2а/0370/2460/12 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, та про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток - 12.12.2019 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року (головуючий суддя Бруновська Н.В., судді: Запотічний І.І., Шавель Р.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 10 серпня 2012 року) до Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Інспекція, відповідач; яку протокольною ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року було замінено її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001772301/23 від 27 березня 2012 року про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 571 686,00 грн., №0000172201/204 від 22 червня 2012 року про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 1 556 127,00 грн. та штрафних санкцій на суму 388 380,25 грн., №0000162201/203 від 22 червня 2012 року про донарахування податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 1 396 798,00 грн. та штрафних санкцій на суму 349 199,50 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення Товариством положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод у зв`язку із недоведенням факту транспортування сировини для виробництва продукції та її подальшого використання в господарській діяльності, оскільки зазначені обставини повністю підтверджуються наданими позивачем доказами; натомість контролюючий орган в акті перевірки лише констатував факт порушення без будь-якої конкретизації обґрунтувань його змісту, як і не проаналізував жодної господарської операції, в результаті здійснення якої, на його думку, допущено таке порушення, а також не долучив до акту перевірки доказів порушень й письмових пояснень посадових осіб позивача.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ані контролюючому органу під час проведення перевірки, ані суду під час розгляду справи не надано первинних документів в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16 липня 1999 року (996-14) (далі - Закон №996-XIV (996-14) ), які б підтверджували рух товарів (сировини) на підприємстві, та її подальше використання у господарській діяльності; крім того Товариством не надано й належним чином оформлених первинних документів на підтвердження оприбуткування сировини на складі підприємства у звітному періоді, а також підтвердження її оплати у цьому ж періоді, що, на думку суду, унеможливлює визначення правомірності віднесення зазначених витрат до складу валових витрат саме у 4 кварталі 2010 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2012 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001772301/23 від 27 березня 2012 року, №0000172201/204 від 22 червня 2012 року та №0000162201/203 від 22 червня 2012 року.

Приймаючи таке рішення, суд прийшов до висновку про доведеність Товариством належними та допустимими доказами обставин щодо здійснення закупівлі сировини, її перевезення, переробки, відвантаження та відправки замовникам; крім того контролюючий орган, виключивши з валових витрат позивача всі витрати на придбання сировини у вітчизняних виробників на суму 6 917 323,05 грн. у зв`язку з неподанням ним товарно-транспортних накладних, не зазначив конкретних операцій, за якими такі накладні були відсутні, чим порушив вимоги пункту 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року №984 (далі - Порядок №984).

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила його скасувати, прийнявши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначала про помилковість висновків суду попередньої інстанції, наводячи нормативно-правове обґрунтування й мотиви, аналогічні викладеним в акті перевірки, - щодо неподання Товариством в ході проведення планової перевірки документів, що підтверджують транспортування сировини для виробництва продукції (товарно-транспортних накладних), звітів бригадирів по її виготовленню, матеріальних звітів витрат сировини, журналу технолога, затверджуючого норми витрат сировини, матеріальні звіти руху сировини по складах. Інших доводів касаційна скарга не містить.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Представник контролюючого органу в засіданні суду підтримав доводи та вимоги касаційної скарги, надавши відповідні пояснення.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином (про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення), а тому касаційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Згідно із частиною 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що в період з 16 січня 2012 року по 24 лютого 2012 року посадовими особами Інспекції проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року, результати якої оформлено актом №219/16/2301/33211353 від 02 березня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення Товариством:

- статей 3, 4; підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5; пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ; зі змінами і доповненнями) та підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпунктів 138.10.1, 138.10.2, 138.10.3, 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ; зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1 556 127 грн., в тому числі - за 4 квартал 2010 року в сумі - 1 553 517 грн. та за 1 квартал 2011 року - в сумі - 2 610 грн.; зменшено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2-3 квартал 2011 року на суму 1 571 686 грн.;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ; зі змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 1 396 798 грн., в тому числі: за жовтень 2010 року - в сумі 286 889 грн., за листопад 2010 року - в сумі 554 887 грн., за грудень 2010 року - в сумі 555 022 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки, позивач подав свої заперечення за №114/03-12 від 16 березня 2012 року, за результатами розгляду яких Інспекцією складено висновок №779/22-111 від 23 березня 2012 року, в якому зазначено про недопущення порушень законодавства під час проведення перевірки та безпідставність заперечень до акту перевірки.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 27 березня 2012 року винесено податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0001762301/21 про донарахування податку на прибуток в сумі 1 556 127,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 776 759,50 грн., а всього на суму 2 332 886,50 грн.; №0001752301/22 про донарахування ПДВ в сумі 1 396 798,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 698 399,00 грн., а всього на суму 2 095 197,00 грн.; форми "П" №0001772301/23 про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1 571 686,00 грн.

09 квітня 2012 року позивачем зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржено до Державної податкової служби у Волинській області й за результатами розгляду скарги прийнято рішення №2326/10/10-206 від 07 червня 2012 року, яким скаргу задоволено частково та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001762301/21 від 27 березня 2012 року про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в частині 388 379,25 грн. зайво застосованої штрафної (фінансової) санкції; в решті податкове повідомлення-рішення №0001762301/21 від 27 березня 2012 року залишено без змін.

22 червня 2012 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0000172201/204 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 1 556 127,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 388 380,25 грн.; №0000162201/203 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1 396 798,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 349 199,50 грн.

