Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алло" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі Господарського суду № 904/5203/15 Дніпропетровської області за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альянс" до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Мобілочка", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Алло" публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсними додаткових угод до договору

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Келембет І.М., дов. від 16.03.15 № б/н; відповідача-1: відповідача-2: третьої особи: не з'явились; Миджин Г.Є., дов. від 05.01.15 № 10; Шевченко О.А., дов. від 19.06.13 № 153; не з'явились;

У червні 2015 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альянс" (далі - Страхова компанія) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило визнати недійсними додаткові угоди від 10.07.2013 № 2 та від 06.09.2013 № 3 до договору добровільного страхування майна та добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 03.10.2012 № 21.0010504.03.

Позовні вимоги Страхова компанія, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) та Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) обґрунтовувала тим, що 03.10.2012 між нею, як страховиком, товариством з обмеженою відповідальністю "Мобілочка" (далі - Товариство "Мобілочка"), як страхувальником та публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі - Банк), як вигодонабувачем, було укладено договір добровільного страхування майна та добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ № 21.0010504.03. Між страхувальником і страховиком 10.07.2013 та 06.09.2013 було укладено додаткові угоди № 2 та № 3, якими без участі Банку та після настання страхового випадку замінено вигодонабувача по договору на товариство з обмеженою відповідальністю "Алло" (далі - Товариство "Алло"), що є порушенням умов договору страхування і вимог законодавства та є підставою для визнання їх недійсними.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2015 (суддя Панна С.П.) в частині позовних вимог до Товариства "Мобілочка" провадження у справі припинено. В позові до Товариства "Алло" відмовлено.

Припинення провадження у справі обумовлене ліквідацією Товариства "Мобілочка", що підтверджено відповідним витягом з державного реєстру. В частині відмови в позові вказане рішення мотивовано тим, що вимоги законодавства щодо можливості заміни вигодонабувача лише до настання страхового випадку мають диспозитивний характер, оскільки інше дозволяється встановлювати договором страхування, і укладення спірних додаткових угод було вільним волевиявленням сторін. При цьому, необхідність погодження сторонами умов спірних додаткових угод з Банком була відсутня, оскільки кредитний договір від 21.06.2010 № 071/2/2010-КЛВ, який слугував підставою для визначення Банку вигодонабувачем у договорі страхування, на момент їх підписання, було розірвано у зв'язку з повним погашенням кредиту.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 (колегія суддів: Джихур О.В., Виноградник О.М., Лисенко О.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2015 змінено та викладено його резолютивну частину в новій редакції, якою в частині позовних вимог до Товариства "Мобілочка" провадження у справі припинено. Позов до Товариства "Алло" задоволено.

В частині припинення провадження у справі суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду. В іншій частині постанову прийнято з мотивів, викладених Страховою компанією у позовній заяві. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заміна вигодонабувача вже після настання страхового випадку шляхом підписання додаткових угод до договору страхування лише двома його сторонами з трьох суперечить як положенням укладеного між сторонами договору, так і вимогам законодавства.

Товариство "Алло" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2015. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство "Алло" обґрунтовує посиланням на обставини справи, окремі положення договору страхування, приписи ст. ст. 208, 218, 593, 629, 638, 651, 654, 998 ЦК України, ст. ст. 3, 16, 29 Закону України "Про страхування", окремі положення Правил добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, затверджених Правлінням Страхової компанії 13.09.2009, а також роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України.

Страхова компанія скористалась правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства "Алло", у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 - без змін. Викладені у запереченнях вимоги Страхова компанія обґрунтовує тим, що оскаржуване судове рішення прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Товариства "Алло" до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

За розпорядженням секретаря другої судової палати від 01.12.2015 розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Полянського А.Г. (головуючого), Коробенка Г.П. та Кравчука Г.А. (доповідач).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства "Алло" не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Страховою компанією, як страховиком, Товариством "Мобілочка", як страхувальником, і Банком, як вигодонабувачем, 03.10.2012 укладено договір добровільного страхування майна та добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ № 21.0010504.03 (далі - Договір), відповідно до якого, об'єктом страхування визначено майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та експлуатацією застрахованого майна, зазначеного у Договорі;

- за приписами п. 3 Договору страхування здійснюється на умовах цього Договору, Правил Страхової компанії "Альянс" № 21.07.06 "Добровільного страхування майна" та № 22.07.06 "Добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ". Вигодонабувачем за цим Договором у сумі, що не перевищує розмір фактичної заборгованості страхувальника перед банком на момент настання страхової події є Банк, у частині суми страхового відшкодування, що залишилася є страхувальник;

- пунктом 4 Договору передбачено, що застрахованим є наступне майно (з урахуванням умов, зазначених в п. 19): товари в обороті, які знаходяться за адресами, які вказані в додатку до заяви на страхування. Заставна вартість становить 32 361 251,73 грн.;

- відповідно до п. 5 Договору загальна страхова сума складає 32 361 251,73 грн.;

