Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: Удовиченка О.С., Погребняка В.Я., Поліщука В.Ю. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 (на ухвалу господарського суду Харківської області від 26.09.2013) у справі № Б-39/189-08 господарського суду господарського суду Харківської області за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про банкрутство в судовому засіданні взяли участь представники: ПАТ "ОТП Банк" - Лобачевський А.В.; ОСОБА_6 - ОСОБА_7; ПАТ "Альфа-Банк" - Шмідт М.Г.; ОСОБА_9 - ОСОБА_10; ОСОБА_11 - ОСОБА_10

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.12.2008 порушено провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) за процедурою, передбаченою ст.ст. 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " (далі - Закон).

Постановою господарського суду Харківської області від 23.12.2008 ФОП ОСОБА_4 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Родзинського А.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.05.2011 ліквідатора Родзинського А.А. за його заявою звільнено від виконання обов'язків ліквідатора та призначено арбітражного керуючого Телитченка А.О.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2012 за результатами розгляду скарги на дії (бездіяльність) арбітражного керуючого від 11.04.2012 Телитченка А.О. звільнено від виконання обов'язків ліквідатора та призначено арбітражного керуючого Ямпольського Ю.О., постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 в результаті апеляційного перегляду скасовано ухвалу господарського суду від 12.04.2012, призначено арбітражного керуючого Карелкіна І.О.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2012 скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2012, залишено без змін ухвалу господарського суду від 12.04.2012 про призначення ліквідатором арбітражного керуючого Ямпольського Ю.О.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.12.2012 ліквідатора Ямпольського Ю.О. за його заявою звільнено від виконання обов'язків ліквідатора та призначено арбітражного керуючого Івлєву Н.А.

Ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Івлєва Н.А. звернулася до місцевого господарського суду з заявою, в якій просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № 24, загальною площею 72,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне майно), укладений між колишнім ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Родзинським А.А. та гр. ОСОБА_17, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О.І 25.06.2010 (далі - спірний договір); накласти арешт на спірне майно та заборонити будь-яким особам здійснювати будь-які дії щодо відчуження (продажу, дарування, обміну тощо) зазначеного нерухомого майна з метою забезпечення інтересів заставного кредитора. (а.с.37-42 том 11).

Заява ліквідатора обґрунтована порушенням прав та охоронюваних інтересів боржника, а також кредитора ПАТ "ОТП Банк". Арбітражним керуючим Івлєвою Н.А. зазначено, що внаслідок відчуження майна боржника з порушенням порядку реалізації ліквідаційної маси, передбаченого ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржнику завдано значних збитків та порушено права кредитора на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами. Ліквідатор посилається на те, що вартість спірного майна ліквідатором Родзинським А.А. була значно занижена, крім того відсутня будь-яка інформація щодо наявності отриманих від продажу спірного майна грошових коштів, що без заперечно, на думку заявника, є перешкодою для відновлення платоспроможності боржника.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.09.2013 (суддя Мінковський С.В.) визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25.06.2010 двокімнатної квартири № 24, загальною площею 72,6 кв.м, житловою площею 36,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між арбітражним керуючим Родзинським А.А., ідент.код НОМЕР_1, та гр. ОСОБА_17, ідент. код НОМЕР_2; зобов'язано гр. ОСОБА_17 повернути квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 72,6 кв.м, житловою площею 36,7 кв.м, до конкурсної маси банкрута, а ліквідатору ФОП ОСОБА_4 Івлєвій Н.А. повернути грошові кошти гр. ОСОБА_17, що були сплачені за придбання цього майна у розмірі 243100 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 (колегія суддів: Пуль О.А., Фоміна В.О., Шевель О.В.) скасовано ухвалу господарського суду Харківської області від 26.09.2013 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Івлєвої Н.А. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.06.2010 двокімнатної квартири №24, загальною площею 72,6 м кв., житловою площею 36,7 м кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено в повному обсязі.

Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015, ухвалу господарського суду Харківської області від 26.09.2013 залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, зокрема: ч.1 ст. 80 ГПК України, ст. 35 ГПК України, ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої та судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ліквідатором Родзинським А.А. виявлено та включено до складу ліквідаційної маси банкрута: нежитлову будівлю літ. "В-3", загальною площею 909,5 кв. м (АДРЕСА_2), яка є предметом іпотеки за договором іпотеки з АТ "Альфа-Банк"; квартиру № 24, загальною площею 72,6 кв.м (АДРЕСА_1), яка є предметом іпотеки за договором іпотеки з АТ "ОТП-Банк"; квартиру № 12, загальною площею 55,0 кв. м (АДРЕСА_3), яка є предметом іпотеки за договором іпотеки з АТ "ОТП-Банк"; транспортний засіб (TOYOTA CAMRI, 3,5 л, 2006 року випуску), який є предметом іпотеки за договором іпотеки з АТ "ОТП-Банк", про що свідчить акт від 24.12.2008 (а.с. 56 том 4).

