Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Кота О.В., Кочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Вімм-Білль-Данн Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 910/4140/15-г господарського суду міста Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Вімм-Білль-Данн Україна" до Державного підприємства з питань провадження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" Кабінету Міністрів України про розірвання договору за участю представників сторін:

від позивача: Ульянова О.О., дов. від 01.01.2015

від відповідача: Дяченко Т.В., дов. від 23.06.2015

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "Вімм-Білль-Данн Україна" звернулося до господарського суду з позовом до Державного підприємства з питань провадження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" Кабінету Міністрів України про розірвання договору № 11/1006-ВВ від 12.10.2010 щодо надання послуг збирання, заготівлі та утилізації використаних тари та пакувальних матеріалів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підстави та умови, на яких було укладено спірний договір, відпали з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 470 від 17.09.2014 (470-2014-п) "Про внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915 (915-2001-п) ", що є істотною зміною обставин та підставою для розірвання договору відповідно до вимог ст. 652 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2015 (суддя Мельник В.І.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 (склад колегії суддів: Михальська Ю.Б. - головуючий, Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу "Вімм-Білль-Данн Україна" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2015 - без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави для розірвання спірного договору відсутні та позивач не звільняється від зобов'язань, визначених постановою КМУ № 915 від 26.07.2001 (915-2001-п) , оскільки спірним договором не конкретизовано на переробку якої саме тари і упаковки його було укладено, за умовами договору замовник самостійно визначає їх вид і кількість, а згідно з довідкою з ЄДРПОУ видами діяльності позивача є не тільки переробка молока, виробництва масла та сиру, а також і виробництво фруктових і овочевих соків, дитячого харчування та дієтичних харчових продуктів.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Вімм-Білль-Данн Україна" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 12.10.2010 між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України (виконавець, відповідач) та публічним акціонерним товариством "Вімм-Білль-Данн Україна" (замовник, позивач) укладено договір № 11/1006-ВВ (далі за текстом - договір), предметом якого є надання послуг з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів виробленої продукції в тарі і упаковці на умовах і за тарифами, зазначеними в цьому договорі у відповідності до Постанови КМУ № 915 від 26.07.2001 (915-2001-п) . (п. 1.1. договору).

Відповідно до преамбули вказаного договору останній укладено на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 915 від 26.07.2001 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" (915-2001-п) .

Згідно з п. 4 вказаної Постанови КМУ № 915 від 26.07.2001 (915-2001-п) в редакції, що діяла на момент укладання договору, дія цієї постанови не поширювалась на тару і пакувальні матеріали експортної продукції, хліба, хлібобулочних виробів та молока, продукції гуманітарної і технічної допомоги. Постановою Кабінету Міністрів України № 470 від 17.09.2014 "Про внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915" (470-2014-п) , яка набрала законної сили з 02.10.2014, були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 915 КМУ від 26.07.2001 (470-2014-п) шляхом доповнення його після слова "молока" словами "сирого, молочної сировини, молочних продуктів".

Враховуючи вказані зміни, дія Постанови КМУ № 915 від 26.07.2001 (915-2001-п) не поширюється на тару і пакувальні матеріали експортної продукції, хліба, хлібобулочних виробів та молока сирого, молочної сировини, молочних продуктів, продукції гуманітарної і технічної допомоги.

У зв'язку із зазначеними змінами в законодавстві, позивач звернувся до відповідача з листом № 426 від 27.10.2014, в якому зазначив що він, як виробник молока сирого, молочної продукції та молочних продуктів, звільнений від виконання вимог Постанови КМУ № 915 від 26.07.2001 (915-2001-п) та запропонував розірвати договір, додавши до листа проект додаткової угоди про розірвання договору.

Відповідач у надісланому позивачу листі № 1210/07 віл 04.11.2014 відмовився розірвати договір, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивач є виробником молочних продуктів, то з моменту прийняття вказаних змін у законодавстві у позивача, на його думку, відпали підстави, які б зобов'язували його виконувати Постанову КМУ № 915 від 26.07.2001 (915-2001-п) та мати договірні відносини з відповідачем щодо організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари та пакувальних матеріалів, що є істотною зміною обставин та підставою для розірвання договору відповідно до вимог ст. 652 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Як було зазначено вище, спірний договір було укладено саме на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 915 від 26.07.2001 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" (915-2001-п) , пункт 5 якої, в редакції чинній на дату укладення спірного договору, зобов'язував підприємства, установи та організації усіх форм власності, які використовують в Україні тару і пакувальні матеріали або імпортують їх разом з продукцією, укласти з державною компанією "Укрекокомресурси" договори про організацію збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з оплатою тарифів, затвердженими п. 2 цієї постанови.

