Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Грека Б.М., - (доповідача у справі), суддів: Бондар С.В., Кривди Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.15 у справі № 911/2369/15 господарського суду Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Приватного комунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс" про стягнення суми за участю представників від: позивача Данилевський О.М. (дов. від 18.04.14) відповідача не з'явилися, були належно повідомлені,

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Приватного комунально-побутового підприємства "Теплокомунсервіс" пені на суму 30 582,12 грн., інфляційних нарахувань на суму 8 383,92 грн., 3% річних на суму 6 556,19 грн. на загальну суму 45 522,23 грн. за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.12 № 13/2114-БО-17.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.06.15 у справі № 911/2369/15 (суддя Мальована Л.Я.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.15 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Гончаров С.А., судді: Корсакова Г.В., Пономаренко Є.Ю.) позов задоволений частково: стягнуто пеню на суму 15 000,00 грн., 3% річних на суму 6 556,19 грн., інфляційні на суму 8 383,92 грн. У решті позову відмовлено. При цьому судами на 51% зменшено належну до стягнення пеню з посиланням на скрутний фінансовий стан відповідача.

Не погоджуючись із судовими актами частині відмови у стягненні пені на суму 15 582,13 грн., позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати в оскаржуваній частині, позов задовольнити повністю. Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст.ст. 219, 229, 233 ГК України, ст. 551 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 4-2, 43, 83 ГПК України). У решті судові акти не оскаржуються, суми 3% річних, та інфляційних не заперечуються, визнаються такими, що визначені вірно, а тому у частині задоволення позову судові акти Вищим господарським судом України не перевіряються та підлягають залишенню без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.12.12 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець/позивач) та Приватним комунально-побутовим підприємством "Теплокомунсервіс" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі - продажу природного газу № 13/2114-БО-17.

На виконання умов договору позивачем у період з січня по квітень 2013 року та з жовтня по грудень 2013 року відповідачу надано передбачені договором об'єми газу, за який відповідач розрахувався, але несвоєчасно. За прострочку відповідачем оплати газу, позивач нарахував йому до стягнення на підставі п.7.2 договору пеню на суму 30 582,12 грн., інфляційні нарахування на суму 8 383,92 грн., 3% річних на суму 6 556,19 грн. на загальну суму 45 522,23 грн.

Судами вищевказані фінансові нарахування визнані обґрунтованими, 3% та інфляційні стягнуті повністю, а пеня, хоч і визнана правомірно нарахованою, але її зменшено на 51% (тобто з 30 582,12 грн. до 15 000,00 грн.). Судові акти оскаржуються лише у частині зменшення пені (та відповідно, відмови у стягненні 15 582,13 грн.), у решті судові акти не оскаржуються, а тому не є предметом перегляду у суді касаційної інстанції.

Зменшуючи пеню, належну до стягнення, суди враховували розмір заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання, стан виконання цього зобов'язання, розмір прострочених сум та тяжкий фінансовий стан відповідача, зваживши на те, що зазначені висновки є формально-суб'єктивними, поскільки право на їх отримання надано суду процесуальним законом і не може мати будь-якої об'єктивної оцінки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує правову позицію судів з огляду на наступне. Цивільним кодексом України (435-15) передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.2 ст.551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 Кодексу).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. У даному випадку судами правомірно враховано незначний розмір неустойки (предметом оскарження є сума 15 582,13 грн.), факт повної оплати товару відповідачем самостійно до моменту подання позову, скрутний фінансовий стан відповідача Тому судові акти підлягають залишенню без змін, а скарга - без задоволення.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.15 у справі № 911/2369/15 залишити без змін.