Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Козир Т.П.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Добролюбова В.І.,

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестаналітик"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016

та на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2016

у справі № 910/29316/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестаналітик"

до Національного банку України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

про визнання договору застави припиненим та відсутності права застави

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестаналітик" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання договору застави від 30.10.2008 припиненим та відсутності права застави.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2016 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 (колегія суддів у складі: суддя Чорногуз М.Г. - головуючий, судді Агрикова О.В., Рудченко С.Г.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено підстав для визнання припиненим договору застави.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016, рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 559, 572, 583, 593, 604 ЦК України, ч. 2 ст. 11, ст. 12 Закону України "Про заставу". Так, на думку позивача, господарськими судами не взято до уваги, що кредитне зобов'язання було змінене без згоди позивача, який є майновим поручителем, що, в свою чергу збільшило його відповідальність, у зв'язку чим його зобов'язання перед відповідачем за договором застави є припиненими на підставі положень ч. 1 ст. 559 ЦК України. Також позивач зазначив, що внаслідок укладання додаткових договорів до кредитного договору було змінено істотні умови кредитного договору, тому зобов'язання за кредитним договором № 58 припинилися внаслідок укладання додаткових договорів, за якими виникли нові зобов'язання внаслідок новації за ст. 604 ЦК України, а зобов'язання за договором застави та право застави є такими, що припинились відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу та в уточненні до відзиву відповідач просить рішення господарського суду першої інстанції від 26.01.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку відповідача, на дані правовідносини не поширюються норми ст. 559 ЦК України. Враховуючи, що на час ухвалення оскаржуваних рішень кредит не погашено, кредитний договір (основне зобов'язання) було дійсним, то і відповідно підстав для припинення застави не існувало.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 30.10.2008 Національним банком України (кредитор) та Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (позичальник), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк", було укладено кредитний договір № 58, згідно з умовами якого кредитор надає позичальнику кредит на суму 100 000 000,00 грн. на строк з 30.10.2008 по 26.10.2009 з оплатою 15,00% річних;

- відповідно до п. 1.2. кредитного договору з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором заставодавці - ТОВ "Інвестаналітик", ТОВ "Український венчурний капітал", ТОВ "Українська компанія розвитку проектів" надають кредитору в заставу прості акції за номінальною вартістю 129 526 833,00 грн., про що з власниками акцій укладаються окремі договори застави;

- на виконання зазначених положень кредитного договору, Національним банком України, ПАТ Акціонерний банк "Укргазбанк" та ТОВ "Інвестаналітик" було укладено договір застави № 58/АВ-1 від 30.10.2008;

- відповідно до п. 1.1. договору застави, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором від 30.10.2008 № 58 на суму 100 000 000,00 грн. зі строком повернення 26.10.2009 з оплатою 15,00% річних, заставодавець передає в заставу заставодержателю прості іменні акції ТОВ "Інвестаналітик" за загальною балансовою вартістю 54 172 429,00 грн. в кількості 54 172 429 шт., номінальною вартістю 54 172 429,00 грн.;

- відповідно до п. 1.4. договору застави до повного погашення кредиту та процентів за користування ним заставодавець не має права без відома застовадержателя відчужувати заставлені прості іменні акції, передавати їх в іншу заставу третій особі;

- відповідно до п. 4.2 договору застави, цей договір набуває чинності з часу перерахування коштів на рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань;

- у зв'язку з внесенням змін до кредитного договору додатковим договором від 10.12.2009, позивачем, відповідачем та третьою особою було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 від 10.12.2009 до договору застави № 58/АВ-1, яким п. 1.1. договору викладено в наступній редакції: "З метою забезпечення виконання зобов'язань позивальника за кредитним договором від 30.10.2008 № 58 на суму 100 000 000 грн. зі строком повернення з 26.10.2009 та сплатою процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України плюс 0,5 процентного пункту, заставодавець передає в заставу заставодержателю прості іменні акції ТОВ "Інвестаналітик" в кількості 54 172 429 шт. за загальною балансовою вартістю 54 172 429,00 грн.";

- відповідачем та третьою особою було також укладено ряд додаткових договорів до кредитного договору від 30.10.2008 № 58 від 23.12.2010, від 22.01.2013, від 01.07.2013, від 28.05.2014, якими, зокрема, продовжено строк повернення кредиту.

