Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є., розглянувши касаційні скарги 1. заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України; 2. гр. ОСОБА_4, м. Дніпропетровськна постанову від 14.12.2015 господарського суду Запорізької області та постанову від 22.03.2016 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 25/97/06-12/214/10 господарського суду Запорізької області про банкрутство державного підприємства полімерних виробів "Медвироб", м. Запоріжжя голова комітету кредиторів товариство з обмеженою відповідальністю "НКЗ", м. Дніпропетровськ арбітражний керуючий Черненченко Д.А., м. Дніпропетровськ (ліквідатор) в судовому засіданні взяли участь представники:

боржника Генеральної прокуратури України Рабчун Р.О., довір.; Савицька О.В., посв.

У провадженні господарського суду Запорізької області знаходиться справа №25/97/06-12/214/10 про банкрутство державного підприємства полімерних виробів "Медвироб" (далі - ДППВ "Медвироб", боржник), порушена в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (у редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.03.2012 введено процедуру санації боржника, призначено керуючого санацією та інше.

16.04.2015 господарським судом Запорізької області винесено окрему ухвалу в порядку ст. 90 ГПК України, відповідно до якої зобов'язано Кабінет Міністрів України усунути недоліки у роботі, забезпечивши виконання вимог суду в частині визначення органу, уповноваженого управляти майном боржника.

Постановою господарського суду Запорізької області від 14.12.2015 (суддя Черкаський В.І.) затверджено звіт керуючого санацією, визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Черненченка Д.А., зобов'язано його вчинити певні дії та інше. Ухвала мотивована неможливістю погодження протягом тривалого строку плану санації боржника з органом, уповноваженим управляти його майном, внаслідок відсутності такого органу та бездіяльності держави в особі Кабінету Міністрів України щодо його визначення. Крім того, за наслідками розгляду звіту керуючого санацією судом встановлено факт неоплатності боржника.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016 (судді: Геза Т.Д. - головуючий, Ушенко Л.В., Склярук О.І.) постанову суду першої інстанції залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - прокурор) та один із кредиторів - гр. ОСОБА_4 звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні клопотання про визнання боржника банкрутом.

Касаційна скарга прокурора мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 18, 96 Закону про банкрутство, ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ). На думку прокурора, судами не досліджено наявності правових підстав для визнання боржника банкрутом.

Доводи касаційної скарги гр. ОСОБА_4 зводяться до порушення судами норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 18 Закону про банкрутство, ст. 43 ГПК України.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону про банкрутство передбачено, що банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Як встановлено судами, процедура санації боржника була введена згідно ухвали від 01.03.2012, отже на момент введення ліквідаційної процедури тривала більше трьох років, тоді як згідно з ч. 1 ст. 17 Закону про банкрутство цей строк не може перевищувати 18 місяців.

Частиною 1 статті 18 Закону про банкрутство передбачено, що протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, оскільки реалізація процедури санації відбувається виключно на підставі плану санації, що містить відповідні заходи з відновлення платоспроможності боржника та виконання якого забезпечує фінансово-економічне оздоровлення боржника, а також запобігає визнанню боржника банкрутом і його ліквідації.

Судами встановлено, що боржник у справі - ДППВ "Медвироб" є підприємством зі 100% часткою державної власності у статутному капіталі. Щодо такої категорії боржників частиною 5 статті 18 Закону про банкрутство передбачено обов'язок керуючого санацією попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном. Відсутність такого погодження унеможливлює затвердження плану санації судом.

На виконання вимог ч. 1 ст. 18 Закону про банкрутство план санації боржника був розроблений керуючим санацією ще у травні 2015 року та схвалений зборами кредиторів боржника.

У подальшому керуючий санацією протягом тривалого часу намагався погодити план санації з органом, уповноваженим управляти майном боржника, шляхом численних звернень до Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та інших державних органів. Проте в результаті цих дій з'ясувалося, що боржник, який є державним підприємством, не віднесений до сфери управління жодного державного органу, уповноваженого управляти державним майном, тобто відповідний орган управління майном боржника просто відсутній.

У зв'язку із зазначеним суд першої інстанції неодноразово зобов'язував у відповідних ухвалах Кабінет Міністрів України надати суду відомості стосовно органу, уповноваженого здійснювати управління боржником. Проте відповідні ухвали суду, які згідно зі ст. 124 Конституції України є обов'язковими до виконання на всій території України, Кабінетом Міністрів України не виконані, що мало наслідком винесення судом 16.04.2015 окремої ухвали щодо Кабінету Міністрів України в порядку ст. 90 ГПК України.

Отже, протягом усього трирічного строку процедури санації план санації так і не був затверджений судом з підстав відсутності погодження органу, уповноваженого управляти майном боржника та тривалої бездіяльності саме власника майна боржника - держави в особі її уповноважених органів, тобто мали місце незадовільні результати процедури санації і мету відновлення платоспроможності боржника за допомогою санаційних заходів не досягнуто.

У цій ситуації застосуванню підлягають імперативні норми частини 6 статті 18 Закону про банкрутство яка встановлює, що план санації боржника повинен бути поданий в господарський суд на затвердження протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію, оскільки у протилежному випадку господарський суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону.

При цьому в разі введення судом ліквідаційної процедури до затвердження плану санації порядок переходу до ліквідаційної процедури, встановлений ст. 21 Закону про банкрутство, не застосовується, оскільки за таких умов відсутня фактична реалізація плану санації та, відповідно самої процедури. Зокрема, відсутні підстави для дослідження судом питань неоплатності боржника, тобто недостатності його майна для задоволення вимог кредиторів. Проте в оскаржуваних судових рішеннях суди, окрім іншого, також проаналізували звіт керуючого санацією, співвідношення активу та пасиву боржника, встановивши недостатність наявних активів для задоволення грошових вимог усіх кредиторів.

Отже, враховуючи відсутність затвердженого судом плану санації та прийняття комітетом кредиторів відповідного рішення про ліквідацію боржника (протокол від 29.05.2015) суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відкриття щодо боржника ліквідаційної процедури.

Таким чином, у даному випадку судами дотримано встановлений Законом про банкрутство порядок введення ліквідаційної процедури.

Одночасно колегія суддів зазначає, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство (2343-12) у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI (4212-17) положення цього Закону, якими врегульовано ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності Законом, якщо на цей момент господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону про банкрутство (2343-12) здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією.

Так, приписами ч. 2 ст. 37 Закону про банкрутство у новій редакції передбачено можливість введення процедури санації і після визнання боржника банкрутом за наявності обставин, передбачених цим Законом.

Відтак, доводи касаційних скарг не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, тому не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 1, 17, 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційні скарги заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та гр. ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Запорізької області від 14.12.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 25/97/06-12/214/10 залишити без змін.