Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Мачульського Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 у справі № 910/5932/15-г Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення 7000 грн. за участю представників: позивача Юрєва М.В. - представник, дов. від 12.03.2015; відповідача Давиденко Ю.К. - представник, дов. від 05.01.2015;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення 7000 грн. відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, право вимоги за якою передано позивачу за договором факторингу, з Моторно (транспортного) страхового бюро України, як особи, зобов'язаної в силу вимог закону відшкодувати шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, посилаючись на приписи статей 36, 39, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статтю 193 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 1077, 1078 Цивільного кодексу України.

Відповідач відхилив позовні вимоги, як передчасно заявлені, вказавши, що позивач визнаний кредитором у справі про банкрутство страхової компанії - боржника за заявленим до стягнення зобов'язанням, питання погашення вимог позивача як кредитора здійснюється ліквідаційною комісією в межах провадження у справі про банкрутство, відтак, відсутня необхідна згідно зі законодавством сукупність умов, необхідних для задоволення вимог за рахунок відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 (суддя Чебикіна С.О.) позовні вимоги задоволено; з відповідача стягнуто на користь позивача 7000 грн. боргу та 1827 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 (судді: Станік С.Р. - головуючий, Власов Ю.Л., Сулім В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, в задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про передчасність висновків господарського суду щодо наявності підстав для виникнення у відповідача обов'язку сплатити кошти за вказаним у позові зобов'язанням відповідно до пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", недоведеністю матеріалами справи обставин щодо відсутності майна боржника для задоволення вимог позивача як кредитора у справі про банкрутство боржника. Також відповідач вказав на виявлення в діях посадових осіб страхової компанії-боржника ознак доведення до банкрутства, інформацію про що подано правоохоронним органам та доведено до відома Господарський суд міста Києва.

У судовому засіданні відповідач підтримав доводи касаційної скарги.

Позивач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи, вказавши, що суди на підставі наявних у матеріалах справи належних доказів встановили наявність всіх необхідних обставин для застосування підпункту "г" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.09.2012 ОСОБА_8, як цедентом, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9, як цесіонарієм, укладено договір про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі статей 512- 519 Цивільного кодексу України, цедент відступає цесіонарію усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля ВАЗ 2107, д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_10, відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30.04.2011 (номер полісу АА/350079) в страховій компанії ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія". Відповідно до пункту 1.1. договору про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 20.09.2012, внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування, нанесеного шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках. Згідно з пунктом 1.2. договору про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 20.09.2012, характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за цим Договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 7 000,00 грн.

Також суди встановили, що 20.09.2012 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9, як клієнтом, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", як фактором, укладено договір факторингу № 2/20-09/2012, за умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передав фактору, а фактор прийняв і зобов'язався оплатити клієнтові усі права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 20.09.2012 (пункт 1.1. договору). Згідно з пунктом 1.2. договору факторингу № 2/20-09/2012 від 20.09.2012, в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі. Відповідно до пункту 1.3. договору факторингу № 2/20-09/2012 від 20.09.2012, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 7000,00 грн. Пунктом 4.1. договору факторингу № 2/20-09/2012 від 20.09.2012 встановлено, що за передані права вимоги до боржника за договором факторингу фактор сплачує клієнтові 3700,00 грн.

14.11.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою від 13.11.2012 про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" за 116-ми договорами факторингу на суму 1643109,94 грн., в тому числі, і за договором факторингу № 2/20-09/2012 від 20.09.2012 на суму 7000,00 грн., що ґрунтуються на невиконаних Приватним акціонерним товариством "Українська екологічна страхова компанія" зобов'язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами загальнообов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів; просило включити грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія".

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 15.02.2013 затверджено реєстр кредиторів ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія"; позивача визнано кредитором ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" на суму 1644182,94 грн., зокрема, за договором факторингу № 2/20-09/2012, на суму 7000,00 грн., (1073,00 грн. - судовий збір та 1643109,94 грн. - страхове відшкодування) - перша черга.

Постановою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 у справі № 5011-46/12625-2012 Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Стецину І.В. З постанови Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 у справі № 5011-46/12625-2012 вбачається, що прийняття комітетом кредиторів рішення про необхідність визнання боржника банкрутом стало наслідком заслуховування інформації розпорядника майна щодо проведеної роботи та його звіту, у результаті якої, зокрема, за наслідками подання запитів до державних реєстраційних та інших органів зі спеціальною компетенцією, не було виявлено активів підприємства.

Враховуючи вищенаведені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на підставі договору факторингу № 2/20-09/2012 від 20.09.2012 звернулося з позовом про стягнення з відповідача грошові кошти в сумі 7000,00 грн., посилаючись на приписи підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів"

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з встановлення ним усіх необхідних умов для відшкодування заявленої до стягнення суми саме відповідачем за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився з висновками місцевого господарського суду, вказавши, що наявність невиконаних зобов'язань ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія" за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30.04.2011 (номер полісу АА/350079) підтверджена змістом ухвали Господарського суду міста Києва від 15.02.2013 у справі № 5011-46/12625-2012, якою позивача визнано кредитором ПрАТ "Українська екологічна страхова компанія"; постановою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 у справі № 5011-46/12625-2012 Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" визнано банкрутом, а за змістом мотивувальної частини цієї постанови встановлено недостатність коштів і майна страховика-учасника МТСБУ. Таким чином, наявні всі необхідні умови для відшкодування МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, доведені належними та допустимими доказами у розумінні статей 32- 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначив, що з урахуванням наведених вище належно встановлених обставин справи незавершення процедури банкрутства Приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" не є перешкодою для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу спричинену шкоду.

Судова колегія зазначає, що за приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини; разом з тим, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ.

Відповідно до пункту 39.1. та підпункту 39.2.1. статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями МТСБУ, серед іншого, є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Згідно з підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Наслідки визнання боржника банкрутом визначено статтею 38 Закону, пунктами 2 та 9 частини першої якої зокрема встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, а виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених розділом третім Закону "Ліквідаційна процедура".

В силу положень частини першої та другої статті 41 Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Правовий аналіз наведених вище положень Закону свідчить про те, що факт відсутності майнових активів у визнаного банкрутом боржника, та неможливість у зв'язку із цим здійснити розрахунок за його зобов'язаннями може підтверджуватись затвердженими ухвалою господарського суду звітом ліквідатора і ліквідаційним балансом, складеними за результатами проведення комплексу дій щодо пошуку, інвентаризації, оцінки майна боржника та задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної статті 45 Закону.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що висновки судів попередніх інстанцій щодо встановлення факту відсутності у боржника активів зроблено на момент визнання Страхової компанії-боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, без з'ясування обставин ліквідації Страхової компанії та без дослідження належних і допустимих в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказів, що свідчить про невідповідність таких висновків наведеним положенням Закону та їх передчасність.

Відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди не розглянули в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; неповно встановили усі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, внаслідок чого неможливо дійти достовірних висновків щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 частини 1 статті 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 у справі № 910/5932/15-г Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.