826/15529/16 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб власників транспортних засобів - 15.07.2019 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2016 (суддя Дашилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017 (головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді: Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі № 826/15529/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.06.2016 №20884-13.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18.11.2016 позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.02.2017 залишив судове рішення суду першої інстанції без змін.

Державна податкова інспекція у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 67 Конституції України, пункту 267.1, підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 20884-13 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 25000 грн.

В обґрунтування підстав для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення від 24.06.2016 № 20884-13 податковий орган посилався на те, що ОСОБА_1 у звітному періоді був власником транспортного засобу - легкового автомобіля марки TOYOTA моделі Highlander, з об`ємом двигуна 3456 куб. см., 2013 року випуску, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2016 році.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не дотримано під час розгляду справи покладеного на нього як на суб`єкта владних повноважень частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії та не надано доказів застосування при розрахунку середньоринкової вартості легкового автомобіля, належного позивачу, інформації Мінекономрозвитку. При цьому, згідно з долученим до позовної заяви ОСОБА_1 витягом з офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України станом на 23.08.2016 розрахункова вартість автомобіля (марка TOYOTA модель Highlander, 3,5 внутрішнього згорання, бензин, АТ, 2013 року випуску, пробіг 57000 км) становить 752496,54 грн., а станом на 30.01.2017 - 715967,58 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Редакція підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, якою встановлено ознаки (характеристики) легкового автомобіля, наявність яких є умовою для віднесення його до об`єкта оподаткування транспортним податком, змінювалася.

Так, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII (909-19) були внесені зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, які діяли у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року.

Згідно з абзацом 1 підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Положеннями підпунктів 12.3.2, 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII (909-19) в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

У контексті вищезазначеного правового регулювання суд касаційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у складі палати за результатами розгляду справи №825/1496/17 (№К/9901/1259/17) ухвалив постанову від 15.05.2019, в якій викладено правові висновки про те, що запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII (909-19) зміни до Податкового кодексу України (2755-17) , зокрема в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України), спрямовані на захист суспільних (публічних) інтересів та прийняті з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні, і особливостей правової природи податкових правовідносин.

У вказаному судовому рішенні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у складі палати фактично висловив позицію про те, що застосовуючи при прийнятті актів індивідуальної дії чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ (909-19) , норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, податковий орган є таким, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справі, що розглядається, Київською міською радою прийнято рішення від 11.02.2016 №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку", яким затверджено Положення про транспортний податок у новій редакції. Так, підпунктом 2.1 пункту 2 вказаного Положення встановлено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Такі положення кореспондуються з абзацом 1 підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 № 928-VIII).

Враховуючи викладене, підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення про визначення фізичній особі податкового зобов`язання з транспортного податку за базовий період - 2016 рік є перебування у цьому звітному періоді у власності особи зареєстрованого в Україні легкового автомобіля, середньоринкова вартість якого становить понад 1033500 грн. (1378 грн. х 750) та з року випуску якого минуло не більше п`яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016)).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 (66-2016-п) , відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403 (403-2013-п) , де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403 (403-2013-п) встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Мінекономрозвитку відповідно до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 (66-2016-п) , розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 (66-2016-п) ).

Системний аналіз вищевикладених положень дає підстави для висновку про те, що виключно надана центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (Мінекономрозвитку), інформація про визначення середньоринкової вартості легкового автомобіля з урахуванням даних про його марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг, є підставою для висновку про наявність/відсутність підстав для віднесення такого транспортного засобу до об`єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році та, відповідно, прийняття податковим органом відповідного повідомлення-рішення про визначення транспортного податку.

Суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 01.02.2017 витребував у податкового органу матеріали, на підставі яких податковий орган прийняв оскаржуваний акт індивідуальної дії, зокрема, розрахунок середньоринкової вартості автомобіля позивача та відповідні пояснення.

На виконання вищезазначених вимог відповідач надіслав суду апеляційної інстанції лист, в якому зазначив, що до його повноважень не віднесено здійснення розрахунку середньоринкової вартості автомобіля позивача. До вказаного листа відповідачем долучено відомість про платників транспортного податку відповідно до "Переліку суб`єктів та об`єктів оподаткування" в підсистемі "Облік платежів" ІС "Податковий блок".

Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Повнота з`ясування обставин у даній справі вимагає від судів встановлення чи отримував податковий орган інформацію від Мінекономрозвитку про автомобілі, які відносяться до об`єкту оподаткування транспортним податком у 2016 році, та чи згідно з такими відомостями, належний позивачу автомобіль підпадає під ознаки об`єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році.

Судами попередніх інстанцій вищезазначених вимог не виконано та не перевірено на підставі належних та допустимих доказів інформацію, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, в тому числі і відомостей щодо пробігу транспортного засобу позивача, які враховувались при розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу ОСОБА_1 та впливають на визначення об`єкту оподаткування транспортним податком у звітному періоді.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2016 рік оскарженим податковим повідомленням-рішенням є передчасним, оскільки не здійснений із належним застосуванням принципу офіційного з`ясування обставин справи.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суди на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинні дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.