21-631во08 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - Текст документа

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Закритого акціонерного товариства "Оболонь" (далі – ЗАТ "Оболонь") справу за позовом ЗАТ "Оболонь" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі – СДПІ) про визнання недійсним рішення,

У квітні 2004 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ № 0001041602/0 від 13 листопада 2003 року, № 0001041602/1 від 10 грудня 2003 року, № 0001041602/2 від 18 лютого 2004 року та № 0001041602/3 від 23 квітня 2004 року, прийнятих на підставі акта № 545/16-2/05391057 від 11 листопада 2003 року, якими нараховано пеню за порушення строків розрахунків у іноземній валюті за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Вимоги позивача мотивовані тим, що пеня, передбачена за порушення резидентами строків, встановлених статтею 2 Закону України від 23 вересня 1994 року "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон) не була податковим зобов’язанням, а тому відповідач не мав права приймати повідомлення-рішення про нарахування податкового зобов’язання у випадку порушення строків розрахунків за операціями у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Крім того, позивач вказував на наявність у нього індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі – ліцензія НБУ).

Господарський суд м. Києва рішенням від 19 жовтня 2004 року, яке набрало законної сили 25 січня 2005 року, частково задовольнив позов ЗАТ "Оболонь" та визнав недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ від 13 листопада 2003 року № 0001041602/0, від 10 грудня 2003 року № 0001041602/1, від 18 лютого 2004 року № 0001041602/2 та від 23 квітня 2004 року № 0001041602/3 в частині визначення ЗАТ "Оболонь" пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 4 805 492 грн 66 коп., як суми податкового зобов’язання; в іншій частині позовних вимог відмовлено. При ухваленні постанови 19 жовтня 2004 року Господарський суд м. Києва виходив з того, що позивач порушив приписи статті 2 Закону, а при отриманні ліцензій № № 282-284 на продовження термінів розрахунків не було дотримано визначеного чинним законодавством України порядку.

Постановою Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 року за заявою ЗАТ "Оболонь" про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ від 13 листопада 2003 року № 0001041602/0, від 10 грудня 2003 року № 0001041602/1, від 18 лютого 2004 № 0001041602/2 та від 23 квітня 2004 № 0001041602/3 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 4 783 312, 48 грн. Постановлено нове рішення яким позов частково задоволено. Визнано недійсними ці спірні податкові повідомлення-рішення, у іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 19 жовтня 2004 року залишено без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2008 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 року, постанову Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 року скасовано, заяву ЗАТ "Оболонь" про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Господарського суду м. Києва від 19 жовтня 2004 року залишено без задоволення.

У скарзі позивач, посилаючись на неоднакове в порівнянні з іншими справами та неправильне в даній справі застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права – статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить скасувати оскаржувану постанову касаційного суду й залишити в силі постанову Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 року та ухвалу Київського господарського суду від 31 травня 2006 року.

На обґрунтування своїх доводів скаржник додав постанову Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2006 року у справі за позовом ЗАТ "Нафтогазвидобування" до Державної комісії по запасах корисних копалин про визнання рішень незаконним у якій на його думку, по-іншому застосовано зазначену норму права.

Перевіривши за матеріалами справи приведені у скарзі доводи, колегія суддів доходить висновку про її задоволення з таких підстав.

При вирішенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами 23 грудня 2005 року Господарський суд м. Києва встановив, що ЗАТ "Оболонь" отримало ліцензії НБУ, видані на підставі висновків Державної податкової адміністрації України від 16 травня 2005 року на перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків за імпортними операціями: від 7 червня 2005 року № 347 (поставку продукції за контрактом від 14 березня 2003 року № 427/12/-3 з фірмою КНS Mashinen-and Anlagenbau AG (Німеччина) дозволено провести у період з 18 вересня 2003 року до 31 січня 2004 року); від 25 червня 2005 року № 418 (поставку продукції за контрактом від 10 січня 2003 року); № 419 від 24 червня 2005 року (поставку продукції за контрактом від 10 січня 2003 року № 74.1001/03-SL з фірмою A.Ziemann GmbH (Німеччина) дозволено провести у період з 19 вересня 2003 року до 17 грудня 2003 року.

Тобто, за цими ліцензіями позивачу дозволено було здійснити поставку товарів із перевищенням встановленого статтею 2 Закону строку саме за контрактами від 28 березня 2003 року № 74.0502/03- ZKT та від 14 березня 2003 року № 427/12/03, від 14 березня 2003 року № 427/12/03 і саме за той період, за який позивачу нараховано пеню.

На думку суду першої інстанції вказані обставини є нововиявленими, оскільки вони мають істотне значення для вирішення цієї справи, впливають на юридичну оцінку обставин у справі.

Відповідно до статті 2 Закону імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують ліцензії НБУ.

Статтею 6 Закону передбачено, що у разі перевищення термінів, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, у разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

Порядок отримання індивідуальних ліцензій визначається Інструкцією про порядок здійснення і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженою постановою правління НБУ від 24 березня 1999 року № 136, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за № 338/3631 (z0338-99) .

Згідно з пунктом 5.2 розділу 5 Інструкції для отримання ліцензії за імпортною операцією резидент має подати до НБУ заяву за довільною формою з обґрунтуванням потреби в перевищенні законодавчо встановлених строків розрахунків, яка, поряд з іншою інформацією, обов’язково має містити суму заборгованості та строк перевищення законодавчо встановленого строку розрахунків.

Слід погодитись з висновком, що індивідуальна ліцензія може бути видана за зверненням резидента як в межах строку передбаченого статтею 2 Закону, так і після його закінчення. В той же час санкції передбачені статтею 4 Закону підлягають застосуванню при перевищенні строку розрахунку лише у разі відсутності ліцензії НБУ, а не у випадку несвоєчасного її отримання.

На думку колегії суддів, ліцензія НБУ це індивідуальний правовий акт, виданий на перевищення встановлених законодавством строків розрахунків, який, у тому числі, усуває відповідальність за правопорушення, скоєне у минулому, а тому – має зворотню силу в часі. Тобто, ліцензія НБУ, яка видана вже після перевищення строків законодавчо встановленого строку розрахунків ретроспективно звільняє від відповідальності у вигляді сплати пені.

З урахуванням викладеного суд першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано розцінив дані обставини, як нововиявлені.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вищий адміністративний суд порушив вимоги частини 1 статті 220 КАС (2747-15) оскільки судами першої та апеляційної інстанцій зазначене до уваги не прийняв й безпідставно скасував законні і правильні рішення судів першої і апеляційної інстанцій.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а помилково скасовані судом касаційної інстанції рішення судів першої та апеляційної інстанцій – залишенню в силі.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Закритого акціонерного товариства "Оболонь" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs2905895) від 21 лютого 2008 року скасувати, постанову Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 року залишити в силі.