813/1179/16 Про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби УкраїниУкраїни про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання ДМС визнати особу особою, яка потребує додаткового захисту - 17.07.2019 Прийняття

1. В квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач, скаржник), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України №168-16 від 17.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати відповідача визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

2. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, задоволено повністю:

2.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17.03.2016 року за №168-16 про відмову у визнанні громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2.2. Зобов`язано Державну міграційну службу України визнати громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, зокрема того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються сирійською владою права людини та основні свободи, кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирійській Арабській Республіці. Крім того, Рекомендації УВКБ ООН щодо стану конфлікту в Сирії різних років підтверджують обґрунтованість наявності загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій є військовий конфлікт. Відтак, повернення позивача у країну походження не вбачається можливим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

4. 21 жовтня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

5. В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою факт відсутності у позивача наміру звернутися за захистом в Україні, а також його бажання потрапити до Німеччини. Судами не надано належної оцінки фактам відсутності переслідувань позивача за однієї з конвенційних ознак, а також те, що ОСОБА_1 залишив країну громадянської належності не через загрозу його життю, безпеці чи свободі, катування, тортур чи нелюдського поводження, а з метою отримання вищої освіти. Крім того, позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише після винесення Мостиським прикордонним загоном рішення про його примусове видворення, що підкреслює відсутність у позивача обґрунтованих та об`єктивних побоювань стати жертвою переслідувань у країні громадянської належності. Крім того, скаржником вказано, що судами попередніх інстанцій не обґрунтовано достатність наявних у позивача підстав для зобов`язання відповідача визнати позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

6. 16 січня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшло заперечення позивача на подану касаційну скаргу, в якому він вказує на обґрунтованість та законність судових рішень і просить залишити дану касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2016 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

8. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

9. ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Хомс Сирійської Арабської Республіки та є громадянином цієї країни.

10. З 2011 року навчався у Національному університеті "Львівська Політехніка", а в серпні 2015 року був відрахований з навчального закладу.

11. Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 31.07.2015 р. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу за ч.1 ст. 204-1 КУпАП за спробу нелегального перетину державного кордону України з Республікою Польща.

12. 01.08.2015 р. Мостиським прикордонним загоном прийнято рішення про примусове видворення позивача за межі України та зобов`язано останнього покинути територію України протягом 10 днів.

13. 18.09.2015 року позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

14. На підставі висновків Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області у справі за № 2015LV0018 від 06.01.2016 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення про відмову громадянину у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.03.2016 року за №168-16, яке обґрунтоване відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

15. В мотивах зазначених вище висновків №2015LV0018 від 06.01.2016 року йдеться про те, що позивач звернувся за захистом в Україні за порадою знайомих та з метою ухилення від видворення за межі території України в примусовому порядку, а також для легалізації на території України, отримання документів та подальшого слідування до країни призначення. Відповідно є всі підстави вважати, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованою та має ознаки зловживання процедурою надання притулку. Таким чином, немає підстав для набуття статусу особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов передбачених п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

16. Звернення до міграційної служби не було пов`язано з бажанням отримати міжнародний захист, а є бажанням легалізуватись на території України. Позивач не потребує в Україні визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

17. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI (3671-17) ): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

19. Пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

20. Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

21. Пункт 5 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI: Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

22. Абзаци 4-7 підпункту "е" пункту 5.1. розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649): Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:

всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;

відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди;

особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

23. Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

24. Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

25. Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

26. Пункт 42 Настанов з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (далі - Настанов): знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

27. Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" зі змінами (далі - Директива №2011/95/EU): Обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

28. Частина с) статті 15 Директиви 2004/83/EU від 29.04.2004 "Про мінімальні стандарти кваліфікації і статусу громадян третіх країн чи осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які, в силу інших причин, потребують міжнародного захисту та отриманні наданого захисту" (далі - Директива № 2004/83/EU): Право на додатковий захист: Суттєва шкода включає в себе: серйозна і індивідуальна загроза життю чи особистості цивільних осіб через масові прояви насильства в ситуаціях міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

29. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

30. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

32. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

33. УВКБ ООН в 2001 році надало Тлумачення статті 1 Конвенції про статус біженця, у якій розкривалося поняття терміну "біженець". В п 11 даного тлумачення зазначається, що у випадках, коли суб`єктивні побоювання не висловлюються, а об`єктивні обставини можуть цілком виправдати визнання очевидної небезпеки для будь - якої особи, яка в них опинилася, відсутність побоювань, є неістотною. Таким чином, надзвичайно важливим є прийняття рішення щодо статусу біженців, особливо у частині обґрунтованих побоювань тільки після вивчення та належного зважування всіх відповідних обставин.

34. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є уродженцем міста Хомс в Сирії. Судами попередніх інстанцій, при винесенні рішення, встановлено, що у Сирійській Арабській Республіці в липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав наявний в країні конфлікт - збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивства у Сирійській Арабській Республіці. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення. Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирійської Арабської Республіки до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирійській Арабській Республіці в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб.

35. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що, майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирійської Арабської Республіки і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами ("Загонами народної самооборони", ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" 23 вересня 2014 року привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирійську Арабську Республіку успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

36. Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття "біженець", сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

37. Відповідно до п.28 Рекомендації УВКБ до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирійській Арабській Республіці, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.

38. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 може бути призваний до військових лав Сирії та, у зв`язку із громадянською війною, - вбивати цивільне населення, а тому, з врахуванням вищевказаних норм, повернення позивача у країну походження буде нестерпним та під загрозою безпеки його життю та здоров`ю.

39. Судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що позивач не підпадає під критерій визначення терміну "біженець", передбаченого Законом № 3671-VI (3671-17) та Критеріями, позаяк не піддавався переслідуваннями за жодними з конвенційних ознак.

40. Однак, Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині наявності у позивача достатніх ознак, визначених пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI та можливості бути визнаним таким, що потребує додаткового захисту, з огляду на наступне.

41. Відповідно до абзацу 7 підпункту "е" пункту 5.1. розділу V Правил № 649, відповідач, отримуючи заяву позивача оцінює заяву останнього, застосовуючи, при цьому, індивідуальний підхід та обов`язково вивчає особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

42. Водночас, складовою терміну "суттєва шкода", згідно частини с) статті 15 Директиви № 2004/83/EU, є серйозна і індивідуальна загроза життю чи особистості цивільних осіб через масові прояви насильства в ситуаціях міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів. Дана компетенційна складова є невід`ємною при врахуванні відповідачем під час вирішення питання щодо надання особі статусу такої, яка потребує додаткового захисту.

43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що, відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск ; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс (звідки родом позивач), Ідліб, Дера та Хама.

44. Пункт 42 Настанов та частина 1 статті 5 Директиви №2011/95/EU підкреслює можливість настання обставин переслідування особи, яка звертається із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи причин, за яких її повернення в країну походження стане нестерпним.

45. Відтак, відповідачем не спростовано відсутність загрози життю, безпеці чи свободі позивача в Сирійській Арабській Республіці через побоювання застосування щодо нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Крім того, загальновідомим фактом є наявність загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, в якому перебуває Сирія, а також систематичного порушення прав людини.

46. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи Державної міграційної служби України безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

47. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

48. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.