Згідно з п. 4 вказаної Постанови КМУ № 915 від 26.07.2001 (915-2001-п) в редакції, що діяла на момент укладання договору, дія цієї постанови не поширювалась на тару і пакувальні матеріали експортної продукції, хліба, хлібобулочних виробів та молока, продукції гуманітарної і технічної допомоги.

З 02.10.2014 набула законної сили постанова Кабінету Міністрів України № 470 від 17.09.2014 "Про внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915" (470-2014-п) , якою був розширений перелік тари і пакувальних матеріалів, на які не поширювалась дія постанови КМУ № 915 від 26.07.2001 (915-2001-п) . До вказаного переліку увійшли також і тара та пакувальні матеріали молока сирого, молочної сировини, молочних продуктів.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 18 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, щодо видів її діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі, ЄДРПОУ) шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до форми реєстраційної картки, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 3187/5 від 14.11.2010, реєстраційна картка передбачає зазначення виду діяльності підприємства та, зокрема, основного його виду діяльності.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 20, ч.ч. 1, 4 ст. 21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в редакції, чинній на дату звернення позивача з позовом у даній справі, відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді:

витягу з Єдиного державного реєстру;

довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується;

бази даних (сукупність інформації Єдиного державного реєстру в електронному вигляді), для цілей бюро кредитних історій;

даних в електронному вигляді для державних органів у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

Виписка з Єдиного державного реєстру видається юридичній особі або фізичній особі - підприємцю за їх письмовим запитом протягом двох робочих днів з дати подання цього запиту, а також у випадках, встановлених цим Законом.

У виписці, крім іншого зазначаються: відомості, отримані в порядку взаємного обміну інформацією з відомчих реєстрів органів статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України, в т.ч. дані про основний вид діяльності; дані Пенсійного фонду України про реєстраційний номер платника єдиного внеску, клас професійного ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності позивача є перероблення молока, виробництва масла та сиру (КВЕД 10.51), виробництво фруктових і овочевих соків (КВЕД 10.32), дитячого харчування та дієтичних харчових продуктів (КВЕД 10.86). Такі ж відомості містяться і в довідці з ЄДРПОУ АА № 559417 (том 1, а.с. 48).

Проте, суди не взяли до уваги, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності позивача, який виділено жирним шрифтом по тексту витягу, є перероблення молока, виробництва масла та сиру (КВЕД 10.51).

При цьому, обставини основного виду діяльності позивача залишились поза увагою судів попередніх інстанцій. Судами не було з'ясовано чи займається позивач фактично такими видами діяльності в Україні як виробництво фруктових і овочевих соків, дитячого харчування та дієтичних харчових продуктів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну статистику" респондент - особа або сукупність осіб, які підлягають статистичному спостереженню у встановленому законодавством порядку і визначені у статті 4 цього Закону.

Згідно зі ст. 4 вказаного закону до респондентів відноситься, в т.ч. і юридичні особи, їх філії, відділення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи, що знаходяться на території України.

Частиною другою статті 18 Закону України "Про державну статистику" передбачено, що респонденти зобов'язані безкоштовно, в повному обсязі, за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені терміни подавати органам державної статистики достовірну статистичну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгалтерського обліку.

В матеріалах справи містяться копії статистичних звітів позивача про виробництво промислової продукції за період з 2011 року по квітень 2015 року, які суди попередніх інстанцій не взяли до уваги та не надали їм належної оцінки на предмет зазначеної в звітах діяльності ПАТ "Вімм-Білль-Данн Україна".

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, як відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з п. 4 ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя в необхідних випадках при підготовці справи до розгляду зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо), витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди мають право з власної ініціативи витребувати від органів державної статистики інформацію, необхідну для вирішення спору, зокрема у даній справі - для перевірки достовірності інформації, що міститься в наданій позивачем до матеріалів справи звітно-статистичній документації, в т.ч. і щодо основного виду діяльності позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Проте, обставини наявності/відсутності вказаних умов також не були досліджені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів в порушення ст. 43 ГПК України було неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 111-7 ГПК України). Відтак, встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, зокрема щодо основного виду діяльності підприємства позивача, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Крім того, господарським судам попередніх інстанцій слід взяти до уваги те, що постанова Кабінету Міністрів України № 915 від 26.07.2001 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" (915-2001-п) , на виконання якої було укладено спірний договір, втратила чинність згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 128 від 18.03.2015 (128-2015-п) .

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Вімм-Білль-Данн Україна" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 910/4140/15-г скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.