910/5617/14 Про стягнення заборгованості за отримані комунальні послуги - 15.12.2015 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.03.2015 (колегія суддів у складі: Нечай О.В. - головуючий, Бондарчук В.В. і Князьков В.В.): позов задоволено; з Відповідача стягнуто на користь Позивача: заборгованість у сумі 24 881,36 грн.; 3% річних у сумі 1 414,91 грн.; інфляційні у сумі 421,58 грн.; судовий збір у сумі 1 827 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. - головуючий, Синиця О.Ф. і Ткаченко Б.О.): задоволено апеляційну скаргу Відповідача; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; з Позивача стягнуто на користь Відповідача 913,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Скаргу мотивовано порушенням апеляційним судом у розгляді справи норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 1, 19- 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статей 11, 252, 509, 530, 625, 626, 631, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 180 Господарського кодексу України, статті 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Від Відповідача до Вищого господарського суду України надійшов лист б/н і дати, в якому зазначається про незгоду Відповідача з позицією суду першої інстанції в даній справі.

Від Третьої особи відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

14.11.2003 акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі директора структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (постачальник) та КП УЖГ Шевченківського району (ЖЕК-1011, споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 34-0426, відповідно до якого постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у цьому договору. Додатком № 6 до зазначеного договору є довідка "Дані по будинках (спорудах) КП УЖГ Шевченківської районної в м.Києві ради", згідно з якою будинок по вул. Д. Запольського, 4 має загальну опалювальну площу 7394,61 кв.м, площу мешканців 6967,30 кв.м, площу госпрозрахункових орендарів 427,31 кв.м, у т.ч. ПП "Агросинтез" - 53,30 кв.м.

30.03.2007 комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (довіритель) та комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора "Лук'янівка" Шевченківської районної у м. Києві ради (повірений) укладено договір доручення № 7, відповідно до якого довіритель доручив, а повірений прийняв на себе зобов'язання вчинити за рахунок та на користь довірителя юридичні дії, у тому числі укласти з власниками, орендарями нежилих приміщень договори на транзитний збір платежів за надані комунальні послуги на користь виробників таких послуг, здійснювати облік, нарахування та збір платежів на користь виробників комунальних послуг.

На підставі даного договору доручення комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради видало довіреність комунальному підприємству "Житлово-експлуатаційна контора "Лук'янівка" в особі директора ОСОБА_10

02.04.2007 комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради в особі директора комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Лук'янівка" Шевченківського районної у м. Києві ради (Сторона-1) та Відповідачем укладено договір про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників № 119 (далі - Договір № 119), відповідно до умов якого:

- Сторона-1 здійснює нарахування та збір платежів на користь виробників послуг за спожиті Відповідачем комунальні послуги (теплова енергія, холодне водопостачання, водовідведення тощо) в наданих обсягах (пункт 1.1);

- Відповідач користується приміщенням загальною площею 53,3 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Д. Запольського, 4 на підставі договору купівлі-продажу (пункт 1.2);

Сторона-1 зобов'язується: на підставі рахунків виробників послуг за першою вимогою Відповідача інформувати його про кількість та вартість спожитих ним комунальних послуг; у 3-хденний термін з моменту надходження від виробників послуг розрахунків надавати власнику або орендарю платіжне доручення (квитанцію) про суму сплати спожитих ним комунальних послуг; у випадку несплати коштів за спожиті комунальні послуги Сторона-1 має право стягнути з Відповідача на користь виробників комунальних послуг прострочену заборгованість у відповідності з чинним законодавством (пункт 2.1);

- Відповідач зобов'язується: у 3-хденний термін після надходження платіжного доручення (квитанції), але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплатити вартість спожитих комунальних послуг та інформувати про це Сторону-1 у зазначений термін; у разі відмови повністю або частково сплатити кошти за спожиті комунальні послуги повідомити про це Сторону-1, додавши документальне обґрунтування відмови на протязі 3-х днів (пункт 3.1).

Відповідно до окремого доручення першого заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_11 від 13.09.2010 № 905 з метою підвищення контролю за рівнем платіжної дисципліни і недопущення безоплатного використання теплової енергії та водопостачання, зокрема, було зобов'язано укласти прямі договори з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2012 № 610 було затверджено статут Позивача, відповідно до якого комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради перейменовано у комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", що є Позивачем.

