826/19691/14 Про визнання незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України - 17.07.2019 Прийняття

розглянувши в порядку спрощеного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015р. (судді - Міщук М.С., Бєлова Л.В., Гром Л.М.) у справі за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання незаконними та нечинними окремих положень постанови,

У грудні 2014 року комунальне підприємство Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" (далі КП "Тетіївтепломережа") звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог від 17.02.2015р., просило визнати незаконною та нечинною з 01.11.2014р. постанову Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217 (217-2014-п) (зі змінами, внесеними згідно з постановами КМУ №444 від 10.09.2014р. (444-2014-п) та №568 від 08.10.2014р. (568-2014-п) ) в частині пунктів 8-19, затвердженого нею Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу.

В обгрунтування позовних вимог посилалось на те, що оскаржувана постанова КМУ №217 в частині пунктів 8-19, затвердженого нею Порядку, суперечить нормам ч. 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України, оскільки перерахування коштів гарантованому постачальнику природного газу здійснюється відразу (одночасно) після розподілу банком коштів, які надходять на рахунок позивача, тобто цей платіж має ознаки першочергового. В свою чергу оскаржувані норми Порядку не передбачають першочергового перерахування на поточний рахунок теплопостачальних організацій сум, необхідних для виплати заробітної плати та виконання податкового обов`язку. Крім того, в заяві про уточнення позовних вимог, позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без аналізу регуляторного впливу, експертного висновку щодо регуляторного впливу проекту постанови, висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови, без протоколу узгодження пропозицій та довідки про погодження проекту постанови.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2015р. позов задоволено.

Визнано незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" (217-2014-п) .

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2015р. скасовано, та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення дав правильну юридичну оцінку всім обставинам справи та дійшов обгрунтованого висновку про порушення відповідачем процедури прийняття регуляторного акту. В свою чергу суд апеляційної інстанції перевіряючи дотримання відповідачем зазначеної процедури не надав належної оцінки обставинам прийняття спірної постанови та скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону.

Заперечуючи проти касаційної скарги Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України просили у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами встановлено, що КП "Тетіївтепломережа" є теплопостачальною організацією, яка самостійно виробляє теплову енергію та надає послуги з централізованого опалення населенню, бюджетним організаціям, іншим споживачам, та, відповідно, наділене правом оскаржити норми Порядку у судовому порядку.

Відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217 (217-2014-п) затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - Порядок).

Пункт 2 Порядку визначає, що теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у гарантованого постачальника природного газу такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).

Згідно з пунктом 8 Порядку уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.

Відповідно до норм пунктів 9-19 Порядку передбачено розрахунок теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями для кожної категорії споживачів нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію; визначено порядок дій гарантованого постачальника щодо подання до Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (далі по тексту - Комісія) переліку теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та їх структурних підрозділів, які за відповідними договорами купують у гарантованого постачальника природний газ для виробництва теплової енергії; урегульовано порядок дій Комісія при отриманні розрахунків нормативів та дій уповноваженого банку щодо перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій; передбачено порядок розподілення коштів, що надійшли на спеціальний рахунок, відкритий теплопостачальною організацією, як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від споживачів, залежно від характеру діяльності теплопостачальної організації; визначено формули нормативів перерахування коштів гарантованому постачальникові; порядок врахування коштів, перерахованих на спеціальні рахунки гарантованого постачальника за природний газ; визначено порядок дій у разі неподання теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями нормативів разом з довідками, зазначеними у пункті 9 цього Порядку, або подання їх з порушенням вимог цього Порядку та дії Комісії щодо включення нормативів до реєстру нормативів.

Позивач вважає постанову Кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217 (217-2014-п) в частині пунктів 8-19, затвердженого нею Порядку такою, суперечить нормам ч. 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції проаналізувавши норми пунктів 8-19 Порядку №217, не виявив невідповідності останніх вимогам ч. 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України.

