804/10062/13-а Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначена сума грошового зобов`язання з податку на додану вартість - 16.07.2019 Прийняття

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 у справі №804/10062/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

СДПІ з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів подало до суду позов, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.07.2013 № 000352200 СДПІ у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6 148 837,20 грн за основним платежем та в сумі 1 059 981,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення є протиправним. У зв`язку з відсутністю у позивача податкових накладних у звітних податкових періодах, право на податковий кредит згідно із пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України не виникло. У відповідності до абзацу третього пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку на включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. З огляду на положення абзацу 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, заява зі скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, в якому платник включив суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17.09.2013 адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 10.07.2013 № 000352200 СДПІ у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6 148 837,20 грн за основним платежем та в сумі 1 059 981,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.06.2014 залишив без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на податковий кредит, зважаючи на пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, підтверджується податковою накладною. У разі якщо платник податку на включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право у відповідності до абзацу третього пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. З огляду на положення абзацу 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, заява зі скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, в якому платник включив суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права: пункти 198.2, 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, частину третю статті 86, статтю 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.07.2014 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII (1401-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства (2747-15) викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 19.02.2018 касаційну скаргу прийняв до провадження, ухвалою від 15.07.2019 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 16.07.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 10.07.2013 № 000352200 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6 148 837,20 грн за основним платежем та в сумі 1 059 981,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 05.06.2013 № 395/22.3-00178353 документальної позапланової невиїзної перевірки за період квітень - грудень 2011 року та січень - грудень 2012 року, про порушення вимог пункту 33.1 статті 33, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Контролюючий орган вважав, що позивач не мав права відносити до складу податкового кредиту звітних періодів: квітня-грудня 2011 року податок на додану вартість на підставі доданих до податкових декларацій за ці періоди заяв зі скаргою на постачальника щодо порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та первинних документів, у тому числі податкових накладних, складених щодо господарських операцій, які відбулися у попередніх звітних періодах. У разі якщо платник податку (покупець) не включив до складу податкового кредиту звітного періоду податок на додану вартість за першою із визначених в законі подій і не подав у цьому звітному періоді скаргу на постачальника, який відмовився надати податкову накладну або порушив порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі, такий платник (покупець) не може подати скаргу у подальших звітних періодах і втрачає право на податковий кредит.

При цьому контролюючий орган реальне вчинення господарський операцій, наявність первинних документів щодо цих господарських операцій не заперечує.

Суди попередніх інстанцій також установили, що позивач у податкових деклараціях з податку на додану вартість звітних періодів: квітня-грудня 2011 року задекларував податковий кредит з податку на додану вартість, до податкових декларацій додав додатки № 8 "Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)", до яких включив постачальників, якими порушено порядок заповнення (реєстрації) податкових накладних, виписаних у попередніх звітних періодах. До заяв зі скаргою позивач додав копії первинних документів, що відображено в акті перевірки.

Згідно з пунктом 198.2 ПК України (2755-17) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до абзацу першого пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом третім пункту 198.6 статті 198 ПК України у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до абзаців першого і другого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - ПК) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з абзацом дев`ятим пункту 201.10 статті 201 ПК відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

У відповідності до абзацу одинадцятого пункту 201.10 статті 201 ПК у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Аналізуючи зазначені норми права, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

право платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту закон ставить залежно від першої із визначених в ньому подій (дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг), при цьому таке право обов`язково має бути підтверджено належним чином оформленою податковою накладною, яка надається продавцем товарів/послуг покупцю після її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних;

у разі відсутності у платника податку (покупця) у звітному періоді на дату першої з подій, за якою виникає право на податковий кредит, належним чином оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, платник податку (покупець) не має права включати до звітного періоду податковий кредит з податку на додану вартість, разом з тим цей платник має право включити до звітного періоду податковий кредит за умови якщо він додасть до податкової декларації такого періоду заяву із скаргою на постачальника, який відмовився надати податкову накладну або порушив порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, разом з копіями товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копіями первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг;

у разі якщо платник податку (покупець) у звітному періоді на дату першої з подій, за якою виникає право на податковий кредит, не додасть до податкової декларації такого періоду заяву із скаргою на постачальника, який не надав податкову накладну та/або разом з копіями зазначених первинних документів та не сформує в цьому періоді податковий кредит, закон за таким платником зберігає право на податковий кредит протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Зважаючи на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірне формування позивачем податкового кредиту у звітному періоді, за який платник до контролюючого органу подав податкову декларацію разом із заявою зі скаргою на постачальника разом та копіями первинних документів, у межах 365 календарних днів з дати виписки податкових накладних.

Доводи контролюючого органу про те, що платник податку втрачає право на включення до складу податкового кредиту звітного податкового періоду сум податку на додану вартість у разі якщо він у звітному періоді на дату першої з подій, за якою виникає право на податковий кредит, не додасть до податкової декларації такого періоду заяву із скаргою на постачальника, який не надав податкову накладну та/або порушив порядок її заповнення чи реєстрації, та не сформує в цьому періоді податковий кредит, не відповідають нормам матеріального права.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 - без змін.