Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Корсака В.А., суддів Данилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б. за участю представників: позивача відповідача прокуратури не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) Ліхолєтов В.В. (дов. від 03.02.2015 р. № 37) Курганов О.Ю. (дов. від 19.10.2015 р.) Коркішко В.М. (посв. від 25.07.2014 р. № 027484) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 у справі № 915/241/15 господарського суду Миколаївської області за позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу до 1) Військового частини А1890 2) Приватного підприємства "Д.І.М." про визнання недійсним договору

Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Військової частини А1890, Приватного підприємства "Д.І.М." про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі № 771 від 28.04.2014 р., укладений між військовою частиною А1890 та приватним підприємством "Д.І.М.".

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 1, 3, 14 Закону України "Про збройні сили України", ст.ст. 1, 10 Закону України "Про оборону України", ст.ст. 3, 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст.ст. 20, 77, 78, 84, 115 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", ст.ст. 203, 215, 227, 1130 Цивільного кодексу України, Положенням про полігони Збройних сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.05.2008 р. № 187.

Також, вимоги прокуратури мотивовані тим, що відповідно до Акту на право користування земельною ділянкою № 062777 від 1989 року, виданого Миколаївським квартирно-експлуатаційним частині району, правонаступником якої на даний час є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв, наведена земельна ділянка відноситься за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебуває на картковому обліку в КЕВ м. Миколаїв за інвентарним номером № 23; землекористувачем цієї земельної ділянки є саме Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв.

Таким чином, прокурор стверджує, що договір про спільний обробіток землі № 771 від 28.04.2014 р., укладений між військовою частиною А1890 та ПП "Д.І.М." є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому потребує визнання недійсним у судовому порядку.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.04.2015 р. у даній справі (суддя Смородінова О.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 р. (головуючий суддя Туренко В.Б., судді Поліщук Л.В., Таран С.В.), у позові відмовлено.

Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у даній справі нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2015 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 21.10.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 28.04.2014 р. між військовою частиною А1890 (сторона-1) та ПП "Д.І.М." (сторона-2) був укладений договір № 771 про спільний обробіток землі.

Предметом даного договору є відпрацювання співпраці з підприємствами та залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності військової частини А1890. Сторони за цим договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: зрошування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація. (п. 1.1 договору)

Сторони домовилися, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином:

- сторона-1 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільну діяльність та проводити її обстеження на предмет наявності, та в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів, а також шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці;

- сторона-2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена договором (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору сторона-1 зобов'язується залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі стороною-2 земельні ділянки, що надані стороні-1 в безстрокове користування, згідно державного Акту на право постійного користування від 1989 року за № 062777, площею 477,31 га, терміном на 7 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2020 р.

Розділами 5 та 6 договору учасники обумовили порядок ведення спільних справ, внески і частки сторін, розподіл результатів спільної діяльності.

В пунктах 8.1, 8.5, 8.6 договору сторони передбачили, що прибуток, який отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому військова частина в будь-якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними п.6 договору. Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Військовій частині та утримання відповідної частки прибутку ПП "Д.І.М".

Пунктами 12.1 та 12.2 договору сторони дійшли згоди, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.08.2014 р. Цей договір укладений строком на 7 сільськогосподарських років з обов'язковим щорічним узгодженням ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії договору. Зміна розміру внесків сторін грунтуються на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов'язкове щорічне узгодження ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 лютого кожного року.

Договір № 771 про спільний обробіток землі підписано та скріплено печатками сторін, а також скріплено гербовою печаткою КЕВ м. Миколаїв.

Як вбачається з листа від 29.10.2014 р. № 1692-02-19 Миколаївська районна державна адміністрація не заперечувала на укладення договору про спільну обробку землі № 771 від 28.04.2014 р.

В подальшому 05.01.2015 р. між Військовою частиною А1890 та ПП "Д.І.М." укладалась додаткова угода № 1 до договору, якими збільшилась ціна - внесок сторони -1 та змінились етапи розрахунків.

Додаткова угода № 1 до договору про спільний обробіток землі підписано та скріплено печатками військової частини А1890 та ПП "Д.І.М.".

Також, між сторонами правочину було складено Акт обміру земельної ділянки від 28.04.2014 р. та Викопіровку з карти плану пропозиції виділення земельних ділянок до договору № 771 від 28.04.2014 р., що є додатками до договору.

