Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого, Гоголь Т.Г., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2015 у справі господарського суду Донецької області за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" про стягнення 201200,84 грн. - пені, 21557,23 грн. - 3% річних, 580762,12 грн. - інфляційних судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: не з'явились; від відповідача: не з'явились;

Рішенням від 22.09.2015 господарського суду Донецької області (суддя: Шилова О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ПАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 160960,67грн. пені, 21557,23 грн. - 3%річних, 4454,71 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача у банківських або інших кредитно-фінансових установах на суму 803520,19 грн. - відмовлено. У задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення до 08.09.2017 - відмовлено.

Постановою від 28.10.2015 Донецького апеляційного господарського суду (судді: Ломовцева Н.М. - головуючий, Бойченко К.І., Татенко В.М.) рішення від 22.09.2015 господарського суду Донецької області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав доказів настання для нього негативних наслідків, спричинених саме несплатою відповідачем пені та враховуючи матеріальні інтереси обох сторін у справі, а також те, що позивачем нараховано 3% річних, що також компенсує можливі збитки, тому господарські суди на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшили розмір пені до 20 %.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати в частині зменшення суми пені та прийняти нове рішення в цій частині, посилаючись на те, що господарськими судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 549- 552 Цивільного кодексу України; ст. 233 Господарського кодексу України; ст.ст. 83, 84 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує, що господарські суди не обґрунтували в чому полягає винятковість обставин у даній справі, які стали підставою для зменшення розміру пені.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, відзив на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надав.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 26.12.2013 НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" (покупець) уклали договір купівлі-продажу природного газу №153/14-ПР, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Відповідно п.1.2. договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно п. 6.1. договору оплата за газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше, ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Пунктом 7.1 договору купівлі-продажу природного газу № 153/14-ПР сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також договором.

Відповідно п.7.2. договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1 договору він повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів - додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11 договору).

До договору № 153/14-ПР від 26.12.2013 укладені додаткові угоди № 1 від 14.01.2014, № 6 від 15.04.2014, № 9 від 23.05.2014, № 10 від 21.11.2014 та № 12 від 11.12.2014 про зміну ціни на газ.

Як встановлено господарськими судами на виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач передав, а відповідач прийняв у грудні 2014 року природний газ в обсязі 29895,351 тис.куб.м. на суму 227572978,33 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2014, який підписано сторонами та скріплено печатками підприємств без зауважень та заперечень.

Однак відповідач прийняті на себе договірні зобов'язання виконав не вчасно, оплату здійснив після спливу встановленого договором терміну.

Господарські суди встановили, що з урахуванням наведеного, позивач нарахував до стягнення з відповідача 201200,84 грн. пені, 21557,23 грн. - 3%річних, 580762,12 грн. інфляційних.

У відповідності ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди враховуючи вищевикладене та здійснивши повний розрахунок 3% річних дійшли висновку про задоволення даної вимоги в повному обсязі.

Як встановлено господарськими судами позивачем здійснене нарахування інфляційних за період прострочення виконання, який не дорівнює повному календарному місяцю (за період січень 2015 року інфляційні нараховані на заборгованість за грудень 2014 року, яка виникла лише з 15 січня та була погашена 28.01.2015), в той час як індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншими за місяць.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 580762,12 грн.

Відповідно ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, яка кореспондуються зі ст. 230 Господарського кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір до сплати штрафних санкцій.

За ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Аналогічну норму містить ч.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, якою також передбачено, що господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Господарські суди дійшли висновку, що в даному випадку розмір заявленої до стягнення суми пені 201200,84 грн. не відповідає наслідкам порушення відповідачем своїх зобов'язань, оскільки період прострочення виконання був незначним (14 днів) і несплаченою залишалась лише частина заборгованості - 18734261,92 грн. із 227572978,33 грн., що складає 8,2% загального боргу відповідача за січень 2014 року, решта якого була сплачена позивачу своєчасно.

Отже, господарські суди обґрунтовано взяли до уваги майновий стан сторін та оцінили співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора та врахували інтереси обох сторін. В даному випадку господарськими судами дотриманий баланс інтересів сторін.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 28.10.2015 Донецького апеляційного господарського суду зі справи № 905/457/15 залишити без змін.