820/6066/16 Про визнання неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України розрахувати та виплатити заявнику вихідну допомогу при звільненні судді у відставку, зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України нарахувати та виплатити особі вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді - 12.12.2019 Прийняття

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України у Харківській області), треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просив:

- визнати неправомірною відмову відповідача розрахунку та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у відставку;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у відповідності до частини 1 статті 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній до 01.04.2014 року) .

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що право як на відставку, так і виплату у зв`язку з цим одноразової вихідної допомоги позивач набув ще до прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) , а тому вважає, що у відповідності до приписів статті 8 Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини має право на отримання при виході у відставку на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 позов задоволено:

- визнано неправомірною відмову ТУ ДСА України у Харківській області в розрахунку та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у відставку;

- зобов`язано ТУ ДСА України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у відповідності до частини 1 ст. 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI (2453-17) ).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку (згідно довідки про розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, ОСОБА_1 має стаж роботи на посаді судді 29 років 03 місяці 05 днів), скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2017, скасовано Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 та прийнято по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки право на відставку позивачем реалізовано після набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII (1166-18) ).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

27.03.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача, яка 15.02.2018 року була передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

У касаційній скарзі позивач не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, зокрема, що Закон № 1166-VII (1166-18) , яким виключено статтю 136 із Закону № 2453-VI (2453-17) , не поширюється на позивача, як такий, що не має зворотної сили, оскільки звужує зміст та обсяг існуючих прав та позбавляє вже набутого права на отримання вихідної допомоги. Посилаючись статтю 22 Конституції України вважає, що не може бути позбавлений вже набутого ним права на вихідну допомогу, а тому Закон № 1166-VII (1166-18) не може бути застосований до скаржника.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи

Наказом начальника управління юстиції виконкому Харківської обласної Ради народних депутатів № 02-7/54 від 22.06.1987 року на підставі результатів виборів районних (міських) народних судів, проведених 21.06.1987 року, ОСОБА_1 був зарахований на посаду народного судді Ізюмського міського народного суду Харківської області з 22.06.1987 року. Постановою Верховної Ради України № 1895-ІІІ від 13.07.2000 року (1895-14) ОСОБА_1 обраний суддею безстроково.

У липні 2016 року позивач звернувся до Вищої ради юстиції і Верховної ради України із заявами про відставку. Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VІІІ (1515-19) позивач звільнений у відставку, а наказом в.о. голови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27.09.2016 року № 02-03/89 відрахований зі штату Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

У зв`язку з тим, що в наказі в.о. голови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27.09.2016 року не було вказано про виплату належної позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, 17.10.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування і виплату зазначеної вихідної допомоги згідно з частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI.

Листом за № 06-16/4304/16 від 21.10.2016 року відповідач повідомив позивачу, що на час прийняття постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VІІІ "Про звільнення суддів" (1515-19) , якою позивача, як суддю Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, звільнено зі штату зазначеного суду, статтею 143 Закону № 2453-VI, яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, не набрала чинності. Положення вищевказаного Закону набрали чинності 30.09.2016 року. За загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закону 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

Так, згідно з частиною першою статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ (2862-12) ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку

Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1515-VІІІ "Про звільнення суддів" (1515-19) , суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 (503/97) акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 08 вересня 2016 року.

Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом № 1166-VII (1166-18) ", який набрав чинності 1 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI (2453-17) , а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII (1166-18) у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI (2453-17) у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 8 вересня 2016 року № 1515-VIIІ "Про звільнення суддів", якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Що стосується доводів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції нагадує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.