Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                                          Кривенка В.В.,

суддів:             Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

                     Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши справу за позовом Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Біант" (далі – НВ ТОВ "Біант") до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі – ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення – за скаргою ДПІ про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2007 року,

У листопаді 2004 року НВ ТОВ "Біант" звернулося з позовом до суду про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 21 серпня 2004 року № 0003332306/0, від 21 вересня 2004 року № 0003332306/1 та від 26 жовтня 2004 року № 0003332306/2, за якими позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем "штрафи та санкції за порушення податкового законодавства" в розмірі 1 107 076,04 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають положенням статті 5 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі – Закон № 98/96).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Господарський суд Полтавської області рішенням від 15 квітня 2005 року позов задовольнив.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд постановою від 1 серпня 2005 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 квітня 2006 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий судовий розгляд.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 11 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 листопада 2006 року, позов задоволено.

Судові рішення мотивовані безпідставністю висновків податкового органу про обов’язок позивача придбавати торговий патент на кожне гральне поле грального столу для казино, оскільки згідно з пунктом 4 статті 5 Закону України № 98/96 гральним місцем вважається гральний стіл у цілому, а не гральне поле. Додатково зазначили, що оскільки діюче на час проведення перевірки законодавство не розмежовувало поняття "гральний стіл" та "гральне місце", то придбання торгового патенту для кожного грального місця за одним гральним столом не вимагалося.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2007 року рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У скарзі про перегляд справи в порядку провадження за винятковими обставинами ДПІ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2007 року, ухвалу Київського міжобласного господарського суду від 2 листопада 2006 року та постанову Господарського суду Полтавської області від 11 серпня 2006 року і направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 4 статті 5 Закону України № 98/96. На підтвердження неоднакового застосування однієї й тієї самої норми права скаржник наводить постанови Вищого господарського суду України від 27 січня 2005 року та від 23 червня 2005 року в аналогічних справах.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виявила неоднакове застосування судом касаційної інстанції вказаної вище норми права і вважає, що скарга ДПІ підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідач у ході перевірки господарської діяльності позивача на предмет дотримання публічного обов’язку зі сплати податків виявив факти надання останнім послуг (гри) одночасно на трьох гральних місцях (гральних полях) одного спеціального столу для казино, на який придбано один торговий патент. На кожному із цих гральних місць (гральних полів) використовується окрема колода карт (набір карт), знаходиться окремий лот з фішками для виплати виграшів. Результат гри (зіграна комбінація) на кожному гральному полі окремий і не залежить від результату гри на сусідньому полі.

Також відповідач задокументував у акті перевірки від 11 серпня 2004 року № 001123 наявність і використання позивачем для гри ще двох спеціальних столів для казино, кожен з яких обладнано двома гральними місцями (гральними полями) з окремими лотами для фішок.

Колегія суддів вважає, що при розгляді цієї справи судами всіх інстанцій допущено істотні порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до ухвалення помилкових рішень.

Порядок придбання торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу визначено Законом України № 98/96 (98/96-ВР) .

Відповідно до статті 2 вказаного Закону торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності.

Пунктом 4 статті 5 цього ж Закону визначено, що торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути видано на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл).

Домінантою такого законодавчого припису є гральне місце, а не гральний стіл. У контексті вказаної статті гральне місце (гральний стіл) – це місце, на якому проводиться одночасно лише одна азартна гра. Відповідно гральний стіл – це стіл з одним гральним полем для проведення одночасно однієї азартної гри.

Посилання судів на неоднозначність трактування термінів "гральний стіл" та "гральне місце" і відповідне застосування ними положень підпункту 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є надуманим і неправильним. На думку колегії суддів, ототожнення позивачем, що є суб’єктом господарювання, який спеціалізується в наданні послуг у сфері грального бізнесу, поняття "гральний стіл" як спеціалізованого місця для проведення азартної гри зі столом (меблевим виробом), який конструктивно об’єднує в собі кілька гральних столів, є штучним.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 11 КАС (2747-15) визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Аналогічні приписи містяться у статті 71 КАС (2747-15) .

Частиною 3 статті 159 КАС (2747-15) визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи цей спір щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанцій порушуючи вимоги частини 3 статті 2, частин 4, 5 статті 11, статті 71 та частини 3 статті 159 КАС (2747-15) не врахували, що справа має значний публічний інтерес, оскільки пов’язана з питаннями правильності сплати податків суб’єктом господарювання і наповнюваністю бюджету.

Враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій не вжили заходів до з’ясування обставин справи, не дослідили і не дали належної правової оцінки добутим доказам, а суд касаційної інстанції всупереч вимогам частини 2 статті 227 КАС (2747-15) , не усунув ці порушення, усі ухвалені в даній справі судові рішення підлягають скасуванню з поверненням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податковій інспекції у м. Полтаві задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs1459420) від 11 грудня 2007 року, ухвалу Київського міжобласного господарського суду від 2 листопада 2006 року та постанову Господарського суду Полтавської області від 11 серпня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.