У 2010 р. Департаментом фінансів Міністерства оборони України було видано військовій частині А1890 свідоцтво про реєстрацію військової частини, як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах України, зокрема військова частина має право займатись вирощуванням зернових та технічних культур.

Звертаючи до суду з даним позовом, прокурор наголошував на тому, що підстави та умови укладення договору про спільний обробіток землі є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а тому такий договір необхідно визнати недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір про спільний обробіток землі № 771 від 28.04.2014 р., укладений між військовою частиною А1890 та приватним підприємством "Д.І.М.", не суперечив чинному на той момент законодавству, адже військова частина А1890 є безпосереднім землекористувачем спірної земельної ділянки.

Крім того, суди дійшли висновку, що при укладенні спірного договору, військова частина А1890 відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" отримала погодження від Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва, який здійснює контроль за використання вказаної земельної ділянки, на укладення спірного договору.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків, при недостатньому дослідженні дійсних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення даного спору, а ненадання цим обставинам відповідної правової оцінки призвело до суперечливих та передчасних висновків.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Приписами ст. 77 Земельного кодексу України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За змістом ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) .

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

З викладеного вбачається, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань, земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) .

Однак, відповідно до Державного акта Б№ 062777 від 1989 року на право постійного користування землею, земельна ділянка площею 29319,3 га надана у безстрокове і безоплатне користування Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району.

За таких обставин, здійснюючи судовий розгляд справи, суд першої та апеляційної інстанцій повинні були насамперед встановити, на яких правових підставах військова частина А1890 використовує спірну земельну ділянку площею 29319,3 га.

Крім того, при вирішенні даного спору, суди попередніх інстанцій повинні були врахувати Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997 р. (v0483322-97) , яким передбачено, що військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок.

Відповідно до п.38 даного положення, ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином, чи мала військова частина А1890 визначені законодавством повноваження, на укладення спірного договору з ПП "Д.І.М.".

Пунктом п.39, 40 положення передбачено, що передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об'єктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо земель для об'єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування підпорядкування.

Передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій вказали, що військова частина А1890 отримала погодження від Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва, який здійснює контроль за використання вказаної земельної ділянки, на укладення спірного договору, натомість, не встановили: чи було прийнято органом місцевого самоврядування рішення, яке дозволяє передачу землі у тимчасове користування ПП "Д.І.М." та чи повинно Міністерство Оборони України надавати таку згоду на передачу земель в тимчасове користування.

Крім того, у п.41. положення передбачено, що при достроковому виникненні необхідності у землекористувачів (військових частин) в переданих у тимчасове користування землях припиняється право тимчасового користування за рішенням відповідної місцевої ради. Порядок повернення тимчасово переданих земель обумовлюється в договорі сторін.

Однак, як вбачається з істотних умов укладеного між військовою частиною А1890 та ПП "Д.І.М." договору № 771 про спільний обробіток землі, він не містить порядку повернення тимчасово переданих земельних ділянок, натомість містить форс-мажорні обставини, такі як, зовнішні та надзвичайні обставини, які не існували на момент підписання договору або виникли незалежно від бажання сторін, виникнення та діями яких вони не могли перешкоджати за допомогою методів та засобів, застосування котрих у конкретній ситуації справедливо вимагати та очікувати від сторони, яка потрапила під вплив форс-мажорних обставин, а саме: пожари, повені, засуха, землетруси, епідемія, аварії та транспортні, диверсії, війна, бойові навчання та інші стихійні лиха та природні явища або дії третіх осіб.

За таких обставин, судам попередніх інстанцій необхідно встановити, чи відповідає даний договір про спільну діяльність типовому договору передбаченому главою 77 Цивільного кодексу України (435-15) , а також надати належної правової оцінки додатковій угоді № 1 до договору про спільний обробіток, яка не була погоджена з КЕВ м. Миколаїв.

Таким чином, з наведеного слідує, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не забезпечили виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не надали ґрунтовної юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Враховуючи, що в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 1119 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі і передачі її на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За таких обставин колегія суддів, беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і повністю встановивши фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 р. у справі № 915/241/15 та рішення господарського суду Миколаївської області від 16.04.2015 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.