Зазначене вище майно реалізовувалось в ліквідаційній процедурі ліквідатором Родзинським А.А. на аукціонах, внаслідок проведення яких укладено договори купівлі-продажу майна банкрута.

Судом першої інстанції зазначено, що 25.06.2010 між колишнім ліквідатором ФОП ОСОБА_4 арбітражним керуючим Родзинським А.А. та гр. ОСОБА_17 укладено договір купівлі-продажу квартири № 24, загальною площею 72,6 кв.м (АДРЕСА_1) за ціною 243100,00 грн. згідно протоколу аукціону від 26.04.2010. Спірна квартира знаходилася в іпотеці ПАТ "ОТП Банк" відповідно до договору іпотеки № PM-SME-702/137/2008 від 17.04.2008. Борг за кредитним договором становить 300 061,18 доларів США.

Згідно з абз. 12 ч. 1 ст. 25 Закону до повноважень ліквідатора в ліквідаційній процедурі входить повноваження ліквідатора подавати до господарського суду заяви про визнання угод боржника недійсними з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону.

Відповідно до ч. 10 ст. 17 Закону керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим або розрахований на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом більшим, ніж строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Тобто ч. 10 ст. 17 Закону не передбачено підстав для визнання недійсними угод, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки предметом регулювання цієї норми є підстави для відмови від виконання договорів боржника. Підстави для визнання угод боржника недійсними наведено у ч. 11 ст. 17 Закону (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 14/5026/1311/2012).

Згідно ч.11 ст.17 Закону угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки.

Таким чином, за приписами ч.11 ст.17 Закону укладена боржником угода може бути визнана недійсною відповідно до цивільного законодавства з посиланням на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, зазначив, що ліквідатор банкрута може звертатися до суду із заявою про визнання угод боржника недійсними лише з підстав, передбачених частиною 10 ст.17 Закону.

Колегія зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку, оскільки ліквідатор банкрута як його законний представник, повноправний учасник цивільно-господарських правовідносин не позбавлений права захищати права та інтереси боржника на загальних підставах, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції 30.06.1999, далі - Закон) ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

При реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів (ч.6 ст.31 Закону).

Згідно з ч.1 ст.25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.

Таким чином, ліквідатор, як особа, яка виконує функції з розпорядження майном банкрута, діє від імені банкрута, свої права та обов'язки здійснює відповідно до вимог Закону, відповідно до якого ліквідатор наділений правом як посадова особа банкрута звертатися з заявами про визнання правочинів недійсними для захисту майнових прав кредиторів та банкрута на загальних підставах. Однак, суд апеляційної інстанції, невірно посилаючись на приписи ч.10 ст.17 Закону, не розглянув загальні підстави заявлені ліквідатором у заяві про визнання договору недійсним.

Згідно п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Крім того, згідно ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Задовольняючи заяву ліквідатора про визнання недійсним спірного правочину та досліджуючи дотримання колишнім ліквідатором банкрута Родзинським А.А. порядок здійснення підготовчих дій для реалізації майна, порядок проведення аукціонів, суд першої інстанції зазначив, що колишнім ліквідатором ФОП ОСОБА_4 арбітражним керуючим Родзинським А.А. в порушення вимог ст.ст.29, 30 Закону не проведено оцінку квартири №24, по АДРЕСА_1, оскільки в матеріалах справи відсутній договір між ліквідатором ФОП ОСОБА_4 та суб'єктом оціночної діяльності щодо проведення оцінки спірного майна банкрута та звіт про оцінку спірного майна. Крім того, судом зазначено, що оголошення про проведення аукціону з продажу спірної квартири опубліковано в газеті "Еженедельная рекламно-информационная газета Місто+", з якої не вбачається, що це є друковане видання, визначене органами приватизації.

Натомість, суд апеляційної інстанції, зазначив, що посилання суду першої інстанції на відсутність у матеріалах справи договору між колишнім ліквідатором ФОП ОСОБА_4 арбітражним керуючим Родзинським А.А. та суб'єктом оціночної діяльності щодо проведення оцінки вищевказаного майна не може вважатися обґрунтуванням недійсності договору.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів.

Частиною 3 ст.30 Закону передбачено, що порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Статтею 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що інформація про об'єкти, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, публікується не пізніш як за 30 календарних днів до дати проведення аукціону, конкурсу в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації.

Таким чином, продажу майна банкрута передує його інвентаризація і оцінка, а інформація про проведення аукціону, конкурсу має бути опублікована не пізніш як за 30 календарних днів до дати проведення аукціону, конкурсу і лише в друкованих виданнях, визначених органами приватизації. Встановлення обставин відчуження спірного майна в ліквідаційній процедурі з порушеннями або з дотриманням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , входить до кола обставин, необхідних для прийняття рішення щодо відповідності договорів, укладених ліквідатором в межах ліквідаційної процедури вимогам закону.

