Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2015 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 904/3360/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" до 1.Дніпропетровської міської ради, 2.Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради, за участі прокуратури міста Дніпропетровська Дніпропетровської області, про внесення змін до договору,

за участі представників сторін:

від ГПУ - Попенко О.С.,

від позивача - не з'явилися,

від відповідачів - не з'явилися,

17.04.2015 публічне акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" звернулися до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпропетровської міської ради та Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради про внесення змін до договору № 72/3 від 13.04.2009, виключивши з пункту 1.3. зазначеного договору речення: "Розмір обов'язкового внеску, згідно з розрахунком, що є невід'ємною частиною цього договору, становить 77 240,44 грн. (без ПДВ) і виклавши вказаний пункт у наступній редакції:"Невиконані за даним договором зобов'язання на момент внесення змін в цей договір, виконанню не підлягають".

Позовні вимоги мотивували тим, що побудована ними автостанція по вул. Героїв Сталінграду в районі буд.29-а, м. Дніпропетровську є об'єктом транспортної інфраструктури, що відповідно до п.9 ч.4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключає можливість залучення замовника такого будівництва до пайової участі у розвитку інфраструктури міста, тому згідно з п.7 розділу V цього Закону зазначений пункт договору підлягає приведенню у відповідність із положеннями вказаного Закону.

Дніпропетровська міська рада та Фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради заперечуючи проти задоволення позовних вимог стверджували, що укладення договору є наслідком волевиявлення обох сторін, розмір обов'язкового пайового внеску є однією з його істотних умов, тому внесення запропонованих позивачем змін призведе до нікчемності правочину. Звертали увагу, що лише міська рада вправі звільнити забудовника від обов'язкового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

06.05.2015 прокурором міста Дніпропетровська було подано заяву про вступ у справу на стороні Дніпропетровської міської ради та Фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради,

11.06.2015 рішенням господарського суду Дніпропетровської області (суддя Петрова В.І.), залишеним без змін 14.09.2015 постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді Чимбар Л.О., Чоха Л.В., Антонік С.Г.) у позові відмовили. Ухвалені постанова та рішення із застосуванням положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) мотивовані тим, що пайовий внесок, який був визначений Дніпропетровською міськрадою є однією з істотних умов договору про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська № 72/3 від 13.04.2009, а рішення про звільнення позивача від його сплати відноситься до компетенції міськради. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що на побудованому ПАТ "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" об'єкті нерухомості розташовані також інші об'єкти.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" посилалися на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Заявник наголошував, що на момент укладення спірного договору у 2009 році чинним законодавством не було передбачено можливості звільнення від сплати пайового внеску у разі будівництва об'єкта транспортної інфраструктури, однак із внесенням у 2012 році відповідних змін, забудовники таких об'єктів звільняються від сплати обов'язкового внеску на розвиток інфраструктури міста.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", чинного на момент укладення договору № 72/3, створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування. Замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Аналогічні положення містяться у діючому законодавстві, яким передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч.ч.1, 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Пунктом 9 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, об'єктів транспортної інфраструктури. Зазначене положення закону вступило в силу 15.04.2012, тобто після укладення договору № 72/3.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що з Акту обстеження земельної ділянки № 8/1-0515 від 20.05.2015 убачається, що об'єкт нерухомості, побудований позивачем, крім автостанції містить також інші об'єкти, зокрема, перукарню, магазин продовольчих товарів тощо, що унеможливлює звільнення позивача від сплати залишку непогашеного пайового внеску у повному обсязі.

Твердження заявника про те, що спірний договір підлягає зміні на підставі прямої вказівки закону, який пом'якшує або скасовує відповідальність юридичних осіб, то вони обгрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції виходячи із того, що частиною 3 ст. 5 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 (v001p710-99) загальним правилом є положення ч.1 ст. 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це правило стосується людини і громадянина (фізичної особи).

У зазначеному рішенні Конституційного суду України вказано, що цей конституційний принцип може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передано, шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Положеннями розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) визначено, що у разі, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Отже, у цьому Законі міститься пряма вказівка про зворотну дію в часі положення пункту 6 ст. 40, якою встановлено граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 4 відсотка загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

Вимоги розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) стосуються приведення у відповідність із цим Законом договорів про пайову участь, які укладено до набрання ним чинності, в частині визначення розміру внеску пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, тобто Прикінцевими положеннями не передбачено звільнення від сплати замовника будівництва транспортної інфраструктури по раніше укладеним договорам.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, належних обґрунтувань, які б їх спростовували, заявником не наведено, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої правильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2015 у справі № 904/3360/15 - без змін.