Отже, предметом оскарження у даній справі є податкові повідомлення-рішення форми "П" №0001772301/23 від 27 березня 2012 року, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 571 686,00 грн.; форми "Р" №0000172201/204 від 22 червня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1 556 127,00 грн. за основним платежем та на 388 380,25 грн. за штрафними санкціями; форми "Р" №0000162201/203 від 22 червня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 1 396 798,00 грн. за основним платежем та на 349199,50 грн. за штрафними санкціями.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювались Законом №334/94-ВР (334/94-ВР) .

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 01 квітня 2011 року спірні правовідносини з приводу формування позивачем валових витрат почали регулюватися положеннями ПК України (2755-17) , підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 якого (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначав витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Що ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року, останні регулювалися Законом №168/97-ВР (168/97-ВР) .

Об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, підпунктами 7.4.4 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (який набрав чинності з 01 січня 2011 року) податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Як зазначено в акті перевірки №219/16/2301/33211353 від 02 березня 2012 року та встановили під час розгляду справи суди, відповідачем виключено зі складу валових витрат витрати позивача на придбання сировини від всіх вітчизняних постачальників за 4 квартал 2010 року у зв`язку з тим, що позивачем не надано документів на підтвердження транспортування сировини (товарно-транспортних накладних) та подальшого її використання в господарській діяльності (звітів бригадирів по виготовленню продукції, матеріальних звітів витрат сировини, журналу технолога, затверджуючого норми витрат сировини, матеріальних звітів руху сировини по складах).

В той же час апеляційним судом встановлено, що згідно з договором поставки 43/40/110 від 04 січня 2010 року позивач отримав від ПАТ "Київський КПК (4651-17) " картон КТ-50-140, що підтверджується накладною №27621 від 13 серпня 2010 року, податковою накладною №27621 від 13 серпня 2010 року, товарно-транспортною накладною №2762 від 13 серпня 2010 року.

Відповідно ж до договору поставки від 01 січня 2009 року Товариство отримало від ВАТ "Луцький КРК" картон для плоских шарів К-140 Ф 2100, що підтверджується накладною №ЛК-0001643 від 04 жовтня 2010 року, податковою накладною №1880 від 04 жовтня 2010 року, товарно-транспортною накладною №1425 від 04 жовтня 2010 року.

Також 01 січня 2009 року позивач уклав договір поставки з ВАТ "Луцький КРК", згідно з яким отримав картон для плоских шарів К1-17500, що підтверджується накладкою №ЛК-0001653 від 04 жовтня 2010 року, податковою накладною №1889 від 04 жовтня 2010 року, товарно-транспортною накладною №1437 від 04 жовтня 2010 року.

Під час розгляду справи Товариством надано суду першої інстанції товарно-транспортні накладі на підтвердження транспортування сировини від постачальників до позивача.

Разом з тим, як встановив апеляційний суд, отримана за вказаними договорами сировина була перероблена позивачем на гофроящики для ВАТ "Березастройматеріали", ТОВ "Майнау", ТОВ "Плесо", ВАТ "Вінницький ОЖГ", відвантажена та відправлена замовникам, на підставі та відповідно до "Завдання БХС" та наказу від 14 жовтня 2010 року №ФГ-00002120 (внутрішні розпорядчі документи Товариства), ВМД №205000015/2010/002997 М/З 1/205/156 від 14 жовтня 2010 року, CMR №053913 від 14 жовтня 2010 року, сертифіката погодження №В864041, рахунку-фактури від 12 жовтня 2010 року №ФГ-0000143, контракту №82-10 від 23 вересня 2010 року, наказу №ФГ-00001972 від 18 жовтня 2010 року, видаткової накладної №ФГ-00020204 від 18 жовтня 2010 року, податкової накладної №2065 від 13 жовтня 2010 року, акту звірки від 31 жовтня 2010 року, договору поставки від 26 травня 2010 року, "Завдання БХС" №212 від 05 жовтня 2010 року, наказу №ФГ-00001939 від 12 жовтня 2010 року, видаткової накладної №ФГ-0001984 від 13 жовтня 2010 року, податкової накладної №2011, акту звірки від 15 жовтня 2010 року, договору поставки №73-09 від 06 жовтня 2009 року, наказом №ФГ-00001947 від 13 жовтня 2010 року, видаткової накладної №ФГ-0001992 від 13 жовтня 2010 року, податкових накладних №2031, №2032, №2033, акту звірки станом на 15 жовтня 2010 року, договору поставки №04-10/7-4 від 26 січня 2010 року, виписок по рахункам.

Крім того, здійснивши аналіз рахунків 201 (сировина і матеріали) та 23 (виробництво), суд попередньої інстанції прийшов до висновку про підтвердження використання позивачем сировини при виробництві напівфабрикатів та готової продукції, тобто використання товару у власній господарській діяльності.

Відтак, за висновком суду позивачем підтверджено обставини фактичної поставки йому товару (сировини), подальшого використання отриманих благ у власній господарській діяльності, а також те, що здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Ненадання ж до перевірки окремих документів не може бути у даному випадку, за обставин цієї справи, достатньою та самостійною підставою для висновку про недоведеність Товариством подальшого використання придбаної сировини в господарській діяльності та позбавлення платника податку права на формування податкових вигод.

До того ж згідно з пунктом 5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Проте, в акті перевірки податковий орган, виключивши з валових витрат всі витрати на придбання сировини у вітчизняних виробників на суму 6917323,05 грн., не зазначив конкретних господарських операцій, в результаті яких, на його думку, допущено порушення, та за якими відсутні товарно-транспортні накладні та/або інші документи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Інспекції №0001772301/23 від 27 березня 2012 року, №0000172201/204 від 22 червня 2012 року та №0000162201/203 від 22 червня 2012 року, а отже й про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судом в основу оскаржуваного рішення, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.