В матеріалах справи, зокрема, у звіті ліквідатора про хід ліквідаційної процедури (т.7 а.с.80-83) та у клопотанні ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражним керуючим Родзинським А.А. б/н від 24.05.2011 (т.7 а.с. 22-26) зазначено, що ліквідатором укладено з суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_19 угоду про виконання робіт з незалежної оцінки спірного майна, підписано акт прийому-передач робіт з незалежної оцінки майна від 12.02.2010, отримано висновок про вартість спірного майна. Однак, висновок про вартість спірного майна у матеріалах справи відсутній. Зазначена суттєва обставина залишилася поза увагою як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції взагалі не встановлював обставин дотримання ліквідатором порядку продажу майна в ліквідаційній процедурі, а лише обмежився посиланням на те, що це не є предметом дослідження. Суд першої інстанції лише зазначив про відсутність договору на проведення незалежної оцінки та відсутність звіту, втім зробив висновок про збитки, завдані кредитору і боржнику внаслідок укладення оспорюваних договорів.

Зазначені порушення судами норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції з огляду на коло повноважень, визначених ст. 111-7 ГПК України. Для вирішення обґрунтованості заяви ліквідатора про визнання спірного договору недійсним, суду слід встановити чи була дійсно проведена оцінка, докази її проведення, порівняти вартість, яка визначена оцінкою суб'єкта оціночної діяльності з дійсною ринковою вартістю майна на момент продажу та вирішити питання щодо доведеності обставин (або їх відсутності) збитковості спірного договору.

Суд першої інстанції, крім вищенаведених підстав для визнання спірного правочину недійсним, зазначив, що спірна угода укладена з порушенням цивільного законодавства, а саме Закону України "Про іпотеку" (898-15) , а тому й відповідно до ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та ч.3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" наявні загальні підстави для визнання спірного правочину недійсним.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, зазначив про неможливість застосування до спірних правовідносин Закон України "Про іпотеку" (898-15) , зокрема ст. 12, оскільки при реалізації заставного майна ліквідатором в процедурі банкрутства згода заставодержателя не вимагається.

Колегія суддів вважає, що неповідомлення іпотекодержателя про продаж заставного майна є порушенням прав заставного кредитора, що в подальшому може бути підставою для звернення такого кредитора з позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх. Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) встановлена необхідність застосування під час провадження у справах про банкрутство Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та інших законодавчих актах України (ст. 5 Закону).

Згідно з ч.1 ст.25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.

Таким чином, ліквідатор, як особа, яка виконує функції з розпорядження майном банкрута і діє від імені банкрута, при реалізації заставного майна, враховуючи ч.3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку", ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з метою дотримання прав та інтересів заставного кредитора зобов'язаний повідомляти останнього про умови та порядок продажу заставного майна.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на порушення судом норм процесуального права у зв'язку з неповідомленням про розгляд заяви ліквідатора ОСОБА_11, як особи, яка визначена судом апеляційної інстанції, добросовісним набувачем спірного майна. Крім того, суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст. 35 ГПК України зазначив про висновки у справі № 2011/6165/2012 судів загальної юрисдикції щодо права власності ОСОБА_11 на спірне майно та на порушення судом першої інстанції прав власника спірного майна.

Колегія не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Згідно з ч.2 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що преюдиціальне значення мають обставини встановлені рішенням господарського суду зі справи, в якій беруть участь ті самі особи, що й у справі, яка розглядається, тобто обов'язковою умовою преюдиціальності є повна тотожність суб'єктного складу сторін спору, а відтак посилання суду апеляційної інстанції на факти, встановлені у справі № 2011/6165/2012 судів загальною юрисдикції є безпідставними, оскільки склад учасників не є тотожнім, та обставини встановлювалися судами стосовно ОСОБА_11, яка не є учасником справи про банкрутство.

Твердження суду апеляційної інстанції про порушення судом першої інстанції прав чинного власника майна - ОСОБА_11 у зв'язку з визнанням спірного правочину недійсним та неповідомленням зазначеній особі про розгляд такої заяви та прийняття рішення, яке обмежує права власності ОСОБА_11 є необґрунтованим з огляду на наступне.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом правового механізму, передбаченого ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г).

Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на невірне застосування судами до спірних правовідносин ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", ст. 17, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43, 101 ГПК України, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, не можна вважати законними та обґрунтованими, а тому судові рішення підлягають скасуванню, а заява ліквідатора банкрута про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири № 24, загальною площею 72,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між колишнім ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Родзинським А.А. та гр. ОСОБА_17, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О.І. 25.06.2010, підлягає направленню на новий розгляд.

При перегляді заяви ліквідатора банкрута про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири судам слід врахувати наведене вище та розглянути заяву відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 та ухвалу господарського суду Харківської області від 26.09.2013 у справі № Б-39/189-08 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в частині розгляду заяви ліквідатора фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 Івлєвої Н.А. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.06.2010 двокімнатної квартири №24, загальною площею 72,6 м.кв., житловою площею 36,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між арбітражним керуючим Родзинським А.А. та гр.ОСОБА_17

Постанову виготовлено та підписано 31.08.2015