907/14/15 Про визнання недійсним окремого пункту рішення міської ради - 03.12.2015 Прийняття

Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 року у справі № 907/14/15 господарського суду Закарпатської області за позовом Прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації та державного підприємства "Ужгородське лісове господарство" до 1. Ужгородської міської ради, 2. Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, 3. Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту 1.9. рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання № 1317 від 04.12.2009 р., визнання недійсним договору оренди землі від 12.04.2010 р. та зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0, 0360 га та повернути її

В засіданні взяли участь представники:

- прокуратури: Збарих С.М. посвідчення № 028728 від 05.09.2014 року,- позивачів: Закарпатської ОДА: не з'явився, ДП "Ужгородське лісове господарство": не з'явився,- відповідачів: Ужгородської місради: не з'явився, Департаменту міського господарства: не з'явився, ФОП ОСОБА_4: не з'явився

Прокурор міста Ужгорода в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (далі за текстом - Закарпатська ОДА) та державного підприємства "Ужгородське лісове господарство" (далі за текстом - ДП "Ужгородське лісове господарство") звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради, Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради та фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про визнання недійсним пункту 1.9. рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання № 1317 від 04.12.2009 року, визнання недійсним договору оренди землі від 12.04.2010 року та зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0, 0360 га та повернути її.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 31.03.2015 року позовні вимоги прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі Закарпатської ОДА та ДП "Ужгородське лісове господарство" задоволено: визнано недійсним пункт 1.9. рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання № 1317 від 04.12.2009 року, яким вилучено земельну ділянку площею 0, 036 га ДП "Ужгородське лісове господарство" в кварталі 13 виділ 5 по АДРЕСА_1 та затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки з передачею її в оренду ФОП ОСОБА_4 строком на 5 років для будівництва кафе з магазином; визнано недійсними договір оренди землі від 12.04.2010 року, укладений між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та ФОП ОСОБА_4; зобов'язано ФОП ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку площею 0, 0360 га та повернути її до земель ДП "Ужгородське лісове господарство".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 року у справі № 907/14/15 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задоволено, рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2015 року у справі № 907/14/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Львівської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 року у справі № 907/14/15, а рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2015 року залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) , ст. ст. 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 29 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 29.10.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Бакуліної С.В., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга заступника прокурора Львівської області прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 26.11.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року № 03-05/2176 для розгляду касаційної скарги у справі № 907/14/15, у зв'язку із виходом з відпустки судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.11.2015 року, на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи продовжено на 15 днів та відкладено розгляд касаційної скарги до 03.12.2015 року.

01.12.2015 року на адресу Вищого господарського суду України надійшла телеграма від Закарпатської ОДА, в якій заявлено клопотання про розгляд касаційної скарги без участі її представника, яке задоволено колегією суддів касаційної інстанції.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що Закарпатське обласне управління лісового господарства 20.06.2007р. листом повідомило директора ДП "Ужгородське лісове господарство" про те, що обласним управлінням лісового господарства рішенням комісії від 08.06.2007 року № 11 буде надано попереднє погодження на збір матеріалів, у відповідності до чинного законодавства, на вилучення земельної ділянки ДП "Ужгородське лісове господарство", Ужгородського лісництва, кв.13/5, площею 0, 03 га, для створення рекреаційно-комерційної зони відпочинку ПП ОСОБА_4, за виконання зазначених в цьому листі умов.

ДП "Ужгородське лісове господарство" листом № 03-326 від 25.06.07 року повідомило ФОП ОСОБА_4 про прийняте рішення.

27.09.2007 року рішенням Ужгородської міської ради № 461 надано ПП ОСОБА_4 дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки пл.0, 036 га у АДРЕСА_1.

Рішенням Ужгородської міської ради № 573 від 29.12.2007 року вирішено затвердити ФОП ОСОБА_4 матеріали погодження та погодити вибір земельної ділянки пл. 0, 036 га для будівництва кафе з магазином по АДРЕСА_1 за рахунок землекористування ДП "Ужгородське лісове господарство".

Судами досліджено, що ДП "Ужгородське лісове господарство" листом № 03-491 від 24.09.2008 року інформувало підприємця ОСОБА_4, що за дорученням Держкомлісгоспу від 23.04.2008 року № 15, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610-р (610-2008-р) , призупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних лісових ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживання у цій сфері, у зв'язку з чим ПП ОСОБА_4, вважаючи такі дії ДП "Ужгородське лісове господарство" незаконними, оскаржила їх в судовому порядку.

19.11.2008 року постановою Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 2а-2171/08 задоволено позов ПП ОСОБА_4 до Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства особі ДП "Ужгородське лісове господарство" та зобов'язано дане державне лісогосподарське підприємство вирішити питання щодо надання ПП ОСОБА_4 згоди на відведення земельної ділянки площею 0, 0360 га для будівництва кафе з магазином по АДРЕСА_1 у місті Ужгороді за рахунок свого землекористування.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що отримавши вказану постанову суду, ДП "Ужгородське лісове господарство" листом № 03-605 від 25.12.2008 року проінформувало ПП ОСОБА_4, що для надання згоди на відведення спірної земельної ділянки потрібно оплатити збитки в зв'язку з вилученням земельної ділянки. На виконання вимог цього листа було створено комісію з визначення збитків, визначено їх розмір.

Судами встановлено, що ПП ОСОБА_4 у повному розмірі сплачено втрати лісогосподарського виробництва за зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки з лісових земель до нелісових, а також збитки, завдані вилученням земельної ділянки лісовому господарству.

