Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді: Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Данилова М.В. за участю представників: від позивача: Герасименко І.В., дов. № 22 від 01.10.2015 р.; від відповідача: Поліщук Л.П., дов. № 74-Д від 26.12.2014 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 р. у справі господарського суду № 910/11880/13 міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення 4 160 656,84 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 р. у справі № 910/11880/13, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.12.2015 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 21.12.2015 р. № 03-05/2285 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Рогач Л.І., для розгляду касаційної скарги у справі № 910/11880/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дроботова Т.Б., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Данилова М.В.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 22.12.2015 р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача запереччував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 20.04.2005 р. між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством управління житлового господарства Шевченківського району (перейменовано в Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району") (відповідач, абонент) укладений договір № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого останнім дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій міста Києва - приймати від нього стічні води, а абонент - здійснювати своєчасну оплату наданих послуг на умовах, визначених договором, Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 р. № 65 (z0165-94) , та Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. № 37 (z0402-02) .

Відповідно до пунктів 2.1.1, 2.1.4 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у позивача. У випадку наявності у відповідача декількох об'єктів водоспоживання облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод або за кількістю стічних вод, що надходять із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та /або іншими способами визначення об'ємів стоків.

Згідно з пунктами 2.2.2, 2.2.4 договору оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у 10-ти денний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи Абонента, письмово повідомити про це Постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважається безпідставною.

В процесі розгляду даної справи, місцевим господарським судом ухвалою від 28.05.2014 р. призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Науково-дослідному центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем (за період з 01.11.2012 р. по 31.03.2013 р.) поклавши в основу свого рішення висновок науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності від 31.01.2015 р. № 85/14.

Між тим, відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, він також підлягає дослідженню й перевірці, а фактичні дані, що містяться в ньому, оцінюються судом за загальними правилами.

Крім того, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом, оскільки викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, свідчить про порушення судом вимог ст. 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Однак, без урахування вищенаведених норм процесуального законодавства в оскаржуваних судових актах попередніх інстанцій відсутня оцінка висновку експерта в сукупності з іншими доказами за правилами ст. 43 ГПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували в повному обсязі всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення ст. 43 ГПК України належної юридичної оцінки.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111-7 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Стосовно вимоги заявника касаційної скарги про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, судова колегія зазначає, що відповідно до п. 4.4 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (va007600-13) у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін (в тому числі посилання позивача стосовно подвійного зарахування одних і тих самих коштів), дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - частково задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. у справі № 910/11880/13 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.