804/13013/14 Про зобов`язання об`єднаної державної податкової інспекції Голоовного управління міндоходів області утриматися від вчинення дій щодо стягнення в судовому порядку суми податкового боргу до фактичного проведення взаєморозрахунків по різниці в тарифах - 17.07.2019 Прийняття

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року (головуючий суддя - Єфанова О.В.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Мельник В.В., судді - Юхименко О.В., Чепурнов Д.В.)

у справі №804/13013/14

за позовом Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради

до Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про зобов`язання утриматися від вчинення певних дій,

У серпні 2014 року Комунальне підприємство "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (далі - Комунальне підприємство) звернулось в Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просило: зобов`язати Нікопольську об`єднану державну податкову інспекцію Голоовного управління міндоходів у Дніпропетровській області утриматися від вчинення дій щодо стягнення в судовому порядку суми податкового боргу в розмірі 854 324 грн 60 коп. до фактичного проведення взаєморозрахунків по різниці в тарифах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №30 від 29.01.2014 (30-2014-п) .

В обґрунтування позовних вимог Комунальне підприємство зазначило, що несвоєчасна реалізація урядом схеми взаєморозрахунків у 2014 році призвела до несвоєчасного надходження коштів на рахунок позивача для погашення заборгованості перед відповідачем.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач обрав невірний спосіб захисту його прав.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, а також вказує на те, що ним своєчасно та в повному обсязі здійснено усі необхідні заходи щодо погашення суми заборгованості.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

24 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи 14 липня 2014 року на адресу Комунального підприємства надійшов адміністративний позов Нкопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління міндоходів у Дніпропетровській області про стягнення з Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради коштів з усіх рахунків відкритих у банківських установах на суму податкового боргу по платежам до бюджету всього у розмірі 854 324 грн 60 коп., а саме: з податку на додану вартість в розмірі - 795 873 грн; з податку на прибуток підприємств у розмірі - 38 556 грн 60 коп.; з частини чистого прибутку в розмірі - 19 895 грн.

Факт наявності зазначених сум податкового боргу позивач не заперечує.

18 серпня 2014 року Комунальне підприємство звернулось до Нікопольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з листами від 14.08.2014 №6-0127/2011 та №6-0127/2011, в яких просило контролюючий орган зазначену заборгованість погасити за рахунок субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року №30 (30-2014-п) .

У подальшому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 ПК України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (2755-17) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 56 ПУ Країни встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження (п. 87.11. ст. 87 ПК України).

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту (на його думку) порушених прав, оскільки правомірність дій контролюючого органу щодо стягнення з Комунального підприємства сум податкового боргу підлягає дослідженню під час розгляду справи за позовом контролюючого органу про стягнення з Комунального підприємства відповідних сум податкового боргу.

Крім того, Верховний суд зазначає, що право відповідача звертатися до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку прямо закріплене у статті 87 ПК України.

На думку колегії суддів, у даному випадку позивач звертається до суду за захистом від можливих майбутніх порушень відповідачем його прав та інтересів, що суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання певних обставин.

Частиною 1 статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року - без змін.