302/757/17-а Про визнання протиправною відмову УПФУ у призначенні особі пенсії за віком на пільгових умовах,та зобов`язання вчинити дії - 17.07.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23.10.2017 (головуючий суддя: Цімбота В.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 (головуючий суддя: Макарик В.Я., судді: Большакова О.О., Глушко І.В.) у справі №302/757/17-а за позовом ОСОБА_1 до Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, в якому просила:

визнати протиправною відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах;

зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 виплату пенсії по віку на пільгових умовах, як працівниці, що була зайнята повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, у встановленому законом порядку з моменту виникнення права на призначення пенсії з 21.02.2017 відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 21.03.2017.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що набула право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 оскільки має понад 10 років стажу роботи із шкідливими та важками умовами праці. Пільговий стаж роботи за спірний період підтверджений належними первинними документами, які подавались до пенсійного органу.

Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23.10.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017, адміністративний позов задоволено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем підтверджено стаж роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що у позивача недостатньо пільгового стажу (10 років) для призначення пенсії на пільгових умовах. Також скаржник вказує на те, що посади на яких працювала позивач не відповідають посадам за якими була проведена атестація робочих місць. Окрім того, пенсійним органом не можуть бути зараховані періоди роботи позивача зазначені в уточнюючих довідках про пільговий характер роботи, виданих ДП "Торезантрацит" та ДП "Сніжнеатрацит", оскільки ці установи знаходяться на тимчасово окупованій території, а тому відомості зазначені у довідках є недійними та відповідно не створюють правових наслідків. Таким чином, до пільгового стажу позивача можливо зарахувати лише 1 рік (1999).

Ухвалою Верховного Суду від 05.02.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

05.03.2018 на адресу Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому остання просила суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з посиланням на повне з`ясування судами обставин у справі та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

В порядку ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), п. 15 Перехідних положень КАС України (2747-15) за результатами автоматизованого розподілу від 13.06.2019 визначений склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до ст. 345 КАС України.

Верховний Суд переглянув оскаржені судові рішення у межах доводів касаційної скарги з урахуванням вимог ст. 341 КАС України, з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період з 05.09.1983 по 24.02.2016 працювала у підприємстві вугледобування (на даний час ДП "Торезантрацит") у м. Сніжне Донецької області на різних посадах, що відносяться до професій та робіт з тяжкими та шкідливими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

У лютому 2016 року позивач звільнилася з роботи за статтею 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію по віку та переїхала з тимчасово непідконтрольної території Донецької області, на якій знаходиться м. Сніжне, на проживання у смт. Міжгір`я Закарпатської області де була взята на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно із записами в трудовій книжці позивачки про роботу загальний трудовий стаж складає 29 років 5 місяців і 15 днів.

21.03.2017 позивач звернулась до пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1788-XII (1788-12) ).

За результатом розгляду цієї заяви, Комісією по призначенню пенсій управління Пенсійного Фонду України в Міжгірському районі 12.07.2017 прийнято рішення, оформлене протоколом №30, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні (перерахунку) пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи 10 років, оскільки документально підтверджено лише 1 рік.

Вважаючи таке рішення протиправним та необґрунтованим, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-XII (1788-12) .

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (637-93-п) затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок) пунктом 1 якого визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 цього порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За змістом положень пункту 20 Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зазначені правові норми свідчать, що пільговий стаж особи обчислюється на підставі записів трудової книжки, уточнюючих довідок про пільговий характер роботи та з урахуванням результатів атестації робочих місць за умовами праці.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою підтвердження наявного трудового стажу позивачем було подано до пенсійного органу трудову книжку, індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 2000 по 2015 роки, довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки (чи відповідних записів в ній) від 04.02.2016 №2-01/32-122, видану ДП "Торезантрацит"; від 25.02.2016 №01-26-10/558, видану ДП "Сніжнеантракцит"; від 08.02.2016 №01-26-12/338, видану ДП "Сніжнеантракцит"; архівні довідки від 04.02.2016 №2-01/32-123 та від 04.02.2016 №2-01/32-124, видані ДП "Торезантрацит".

Інформація наявна у поданих до пенсійного орану документах свідчить, що позивач у період з 05.09.1983 по 26.07.1989 працювала в управлінні технічного контролю якості вугілля і стандартів Торезького виробничого об`єднання по видобутку антрациту "Торезантрацит" (правонаступник ДП "Торезантрацит") пробовідбірником, а з 27.07.1989 по 31.12.1995 - майстром ВТК при шахті "Северная"; у період з 01.01.1996 по 28.09.2000 працювала у ДП "Торезантрацит" на шахті "Северная"; у період з 29.09.2000 по 02.03.2003 працювала на шахті "Северная" на посаді "начальника відділу ВТК"; у період з 19.06.2013 по 07.07.2013 працювала "учеником раздатчика" вибухових матеріалів та з 08.07.2013 по 26.11.2014, з 27.11.2014 по 24.02.2016 - "раздатчик" вибухових матеріалів на шахті "Заря" ДП "Сніжнеантрацит".

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (442-92-п) (далі - Порядок) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Отже, необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

При цьому, стаж пільгової роботи підтверджується результатами атестації робочих місць за умовами праці після 22 серпня 1992 року.

В підтвердження проведення на підприємствах атестації робочих місць за посадами на яких працювала позивач до пенсійного органу були подані накази по підприємству про атестації робочих місць за умовами праці від 28.07.1995 № 25, від 26.05.1995 №98 та від 09.06.2000 №159. У наказах зазначено, що посади на яких працювала позивач включені до переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням.

Доводи пенсійного органу про невідповідність посад та професій за якими працювала позивач посадам та професіям визначеним у Списку №2 не заслуговують на увагу, оскільки професії та посади зазначені у Списку №2 "майстри/старші майстри/контрольні" є ідентичними займаній позивачем посаді "майстер відділу технічного контролю (майстер ВТК), а посада "начальник дільниць, їх заступники/помічники" посаді "начальник участка ОТК".

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що записи у трудовій книжці та довідки, які містяться у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача у період з 27.07.1989 по 28.09.2000 роки за Списком № 2, що надає право на включення цього періоду (11 років 1 місяць і 14 днів) до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Щодо доводів скаржника про те, що уточнюючі довідки видані підприємствами, які знаходяться на окупованій території, а тому відомості зазначені у них є недійсними, слід зазначити таке.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р (1085-2014-р) , м. Сніжне та м. Торез Донецької області відносяться до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII (1207-18) ) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

На підставі частини першої статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) , у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII (1207-18) .

Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, 45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

Згідно інформації з офіційного сайту Міністерства юстиції України ДП "Торезантрацит" та ДП "Сніжнеантрацит" створені та зареєстровані у порядку передбаченому законодавством України. Доказів перереєстрації цих підприємств на окупованій території України відповідачем суду не надано.

Отже, позивачем вчинено усі дії та подано усі документи, необхідні для призначення пенсії.

Те, що Міжгірське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області через проведення АТО позбавлене можливості провести перевірку відповідності запису довідки первинним документам, не покладає надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17, від 11 грудня 2018 у справі №360/1628/17.

Крім того, періоди та характер роботи позивача, зазначені у довідках ДП "Торезантрацит" та ДП "Сніжнеантрацит" кореспондується із записами в трудовій книжці позивача.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Висновки судів попередніх інстанцій доводами касаційної інстанції не спростовані.