926/64/15 Про встановлення сервітуту на частину земельної ділянки - 06.10.2015 Прийняття

Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Мачульського Г.М. за участю представників: позивача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно); відповідача третьої особи не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно); не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно); розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 926/64/15 Господарського суду Чернівецької області за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Горбівська сільська рада про встановлення сервітуту на частину земельної ділянки

16.01.2015 Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту, який полягає у праві проходу та проїзду на транспорті, щодо земельної ділянки площею 0,0595 га, кадастровий номер НОМЕР_4, по АДРЕСА_1, яка знаходиться у користуванні (оренді) відповідача та встановити, що земельний сервітут має поширюватись на частину земельної ділянки площею 0,0595 га, зазначеної у плані частини земельної ділянки, на яку пропонується поширити право земельного сервітуту. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право позивача на необмежене користування власною земельною ділянкою порушено встановленням відповідачем металевого паркану на спірній земельній ділянці (територія вулиці (від Б до В), якою позивач користувався до лютого 2008 року для заїзду до дверей підсобного приміщення та вигрібної ями), а іншої можливості заїхати на власну земельну ділянку у позивача немає, та приписами статей 39, 98, 99, 103 Земельного кодексу України, статей 401, 402, 404 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 31.03.2015 у справі № 926/64/15 (суддя Гончарук О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 (судді: Хабіб М.І., - головуючий, Гриців В.М., Зварич О.В.) рішення суду першої інстанції залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову в справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 13, 41 Конституції України, статей 39, 98, 99, 103 Земельного кодексу України, статтями 401, 402, 404 Цивільного кодексу України. Скаржник вважає, що суди безпідставно не взяли до уваги наявні у матеріалах справи докази, що спірна частина земельної ділянки, на яку позивач просив встановити безстроковий земельний сервітут, межує з землями сільської ради, а не з землями відповідача, а також не врахували та не спростували висновок експертного дослідження щодо відсутності у позивача технічної можливості влаштування заїзду до вигрібної ями та технічних приміщень іншим чином; висновок господарських судів про здійснення позивачем самочинного будівництва не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах; суди невірно визначили підстави, за яких особа може вимагати встановлення сервітуту, обмеживши їх всупереч положенням статті 404 Цивільного кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги та просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, як законні та обґрунтовані.

Третя особа не надіслала відзив на касаційну скаргу; учасники судового процесу не скористалися правом на участь представників сторін у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, за договором купівлі - продажу від 17.06.2004 Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 придбала у власність будівлю магазину загальною площею 88,10 кв.м, розташовану на АДРЕСА_2, що підтверджено витягом про реєстрацію права власності № 6718381 від 14.03.2005 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 6967019 від 11.04.2005. За договором купівлі - продажу від 17.02.2005, зареєстрованим в реєстрі за № 63, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 придбала у власність земельну ділянку площею 0,0595 га на АДРЕСА_2, на підставі якого їй видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 28.09.2005, за цільовим призначенням для обслуговування нежитлової будівлі.

Згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за № 3 73204 від 08.02.2013 та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 08.02.2013 № 377869 позивач є власником нежитлового приміщення - кафе-бару з танцювальним залом та перукарнею загальною площею 448,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 0,0595 га за цією ж адресою. На замовлення позивача експертом Гайда А.В. надано Висновок № 14210 від 26.12.2014 експертного дослідження (крім експерта, висновок підписаний СПД ОСОБА_9,), згідно з яким технічна можливість влаштування заїзду до вигрібної ями та до входу у технічні приміщення (а саме приміщення 1-4 відповідно до Технічного паспорту) по земельній ділянці площею 0,0595 га, кадастровий номер НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 відсутня.

Також суди встановили, що 04.10.2000 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 придбано незавершену будівництвом споруду в с. Горбово. Рішенням Герціївської сільської ради від 01.02.2002 № 68-04/2002 йому дозволено розробити технічну документацію щодо передачі в короткострокову оренду земельної ділянки для комерційних цілей з подальшим викупом.

02.08.2004 сільською радою та ФОП ОСОБА_5 укладено договір оренди земельної ділянки в с. Горбово Герціївського району площею 0,8089 га під забудову та споруди терміном на 2 роки; в подальшому рішенням сільської ради № 92-20/2005 від 21.05.2005 внесені зміни до рішення від 01.02.2002 № 68-04/2002, а рішеннями сільської ради від 20.10.2006, від 08.10.2007 термін дії договору оренди продовжувався.