04.12.2009 року Ужгородською міською радою прийнято рішення № 1317, яким, зокрема, п. 1.9. вилучено земельну ділянку площею 0, 036 га ДП "Ужгородське лісове господарство" в кварталі 13 виділ 5 по АДРЕСА_1 та затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки з передачею її в оренду ПП ОСОБА_4 строком на 5 років для будівництва кафе з магазином.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 28.12.2009 року ПП. ОСОБА_4 звернулась до відділу державного комітету України із земельних ресурсів у м. Ужгороді із проханням затвердити план-схему земельної ділянки, однак начальник даного відділу Барчан І.В. відмовив підприємцю у погодженні документації.

23.02.2010 року постановою Ужгородського міськрайонного суду у справі № 31779/10/9104 задоволено позов ПП ОСОБА_4 до начальника відділу державного комітету України із земельних ресурсів у м. Ужгороді Барчана І.В.: визнано неправомірною відмову Барчана І.В. у погодженні документації для укладення договору оренди земельної ділянки ПП ОСОБА_4 з Ужгородською міською радою згідно рішення міської ради № 1317 від 04.12.2009 року та зобов'язано Барчана І.В. погодити ПП ОСОБА_4 всю необхідну документацію для укладення нею договору оренди земельної ділянки.

12.04.2010 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (орендодавець) та ПП ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди землі, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 360 м. кв. для будівництва кафе з магазином, яка знаходиться в м. Ужгороді, вул. Собранецька. Даний договір укладено на п'ять років.

Судами встановлено, що 12.04.2010 року між сторонами був підписаний акт № 1236 приймання-передачі земельної ділянки.

15.12.2011 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 31779/10/9104 було задоволено апеляційну скаргу прокурора Закарпатської області та скасовано постанову Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2010 року, прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено. У даній справі суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що рішення Ужгородської міської ради про надання спірної земельної ділянки в оренду ПП ОСОБА_4 суперечить вимогам Земельного кодексу України (2768-14) , поза як даним рішенням затверджено проект відведення земельної ділянки без його погодження органом по земельних ресурсах, без проведення обов'язкової державної землевпорядної експертизи та надано в оренду, минаючи аукціон. Дане рішення апеляційної інстанції набрало законної сили.

24.01.2014 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 29558/10/9104 було задоволено апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області та скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.11.2008 року, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.01.2015 року у справі № К/800/20674/14 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2014 року залишено без змін. У даній справі суд дійшов висновку, що ДП "Ужгородське лісове господарство", розглянувши звернення ПП ОСОБА_4 щодо надання згоди та висновку до проекту відведення земельної ділянки, правомірно призупинило прийняття рішення про надання такої згоди у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610-р (610-2008-р) "Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками".

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Задовольняючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_4, місцевий господарський суд виходив з того, що згоди на вилучення спірної земельної ділянки ДП "Ужгородське лісове господарство" не надавало, а отже, рішення Ужгородської міської ради № 1317 від 04.12.2009 року в частині вилучення земельної ділянки та надання її в оренду відповідачу-3 прийнято без згоди постійного землекористувача.

Також, суд дійшов висновку, що допущено порушення законодавства при зміні цільового призначення спірної земельної ділянки, зокрема, при затвердженні проекту землеустрою та передачі у користування зазначеної земельної ділянки в районі вул. Собранецької, не дотримано вимог ч. 4 ст. 20, ч. 7 ст. 123 3емельного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (проект землеустрою відсутній). Враховуючи вище встановлений факт невідповідності рішення міської ради приписам законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсним укладеного договору оренди земельної ділянки від 12.04.2010 року.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та вважає його помилковим з огляд на наступне.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що фактично згоди на вилучення спірної земельної ділянки ДП "Ужгородське лісове господарство" не надавало, а отже, рішення Ужгородської міської ради від 04.12.2009 року № 1317 в частині вилучення земельної ділянки та надання її в оренду відповідачу-3 прийнято без згоди постійного землекористувача, що відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України є підставою для визнання такого акту недійсним.

Крім того, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого суду про те, що при затвердженні проекту землеустрою та передачі у користування ПП. ОСОБА_4 земельної ділянки в районі вул. Собранецької, Ужгородською міською радою не було дотримано вимог ч. 4 ст. 20, ч. 7 ст. 123 3емельного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки оспорюваний договір оренди земельної ділянки був укладений на підставі прийнятого з порушенням вимог законодавства рішення органу місцевого самоврядування, то такий договір підлягає визнанню недійсними.

Однак, як встановлено судами в процесі розгляду справи в суді першої інстанції 26.01.2015 року ПП ОСОБА_4 було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Судами досліджено, що звертаючись 06.01.2015 року до суду з даним позовом, прокурор м. Ужгорода зазначив, що він звернувся у межах встановленого строку позовної давності, оскільки п. 5 Перехідних положень Закону України № 4176-VI від 20.12.2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) надає право особі протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП "Ужгородське лісове господарство", в особі якої прокурор звернувся до господарського суду за захистом порушеного права, було обізнано про порушення свого права ще у 2008 року, коли Закарпатський окружний адміністративний суд 19.11.2008 року виніс постанову у справі № 2а-2171/08 про зобов'язання дане державне лісогосподарське підприємство вирішити питання щодо надання ПП ОСОБА_4 згоди на відведення земельної ділянки площею 0, 0360 га для будівництва кафе з магазином по АДРЕСА_1 у місті Ужгороді за рахунок свого землекористування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) , яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI (4176-17) ) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI (4176-17) ) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI (4176-17) ) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

Судами встановлено, що прокурор м. Ужгорода в інтересах держави в особі ДП "Ужгородське лісове господарство", звернувся до суду з даним позовом лише 06.01.2015 року, тобто, після спливу трьох років загального строку позовної давності, однак, причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, суду не подано.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи дані обставини справи, погоджується з висновком апеляційного господарським суду про те, що погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Касаційна інстанція, в силу приписів ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.