Позивач стверджує, що заборгованість Відповідача відповідно до розрахунку за Договором № 119 за період з 18.09.2010 по 31.01.2014 складала 24 881,36 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши застосовані Позивачем тарифи, співставивши їх із площею приміщення Відповідача, встановивши, що Позивачем було вірно визначено тариф для встановлення вартості наданих Відповідачу комунальних послуг за спірний період та враховано часткові проплати Відповідача за спожиті комунальні послуги, задовольнив позов у відповідній частині.

Надана Відповідачем копія рахунка на оплату від 31.12.2014 № 24218 за спожиті послуги з центрального опалення, з якої вбачається, що заборгованість Відповідача перед Третьою особою станом на 31.12.2014 відсутня, не може бути доказом у даній справі та не приймається судом, оскільки у Відповідача не існує жодних правовідносин за Договором № 119 із Третьою особою.

Позовні вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних підлягають задоволенню у заявленому Позивачем обсязі.

Відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

З розрахунку позовних вимог вбачається, що періодом нарахування заборгованості є 18.09.2010 - 31.01.2014, позовна заява була подана до господарського суду 31.03.2014.

Судом першої інстанції з розрахунку Позивача та платіжних доручень Відповідача встановлено, що Відповідачем регулярно, в межах трирічного строку, здійснювалися часткові оплати заборгованості, тому перебіг позовної давності переривався неодноразово; за таких обставин твердження Відповідача про сплив позовної давності є безпідставним.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Відповідач у спірний період часу здійснював часткову оплату виставлених Позивачем рахунків та у кожному платіжному дорученні в графі "Призначення платежу" наводив власний розрахунок платежу з врахуванням чинного тарифу та опалювальної площі приміщення.

З лексичного аналізу умов Договору № 119 вбачається, що даний договір пролонгується лише на один рік, тобто до 01.04.2009, а з 02.04.2009 договір є припиненим у зв'язку із закінченням строку його дії.

Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість за надані комунальні послуги, зокрема за опалення, проте матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б укладення Позивачем та Відповідачем відповідного договору у сфері житлово-комунальних послуг. При цьому предметом Договору були відносини щодо нарахування та збір платежів за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників, а не надання самих житлово-комунальних послуг, і Позивач не є виконавцем послуг.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 24 881,36 грн. заборгованості за комунальні послуги є недоведеними та необґрунтованими. Вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних є похідними від вимог про стягнення заборгованості і також не підлягають задоволенню.

Крім того, позовні вимоги за період з 18.09.2010 по 31.03.2011 пред'явлені з пропуском позовної давності.

Судом відхилено доводи Позивача про переривання перебігу позовної давності у зв'язку із визнанням Відповідачем свого боргу шляхом проведення часткової оплати виставлених рахунків, оскільки Відповідач не визнавав наявність свого боргу, бо у платіжних дорученнях наводив власний розрахунок вартості опалення приміщень, а в частині, заявленій Позивачем, заперечував, тому відсутні підстави вважати, що позовна давність переривалася.

Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, наслідки спливу позовної давності до цих вимог не застосовуються.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача суми заборгованості за Договором (з урахуванням інфляційних та процентів річних).

Відповідно до приписів ЦК України (435-15) :

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901).

Не можна погодитися з твердженням апеляційного господарського суду (наведеним у його рішенні зі справи) про те, що "договір пролонговується лише на один рік, тобто до 01.04.2009 року, а з 02.04.2009 року договір є припиненим у зв'язку із закінченням строку його дії". Насправді, як вбачається зі змісту Договору № 119: "Договір діє з моменту укладення по 01 квітня 2008 року. У разі закінчення дії договору і відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну його договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором". З цього випливає, що дія Договору автоматично пролонгується на кожний наступний рік, аж поки Договір не буде змінено чи його дію припинено у встановленому законом порядку, і, отже, у апеляційного господарського суду відсутні були підстави вважати, що строк його дії сплив 01.04.2009.

До того ж пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг; при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними за згодою постачальника послуг.

Стаття 256 ЦК України визначає поняття позовної давності як строку, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 277 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції не було враховано, що перебіг позовної давності починається не з дня, який визначається шляхом простого зворотного відрахунку трьох років від дати звернення Позивача з позовом до суду, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Такий день (дату) названим судом не з'ясовано.

Відповідно до пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) , перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Не встановивши відповідних обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, апеляційний господарський суд припустився неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 111-10 ГПК України оскаржувана постанова підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і прийняти судове рішення відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено також питання щодо розподілу судових витрат зі справи.