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання припиненим договору застави № 58/АВ-1 від 30.10.2008 та визнання відсутнім у НБУ права застави за договором застави. Так, на думку позивача, внаслідок укладення додаткових угод до кредитного договору продовжено строки повернення кредиту, у зв'язку з чим збільшились періоди нарахування процентів річних, що не передбачалось умовами договору застави, а також без повідомлення і згоди на такі зміни заставодавця, тому зобов'язання за договором застави є припиненими.

Переглядаючи в касаційному порядку прийняті господарськими судами рішення, Вищий господарський суд України виходить з наступного:

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або декілька осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Натомість відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про заставу" та ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Господарські суди попередніх інстанцій врахували вказані вимоги ЦК України (435-15) та спеціального закону, який регулює відносини застави, і правомірно зазначили про те, що порука і застава є окремими самостійними способами забезпечення зобов'язання, і зміна основного зобов'язання за кредитним договором не припиняє право застави і не може бути підставою для припинення забезпеченого заставою основного зобов'язання.

У пункті 4.1.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" (va001600-14) роз'яснено, що у застосуванні статті 559 ЦК України слід враховувати, що ця норма не поширюється на правовідносини майнової поруки (застави), яка є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання. Застава регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України (435-15) та Законами України "Про іпотеку" (898-15) і "Про заставу" (2654-12) .

Підстави припинення майнової поруки безпосередньо врегульовано окремими нормами цивільного законодавства, а тому не можна вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання, - незалежно від ступеню їх подібності.

У постанові Верховного Суду України у справі від 17.09.2014 № 6-109цс14 висловлено правову позицію про те, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов'язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553- 559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 583 ЦК України, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про заставу", на які посилається позивач, визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

За статтею 546 ЦК України порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов'язань. Поручитель і майновий поручитель є суб'єктами різних за змістом правовідносин. Правовий статус поручителя і майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосереднього застосування відповідних норм чинного законодавства.

Застава є способом забезпечення зобов'язань, регулювання якого здійснюється положеннями § 6 гл. 49 ЦК України (435-15) (ст.ст. 572-593) та Законом України "Про заставу" (2654-12) і до правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення § 3 гл. 49 ЦК України (435-15) (постанова Верховного Суду України від 16.10.2012 у справі № 3-43гс12).

Отже, встановивши, що кредитний договір є чинним, не припинений належним виконанням, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення договору застави відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України.

Посиланням скаржника у касаційній скарзі на те, що внаслідок укладення додаткових договорів про внесення змін до кредитного договору було змінено істотні умови кредитного договору, а тому припинилось первинне зобов'язання за кредитним договором і відповідно до ст. 604 ЦК України виникло нове (новація), а відповідно припинилось зобов'язання, що виникло з договору застави, було надано оцінку господарськими судами та відхилено з огляду на їх безпідставність.

Так, за змістом ч. 2 ст. 604 ЦК України характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання (новація), що і є підставою для припинення попереднього зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2014 у справі № 3-119гс14.

У цьому зв'язку, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів про те, що умовами додаткових договорів до кредитного договору від 23.12.2010, від 22.01.2013, від 01.07.2013, від 28.05.2014, змінювалися строки повернення кредиту, а не укладено нове зобов'язання про надання кредиту, тому новації в розумінні ч. 2 ст. 604 ЦК України не відбулося.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно з ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестаналітик" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016

та рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2016 у справі № 910/29316/15 залишити без змін.