Рішенням Горбівської сільської ради № 110-18/2008 від 29.07.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення ФОП ОСОБА_5 земельної ділянки загальною площею 0,8090 га в оренду для обслуговування торгівельно-побутового комплексу та надання в оренду даної земельної ділянки строком на 49 років. На підставі вказаного рішення 27.07.2010 Горбівською сільською радою та ФОП ОСОБА_5 укладено договір оренди землі № 6, за яким земельна ділянка загальною площею 0,8090 га передається в оренду для обслуговування торгівельно-побутового комплексу строком на 49 років. Відповідно до змісту акта прийому - передачі земельної ділянки від 27.07.2010 Горбівська сільська рада передала в оренду ФОП ОСОБА_5 земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,8090 га для обслуговування торгівельно-побутового комплексу.

Підставою для звернення до суду Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 стала відмова ФОП ОСОБА_5 (відповідача) у зверненні позивача про надання згоди на встановлення безстрокового безоплатного земельного сервітуту на частину земельної ділянки, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, необхідної позивачу для під'їзду до підсобних дверей нежитлового приміщення та вигрібної ями, розташованих на власній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

Судовими рішеннями у справах № 10/119 та № 9/140 (які залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанції) відмовлено у позовах Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Горбівської сільської ради при визнання незаконними та скасування рішень № 68-04/2002 від 01.02.2002, № 92-20/2005 від 21.05.2005, № 110-18/2008 від 29.07.2008 та до приватного підприємця ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні допоміжною дорогою; за змістом цих рішень встановлено обставини правомірного користування відповідачем своєю земельною ділянкою та відсутність вулиці загального користування між земельними ділянками позивача і відповідача; зокрема, судами встановлено, що після складання Генерального плану с. Горбово, 1975 відбулися об'єктивні зміни в організації території населеного пункту, улаштуванні вулиць села, назві вулиць; сільська рада в інтересах територіальної громади виступила замовником газифікації села, у зв'язку з прокладенням газопроводу влаштовано нові вулиці та впорядковано поділ вулиць, присвоєно назви новим вулицям, які відсутні на Генеральному плані с. Горбові, 1975, фактично, з 2006 року в с. Горбово немає вулиці між земельними ділянками ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а існує вулиця, яка починається від вулиці Головної і обходить ділянку ОСОБА_5Д зі сходу і цій вулиці рішенням ХХІІ сесії У скликання Горбівської сільської ради від 19.01.2009 № 14-22/2009 офіційно присвоєно назву "Банна". Також рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.10.2011 у справі № 16/5027/743/2011 відмовлено у позові Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди землі № 6 від 27.07.2010.

У жовтні 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання згоди на встановлення безстрокового безоплатного земельного сервітуту на частину земельної ділянки, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, необхідної позивачу для під'їзду до підсобних дверей нежитлового приміщення та вигрібної ями, розташованих на власній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1; відповідач відмовив позивачу у наданні згоди на встановлення безстрокового безоплатного земельного сервітуту, посилаючись на те, що при проведенні самовільної перебудови магазину під ресторан позивач сам перекрив собі доступ до підсобних дверей та вигрібної ями, при цьому захопив частину земельної ділянки відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказали, що з встановлених обставин справи вбачається, що недоліки земельної ділянки, на які посилається позивач, були зумовлені діями самого відповідача, а не розташуванням чи природним станом земельної ділянки, відхиливши у зв'язку з цим наданий позивачем висновок експертного дослідження, як такий, що не спростовує наведених вище істотних обставин справи; також суди відповідно до приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України визнали спростованими доводи позивача щодо неправомірного використання відповідачем території загального користування.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут); відповідно до частини першої статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Статтею 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Відповідно до частини першої та четвертої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Враховуючи, що за своєю правовою природою сервітут є обмеженим правом на користування чужою річчю, що спричиняє незручності для власника цієї речі, а, відтак, має застосовуватися лише у випадку, коли потреби ініціатора встановлення сервітуту не могли бути задоволені іншим чином. Отже, господарські суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у якого є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути об'єктивні недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом, у разі неможливості задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

В силу приписів статей 33 та 34 Господарського кодексу України, сторони зобов'язані довести обставини справи, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Зі змісту судових рішень вбачається, що суди дослідили та надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, зокрема й тим, на які посилався позивач; судові рішення зазначають мотиви відхилення доводів та доказів позивача з тих підстав, що їх спростовано обставинами, встановленими судовими рішеннями у інших справах, а також (експертне дослідження) у зв'язку з тим, що цей доказ не спростовує виникнення перешкод у можливості використання позивачем своєї земельної ділянки з огляду на дії самого позивача та за його волевиявленням.

Таким чином, доводи касаційної скарги не відповідають змісту судових рішень, в яких відображено докази, на які посилається позивач, та мотиви, з яких їх відхилено; також суди вірно застосували положення статті 404 Цивільного кодексу України, позаяк право сервітуту передбачає для його ініціатора не режим найбільшого сприяння у використанні власної земельної ділянки за рахунок чужої власності, а регулює ситуацію, коли уникнути втручання у право власності на чужу річ неможливо об'єктивно.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами.