809/654/18 Про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі - 16.07.2019 Прийняття

відповідача - Біян Б.Р. за довіреністю №11/723-01 від 14 червня 2019 року розглянувши в відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року (судді - Іщук Л.П., Кухтей Р.В., Онишкевич Т.В.)

у справі №809/654/18

за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

до Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі,-

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - податковий орган, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовом до Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (далі - Підприємство, платник податків, відповідач у справі), в якому просило надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу Підприємства, що перебуває у податковій заставі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року позов задоволено, надано податковому органу дозвіл на погашення суми податкового боргу в розмірі 12 567 801 гривень 99 копійок за рахунок майна відповідача у справі, що перебуває у податковій заставі згідно акта опису майна від 13 вересня 2016 року №101, акта опису майна від 13 вересня 2016 року №102 та акта опису майна від 02 листопада 2017 року №115/15.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що податковим органом вжито заходів щодо погашення податкового боргу відповідача в розмірі 17 408 119,85 гривень, шляхом звернення до суду із вимогою про стягнення коштів такого платника податків з рахунків в банку, однак інкасові доручення щодо списання коштів на виконання відповідних судових рішень були повернуті без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника, що є підставою для погашення суми боргу за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, так як описане в податкову заставу майно Підприємства не може бути джерелом погашення податкового боргу в силу пріоритету права уповноваженого органу, яким накладено арешт на вказане майно, що не було враховано судом першої інстанції.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що Закон застосований судом апеляційної інстанцій визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, в той час як відповідно до актів опису майна Підприємства проведено опис, здебільшого, нерухомого майна. Зазначене свідчить про те, що судом апеляційної інстанції застосовано Закон, який не підлягає застосуванню.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач у справі вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції та відсутність підстав для його скасування.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги податкового органу.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідач у справі перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 28 лютого 1996 року, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є платником податків і зборів.

Станом на 29 березня 2018 року у Підприємства наявна заборгованість на суму 39053838,48 гривень, в тому числі з податку на додану вартість у сумі 38375068,85 гривень та з податку на прибуток у сумі 678769,63 гривень; залишок податкового боргу згідно з виконавчими провадженнями становить 17408119,85 гривень (довідка Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 30 березня 2018 року).

Позивачем надіслано на адресу відповідача податкові вимоги про сплату суми податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями форми "Ю1" від 12 травня 2004 року №1/1064/14760/24-1-205 та форми "Ю2" від 14 червня 2004 року № 2/1269/18768/10/24-1-205, які отримані уповноваженою особою відповідача, про що свідчить підпис на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.

З метою стягнення сум заборгованості в розмірі 17408119,85 гривень позивач звертався до суду з адміністративними позовами до відповідача про стягнення сум податкового боргу, і такі були задоволені постановами Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року у справі №2а-1332/12/0970, від 01 серпня 2012 року у справі №2а-1806/12/0970, від 24 вересня 2015 року у справі №809/3445/15, від 08 серпня 2016 року у справі №809/788/16, від 17 жовтня 2016 року у справі №809/1319/16. Вказані судові рішення набрали законної сили.

На виконання зазначених постанов до установ банків направлялись інкасові доручення, які повернуті без виконання, про що свідчать копії інкасових доручень, які містяться в матеріалах справи.

Податковим керуючим здійснено опис майна, на яке поширюється право податкової застави, що оформлено актами опису майна, а саме:

від 13 вересня 2016 року № 101 на загальну суму 10 851 513,28 гривень, що зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 13 вересня 2016 року;

від 13 вересня 2016 року № 102 на загальну суму 19 306 395,76 гривень, що зареєстровано у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження у вересні 2016 року

від 02 листопада 2017 року № 115/15 на загальну суму 8 134 588,12 гривень, що зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 02 листопада 2017 року.

Під час касаційного провадження з`ясовано, що усе описане у податкову заставу майно відповідача, як комунального підприємства входить до статутного капіталу розмір якого становить 75000000 гривень, датою закінчення формування якого є 26 липня 2018 року.

Згідно з довідкою про наявність боргу станом на 02 жовтня 2018 року за Підприємством обліковується заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 12567801,99 гривень.

Оскільки зазначені заходи не призвели до погашення боргу, податковим органом з метою реалізації права, наданого пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, заявлено вимогу про надання дозволу на погашення податкового боргу 12567801,99 гривень за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Як зазначено в пункті 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

В силу пункту 88.1 статті 88 Податкового кодексу України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України, майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Сторонами у справі не оспорюється правомірність прийняття актів опису майна.

Згідно вимог пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Податковий кодекс України (2755-17) не покладає на податковий орган обов`язок перевіряти, чи накладено на майно інші обтяження, та не ставить можливість звернення до суду у залежність від наявності (чи відсутності) інших обтяжень.

У разі надходження позовних заяв про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку суди вимагають у позивача письмові докази:

- постанову суду про стягнення коштів;

- документи, що свідчать про відсутність коштів на рахунках;

- витяг з Єдиного реєстру застав про перебування майна в податковій заставі;

- акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави;

- рішення керівника органу податкового органу про опис майна.

Доказів відсутності інших обтяжень майна у податкового органу не вимагають.

Посилання суду апеляційної інстанції на пріоритетність обтяжень Суд вважає недоречним, з огляду на наступне.

Поняття пріоритету в розрізі обтяжень встановлено статтею 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" № 1255-IV від 18 листопада 2003 року, відповідно до якої пріоритет - переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Тобто, вказаний Закон регулює правовий режим виключно рухомого майна, а як зазначено у актах опису майна від 13 вересня 2016 року та 02 листопада 2017 року в податкову заставу передано об`єкти як рухомого так і нерухомого майна.

В той же час, статтею 572 Цивільного кодексу України встановлено поняття застави, а саме в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частинами 1, 2 статті 574 Цивільного кодексу України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

За приписами частин 1-3 статті 588 Цивільного кодексу України наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 вказаною статті встановлено особливості щодо застави рухомого майна - якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.

У випадку, якщо предметом застави є нерухоме майно, вимоги заставодержателів задовольняються у порядку черговості виникнення права застави.

Але, для того, щоб податковий орган мав можливість скористатись своїм правом на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна потрібно рішення суду, як це передбачено статтею 95 Податкового кодексу України.

Оцінюючи спірні правовідносини необхідно враховувати особливості погашення податкового боргу комунальними підприємствами, до яких належить відповідач у справі, встановлені статтею 96 Податкового кодексу України, які зумовлені організаційно-правовою формою підприємства, власником майна якого є кожен член територіальної громади міста, особливим порядком погашення податкового боргу встановленого положеннями цієї статті.

Аналізуючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій не встановили, на підставі належних та допустимих доказів дотримання податковим органом встановлено порядку погашення податкового боргу, а саме звернення із поданням до органу місцевого самоврядування відповідно до пункту 96.1 статті 96 Податкового кодексу України, виконання приписів пункту 96.4 цієї статті.

Суд визнає, що вирішення спірного питання у справі без участі міської ради є неможливим, оскільки це вказує на прийняття рішення про права особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки власником описаного у податкову заставу майна є територіальна громада, що доводить порушення судами попередніх інстанцій

норм процесуального права, як обов`язкової підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року та рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 809/654/18 скасувати.

Справу №809/654/18 направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.