Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Чернова Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2015 р. (суддя Селівон А.М.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. (судді: Майданевич А.Г., Федорчук Р.В., Лобань О.І.) у справі № 910/3138/15-г господарського суду міста Києва за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" до 1.Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" 2. Приватного підприємства "Медікал Клінік" про відшкодування шкоди в порядку регресу 200 178 грн. 38 коп. за участю представників: від позивача Ємельянова М.В., довіреність № 31/12-15_Є від 31.12.2015 р. від відповідача 1 Савченко Г.В., довіреність № 25 від 12.05.2016 р. від відповідача 2 не з'явились

За результатами нового розгляду справи №910/3138/15-г господарським судом міста Києва прийнято рішення від 29.12.2015 р., яким частково задоволено позов Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" до Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" та Приватного підприємства "Медікал Клінік" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 200 178 грн. 38 коп. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 50 000 грн. 00 коп. Стягнуто відповідача 2 на користь позивача 149 668 грн. 39 коп. Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Місцевий господарський суд, зокрема, прийшов до висновку, що до позивача перейшло право вимоги виплаченого ним страхового відшкодування в розмірі здійсненої виплати, однак, вказане відшкодування має бути зменшено на розмір франшизи.

Апеляційний господарський суд в цілому погодився з позицією господарського суду першої інстанції, проте, вказав, що на розмір франшизи має бути зменшено суму, що підлягає стягненню, саме з відповідача 1.

Дана обставина стала підставою для часткового скасування рішення місцевого господарського суду та викладення п. 2 та п. 3 резолютивної частини даного рішення в наступній редакції: стягнути з Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "ВіДі-Страхування" 49 490 грн. 00 коп. страхового відшкодування в порядку регресу; стягнути з Приватного підприємства "Медікал Клінік" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "ВіДі-Страхування" 150 178 грн. 38 коп. страхового відшкодування в порядку регресу.

Не погодившись як з рішенням господарського суду першої інстанції, так і з постановою апеляційного господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Кримська страхова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2015 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник вважає, що місцевим та апеляційним господарськими судами не повно досліджено фактичні обставини справи, зокрема, обставини, що стосуються доведеності вини заподіювача шкоди.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.06.2016 р. касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 04.07.2016 р.

До початку судового розгляду представник позивача скористався правом, наданим йому ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

У судове засідання 04.07.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача 1.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з,явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/3138/15-г є позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, через настання страхового випадку (ДТП) позивач виплатив застрахованій особі страхове відшкодування в розмірі 200 178 грн. 38 коп.

В свою чергу, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля, з вини якого сталось ДТП, була застраховано відповідачем 1 за полісом серія АВ №3641745 в межах ліміту по майну в розмірі 50 000 грн. 00 коп. з франшизою 510 грн. 00 коп.

Зважаючи на викладені обставини, позивач вважає, що до нього перейшло право відшкодування заподіяної шкоди в межах суми фактичних витрат по сплаті страхового відшкодування.

При цьому, враховуючи, що особа, яка заподіяла шкоду, перебувала в трудових відносинах з відповідачем 2, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 50 000 грн. 00 коп. з Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" та 150 178 грн. 38 коп. з Приватного підприємства "Медікал Клінік".

З аналізу правовідносин, що склались між сторонами, вбачається, що при вирішення спору, який є предметом розгляду в судовій справі № 910/3138/15-г, господарські суди попередніх інстанцій повинні були керуватись наступним.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Отже, страховик, виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього право вимоги до страховика, який застрахував відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія.

Поряд з цим, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, вирішуючи спір у даній судовій справі господарські суди мали дослідити чи настали обставини, за яких до позивача перейшло право вимоги відшкодування заподіяної шкоди та у разі їх настання визначити ким та у якому розмірі така шкода має відшкодовуватись.

Під час судового розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування", як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія", як до особи, відповідальної за заподіяну винною у скоєнні ДТП особою шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеного в страховому полісі.

Одночасно, як місцевий, так і апеляційний, господарські суди прийшли до висновку про те, що, не дивлячись на відсутність постанови суду, прийнятої за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, наявними доказами підтверджується вина у скоєнні ДТП водія, відповідальність якого застрахована відповідачем 1.

Вказане, зокрема підтверджується, протоколом про адміністративне правопорушення серія АВ2 № 12290, схемою місця ДТП з додатками, відповідним рапортом інспектора ДПС ДАІ УМВС, поясненнями водія, копії яких містяться в матеріалах справи, а також висновком експертного дослідження № 58 від 28.12.2015 р.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій визнано доведеним, що винна в заподіянні шкоди особа є працівником відповідача 2.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, тобто, стягнення з відповідачів заявлених позивачем сум, однак, з вирахуванням франшизи.

Разом з цим, з огляду на приписи ч. 36.6 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", апеляційним господарським судом вірно визначено, що франшиза у розмірі 510 грн. 00 коп. має бути відшкодована саме відповідачем 2, у зв'язку з чим стягнуту з відповідача 1 суму було зменшено на розмір даної франшизи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з викладеною позицію апеляційного господарського суду, вважає її законною та обґрунтованою, з огляду на що, не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятої ним постанови.

В свою чергу, доводи викладені в касаційній скарзі зводяться виключно до переоцінки доказів вже досліджених та оцінених господарськими судами попередніх інстанцій.

При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи, що саме апеляційним господарським судом у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. у справі № 910/3138/15-г підлягає залишенню без змін.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на відповідача 1 покладається судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. у справі № 910/3138/15-г залишити без змін.