Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Саранюка В.І. - доповідач суддів Акулової Н.В. Кочерової Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єланецька сільгоспхімія" на рішення від на та постанову від Господарського суду Миколаївської області 26.01.2016 Одеського апеляційного господарського суду 23.03.2016 у справі господарського суду № 915/2041/15 Миколаївської області за позовом Приватного акціонерного товариства "Єланецька сільгоспхімія" до Державного підприємства "Хлібна база № 76" про зобов'язання вчинити певні дії за участю представників:

від позивача - не з'явились

від відповідача - не з'явились

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2016 у справі № 915/2041/15 (головуючий суддя Коваль С.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Лисенко В.А.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Єланецька сільгоспхімія" (позивач) до Державного підприємства "Хлібна база № 76" (відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії, а саме про зобов'язання ДП "Хлібна база № 76" видати складські квитанції на зерно згідно товаротранспортних накладних.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2016, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, згідно товарно-транспортних накладних № 0086507 від 03.10.2015; № 0086508 від 04.10.2015; № 0086509 від 06.10.2015, наявних в матеріалах справи, ПрАТ "Єланецька сільгоспхімія" передало ДП "Хлібна база № 76" 49 тон соняшнику, завезеного на територію ДП "Хлібна база № 76" автомобілем "КАМАЗ" (реєстраційний номер 064-54 НК з причепом 72-36 НИ), що належить ПрАТ "Єланецька сільгоспхімія".

З вищевказаних товаротранспортних накладних у графі "Вантажоодержувач" вказано ТОВ "Інтертрейд Інвест Груп".

08.10.2015 між ДП "Хлібна база № 76" (Зерновий склад) та ПрАТ "Єланецька сільгоспхімія" (Поклажодавець) укладено Договір складського зберігання зерна № 73, згідно якого Поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерно, а Зерновий склад зобов'язується за плату прийняти зерно на зберігання та повернути на умовах та в строк зазначених цим Договором.

Листами від 05.11.2015, від 17.11.2015, від 25.11.2015 позивач повідомив відповідача про те, що договір на поставку соняшника між ПрАТ "Єланецька сільгоспхімія" та ТОВ "Інтертрейд Інвест Груп" не укладався та просив відвантажити соняшник та видати складські квитанції.

Листом від 23.11.2015 ДП "Хлібна база № 76" повідомило про те, що у товарно-транспортних накладних за № 0086507 від 03.10.2015; № 0086508 від 04.10.2015; № 0086509 від 06.10.2015 Вантажовідправником вказано ПрАТ "Єланецька сільгоспхімія", а Вантажоотримувачем ТОВ "ІНТЕРТРЕЙД ІНВЕСТ ГРУП", з яким ДП ДП "Хлібна база № 76" укладено договір складського зберігання від 28.09.2015 № 69. Крім того, відповідач зазначив, що ним було виписано складські квитанції відповідно до товаротранспортних накладних за номерами: № 0086507 від 03.10.2015 року - АЦ 153055 від 03.10.2015; № 0086508 від 04.10.2015 - АЦ 153056 від 04.10.2015; № 0086509 від 06.10.2015 - АЦ 153131 від 06.10.2015.

Також, ДП "Хлібна база № 76" повідомило, що згідно з Постановою Арбузинського районного відділу УМВС України в Миколаївській області про визнання та прилучення до кримінального провадження речових доказів від 22.10.2015, насіння соняшнику загальною вагою 49000 кг визнано та приєднано як речовий доказ по кримінальному провадженню № 12015150130000494 та передано на відповідне зберігання до ДП "Хлібна база № 76" до вирішення питання по суті.

З огляду на зазначене, ПрАТ "Єланецька сільгоспхімія" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про зобов'язання ДП "Хлібна база № 76" видати складські квитанції на зерно згідно товаротранспортних накладних від 03.10.2015 № 0086507, від 04.10.2015 № 0086508 та від 03.10.2015 № 0086509.

Позов мотивовано нормами статті 631 Цивільного кодексу України, Інструкцією "Про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах" (z1111-08) , Наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 № 198 (z0605-03) "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно.

Судами попередніх інстанцій з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Норми статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Такі ж положення містить стаття 16 Цивільного кодексу України.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Метою даного позову є встановлення факту передачі зерна на виконання договору складського зберігання № 73 від 08.10.2015, тобто встановлення факту, що має юридичне значення, а такі факти мають встановлюватись лише при розгляді конкретних спорів про право.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір складського зберігання № 73 був укладений між сторонами 08.10.2015 після передачі соняшника 03.10.2015, 04.10.2015 та 06.10.2015 за накладними. В тексті договору сторони не передбачили можливість розповсюдження умов договору на фактичні правовідносини, які виникли до його укладення.

Крім того, питання правомірності дій відповідача щодо невидачі складський квитанцій може бути досліджено судом, зокрема, при розгляді віндикаційного позову стосовно повернення власнику майна, переданого на зберігання за вищевказаними товарно-транспортними накладними, визнання права власності на майно. Метою такого позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

У зв'язку з зазначеним висновки господарських судів попередніх інстанцій про неправильно обраний позивачем спосіб захисту права є правомірними.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5 - 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єланецька сільгоспхімія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 у справі № 915/2041/15 залишити без змін.