- пунктом 11.4 Договору до страхових випадків, які підлягають відшкодуванню, віднесено крадіжки зі зломом, пограбування в межах місця страхування, протиправні дії третіх осіб;

- у п. 13.2 Договору визначено права страхувальника, у тому числі, право при укладенні договору призначати вигодонабувача, а також змінювати його до настання страхового випадку;

- згідно з п. 15.1 Договору зміна умов договору здійснюється за взаємною згодою страховика, страхувальника та вигодонабувача на підставі письмової заяви однієї зі сторін протягом 5-ти днів з моменту одержання заяви іншою стороною та оформляється у вигляді письмових додаткових угод, що підписуються трьома сторонами. Додаткові угоди з моменту його підписання є невід'ємною частиною договору;

- за змістом п. 15.2 Договору якщо будь-яка зі сторін не згодна на внесення змін до цього договору, в той же строк (згідно п. 15 Договору) вирішується питання про дію договору на колишніх умовах або про припинення його дії;

- договір вважається недійсним з моменту його підписання у випадках, передбачених ЦК України (435-15) . Крім цього договір вважається недійсним: коли він укладений після настання страхового випадку, коли об'єктом страхування є майно, що підлягає конфіскації на підставі рішення суду (п. 16.1 Договору);

- 22.04.2013 в магазині "Мобілочка", що розташований за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 17 стався страховий випадок, що підтверджується копією заяви про настання страхового випадку при страхуванні майна від 22.04.2013 і не заперечується сторонами;

- 10.07.2013 між Страховою компанією та Товариством "Мобілочка" укладено додаткову угоду № 2 до Договору, якою змінено вигодонабувача за Договором - Банк на Товариство "Алло", виключено з Договору п. 13.5.1, п. 13.5.6;

- 06.09.2013 між Страховою компанією та Товариством "Мобілочка" укладено додаткову угоду № 3 до Договору, якою уточнено, що Товариство "Алло" є вигодонабувачем стосовно всіх страхових випадків, що сталися та можливо стануться в період дії цього договору з 06.10.2012 по 05.10.2013 та відносно яких страхувальником не здійснено виплат страхового відшкодування.

Як вже частково зазначалось вище, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що обмеження у законодавстві щодо можливості заміни вигодонабувача лише до настання страхового випадку мають диспозитивний характер і сторони укладенням спірних додаткових угод до Договору, шляхом вільного волевиявлення, фактично відступили від даного обмеження.

Між тим, з такими висновками місцевого господарського суду цілком обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

За приписами частин першої та четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини першої статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Частинами другою та третьою статті 985 ЦК України встановлено, що страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

В силу вимог частини четвертої статті 3 Закону України "Про страхування" страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у п. 13.2 Договору сторонами погоджено права страхувальника, у тому числі, право при укладенні договору призначати вигодонабувача, а також змінювати його до настання страхового випадку. Окрім того як було з'ясовано судом апеляційної інстанції аналогічні положення містяться і у Правилах добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, затверджених Правлінням Страхової компанії 13.09.2009, які відповідно до п. 3 Договору, також застосовуються до регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, як в силу вимог, встановлених законодавством, так і за умовами Договору, заміна вигодонабувача у Договорі могла відбутись виключно до настання страхового випадку, однак за встановлених обставин справи, спірні додаткові угоди, якими замінено вигодонабувача, було укладено вже після настання страхового випадку, що свідчить про їх невідповідність законодавству та є самостійною підставою для визнання їх недійсними.

Окрім того, згідно з частиною другою статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (Стаття 654 ЦК України).

Як вірно наголошено судом апеляційної інстанції, спірні додаткові угоди до Договору підписано лише Страховою компанією та Товариством "Мобілочка", що свідчить про недотримання вимог ст. ст. 639, 654 ЦК України та п. 15.1 Договору, відповідно до якого, зміна умов договору здійснюється за взаємною згодою страховика, страхувальника та вигодонабувача і оформляється у вигляді письмових додаткових угод, що підписуються трьома сторонами.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції про те, що розірвання кредитного договору № 071/2/2010-КЛВ від 21.06.2010, у зв'язку з погашенням кредиту, та втрата з огляду на це, інтересу останнього до Договору не звільняла сторони від необхідності дотримання вимог щодо належного їх оформлення внесення змін до Договору.

Доводи Товариства "Алло", викладені у її касаційній скарзі, наведених висновків не спростовують та не впливають на них.

За таких обставин справи, виходячи зі змісту вищенаведених положень законодавства та умов Договору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Разом із тим, як було з'ясовано судами попередніх інстанцій Товариство "Мобілочка" припинено 15.05.2015 у зв'язку з визнанням його банкрутом, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 20809903 станом на 01.07.2015, наявним в матеріалах справи.

За приписами пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано припинив провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства "Мобілочка" на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України, що вірно враховано судом апеляційної інстанції при зміні резолютивної частини рішення місцевого господарського суду.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства "Алло" не спростовують висновків господарського суду другої інстанції та не впливають на них, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алло" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі № 904/5203/15 Господарського суду Дніпропетровської області - без змін.