Суд дійшов висновку, що у вказаних пунктах не заперечується першочерговість здійснення витрат на оплату праці і на виконання податкового обов`язку та не встановлюється порядку сплати вказаних платежів. Крім того, виходячи із норм пунктів 8-19 Порядку, нормативи перерахування коштів для усіх категорій споживачів в частині їх розподілу, тобто перерахування як на поточні рахунки теплопостачальної організації, так і на спеціальні рахунки гарантованого постачальника природного газу, затверджуються нормативними актами Комісії, а не Порядком.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи позовної заяви щодо невідповідності оскаржуваних пунктів вимогам ч. 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України, є помилковими та не підтверджуються відповідними доказами.

Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням процедури, встановленої Законом України "Про засади державної регуляторної політики".

Зокрема, суд, дослідивши процедуру прийняття оскаржуваної постанови (яка є регуляторним актом), встановив, що проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" опублікований 24.06.2014р. на сайті Міністерства енергетики та вугільної промисловості за посиланням http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/publish/article?art_id=244943774, тобто після прийняття оскаржуваної постанови, та без аналізу регуляторного впливу, та, відповідно, без врахування зауважень та пропозицій до проекту регуляторного акта.

Суд виходив з того, що незважаючи на відповідність змісту оскаржуваної Постанови №217 приписам Законів України, порушення процедури її прийняття безумовно свідчить про її незаконність, у зв`язку з чим дійшов висновку, що така прийнята не у спосіб, що передбачений Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) , а тому є незаконною.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, якими пропонувалось скасувати окремі пункти Порядку №217, та дійшов висновку, що оскаржувана постанова є незаконною в цілому, оскільки прийнята з порушенням процедури, встановленої Законом України "Про засади державної регуляторної політики".

Суд виходив з того, що ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" №2633-IV від 02.06.2005р. (далі - Закон №2633-IV (2633-15) ) Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати порядок розподілу коштів, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, як оплата споживачами теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником і саме на виконання зазначеної статті Кабінетом Міністрів України прийнято спірну Постанову №217, якою затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу.

Також, суд дійшов висновку, що відповідачем дотримано процедури прийняття Постанови КМУ №217 від 18.06.2014р. (217-2014-п) При цьому суд виходив з того, що в матеріалах справи містяться копії пояснювальної записки та довідки про погодження, відповідно до яких, проект постанови КМУ №217 розроблений та внесений до Уряду Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та попередньо 24.06.2014р. розміщений на веб-порталі цього міністерства, а оскаржуваний проект постанови прийнятий з урахуванням висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови, протоколу узгодження пропозицій із зацікавленими міністерствами та відомствами, довідки про погодження проекту постанови.

Крім того, суд виходив з того, що Постанова №217 була опублікована у офіційному виданні - Урядовий кур`єр 2014, 07, 02.07.2014 №116 - 02.07.2014р., та набрала чинності з дня опублікування. Разом з тим, належних і допустимих доказів того, що позивач мав намір та не зміг висловити свої зауваження та (або) пропозиції щодо проекту спірної постанови до набрання нею чинності з дня офіційного публікування - 02.07.2014р., позивачем надано не було.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний Порядок прийнято уповноваженою особою, в межах наданої компетенції відповідно до норм Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) та з дотриманням відповідної процедури, підстави для його скасування відсутні.

З такими висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що оскаржувана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України в межах наданих законом повноважень, пункти 8-19 Порядку не суперечать положенням статті 15 Закону України "Про оплату праці" та пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України, на що позивач посилався в обгрунтування позовних вимог, а тому апеляційний суд обгрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання позивача в обгрунтування касаційної скарги на положення статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", як на підставу для задоволення позовних вимог, також є безпідставними, оскільки наведеною нормою врегульовано особливості прийняття регуляторних актів та обставини, за яких їх не може бути прийнято. Одночасно цією статтею передбачено наслідки виявлення обставин, за яких регуляторний акт не може бути прийнято, уже після його прийняття. Зокрема, в такому випадку підлягає скасуванню лише рішення про державну реєстрацію регуляторного акту, а не сам акт.