Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Панової І.Ю., суддів: Білошкап О.В., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу ліквідатора Фермерського господарства "Садко Р.І." арбітражного керуючого Чупруна Євгена Вікторовича на ухвалу господарського суду Сумської області від 15.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 у справі № 19/49-10 господарського суду Сумської області за заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 до Фермерського господарства "Садко Р.І." про Банкрутство за участю представників сторін: ліквідатор Фермерського господарства "Садко Р.І." - арбітражний керуючий Чупрун Є.В., представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8

Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.01.2015 у справі № 19/49-10 в задоволенні заяви № 02-01/19/49-10/1303 від 16.10.2014 ліквідатора ФГ "Садко Р.І." арбітражного керуючого Чупруна Є.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу зернозбирального комбайну та устаткування, який був укладений 26.12.2009 року між ФГ "Садко Р.І." та ОСОБА_7 та угоди про залік зустрічних грошових вимог, укладеного 22.01.2010 року між ФГ "Садко Р.І." та ОСОБА_7 - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 у справі № 19/49-10 апеляційну скаргу ліквідатора ФГ "Садко Р.І." Чупруна Є.В. залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Сумської області від 15.01.2015 у справі № 19/49-10 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ліквідатор ФГ "Садко Р.І." арбітражний керуючий Чупрун Є.В. звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просив ухвалу господарського суду Сумської області від 15.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 у справі № 19/49-10 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора ФГ "Садко Р.І." № 02-01/19/49-10/1303 від 16.10.2014 та визнати недійсними договір купівлі-продажу зернозбирального комбайну та устаткування від 26.12.2009 та угоду про залік зустрічним грошових вимог від 22.01.2010, укладених між ФГ "Садко Р.І." та ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 35, 43 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Сумської області від 12.05.2010 за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 порушено провадження у справі № 19/49-10 про банкрутство Фермерського господарства "Садко Р.І." (далі - ФГ "Садко Р.І.").

Постановою господарського суду Сумської області від 28.04.2011 у справі № 19/49-10 боржника - ФГ "Садко Р.І." визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Чупруна Є.В.

В жовтні 2014 року до господарського суду надійшла заява ліквідатора Чупруна Є.В. про визнання недійсними договору купівлі-продажу зернозбирального комбайну та устаткування від 26.12.2009 та угоди про залік зустрічним грошових вимог від 22.01.2010, укладених між ФГ "Садко Р.І." та ОСОБА_7

Вищевказана заява ліквідатора мотивована тим, що боржник передав ОСОБА_7 майно в рахунок виконання грошових вимог у період, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, і через виконання зобов'язання перед ОСОБА_7 до порушення справи про банкрутство боржник став неспроможним і виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало повністю неможливим.

У листопаді 2014 року ліквідатор направив господарському суду заяву № 02-01/19/49-10/356 від 16.10.2014 про зміну підстав визнання договорів недійсними за заявою від 16.10.2014 № 02-01/19/49-10/1303.

Із зазначеної заяви господарськими судами встановлено, що ліквідатор просив суд визнати вищевказані договір купівлі-продажу та угоду про залік зустрічних вимог недійсними з тієї підстави, що вказані договори укладені боржником - ФГ "Садко Р.І." з окремими кредитором - ОСОБА_7, що надає перевагу одному кредитору перед іншими, тобто на підставі, що передбачена п. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Крім того, ліквідатор зазначив, що договір купівлі-продажу від 26.12.2009 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, в порушення п. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки постановою Сумського районного суду у справі № 4-1/2009 від 04.01.2010 на підставі подання слідчого Сумського РВ УМВС України в Сумській області було встановлено, що в січні-лютому 2009 року комбайн САSЕ ІН 2388 серія НОМЕР_1 було відібрано у незаконне володіння, таким чином, комбайн було викрадено раніше моменту укладення договору купівлі-продажу.

Також, ліквідатор наголошував на тому, що ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2010 р. у справі № 2-2227/10, було затверджено мирову угоду між ФГ "Садко Р.І." та ОСОБА_7, за якою перший передав в рахунок погашення стягнення заборгованості в сумі 1 221 767 грн. комбайн САSЕ ІН 2388 серія НОМЕР_1, жатку зернову САSЕ серія НОМЕР_2, теліжку для жатки САSЕ та відповідні реєстраційні та технічні документи на вищезазначене майно, яке належало ОСОБА_4 на праві власності. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10.04.2014 у справі № 2-2227/10 було скасовано ухвалу Ковпаківського райсуду м. Сум про закриття справи у зв'язку з визнанням мирової угоди у справі № 2-2227/10 від 22.01.2010, справу направлено на новий розгляд до Ковпаківського райсуду м. Сум.

На думку ліквідатора, у зв'язку із скасуванням ухвали Ковпаківського райсуду м. Сум у справі № 2-2227/10 від 22.01.2010 р., якою затверджено мирову угоду, право власності на комбайн САSЕ ІН 2388 серія НОМЕР_1, жатку зернову СА8Е серія НОМЕР_2 фактично знову визнано за ФГ "Садко Р.І.", відтак, дане майно підлягає включенню до ліквідаційної маси боржника, а договір купівлі-продажу від 26.12.2009 та угода про залік зустрічних вимог від 22.01.2010 мають бути визнані недійсними.

Із заяви ліквідатора Чупруна Є.В., судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалі та постанові встановлено, що 26.12.2009 між ФГ "Садко Р.І." та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу за яким продавець передав покупцю комбайн CASE IH 2388 серія НОМЕР_1, жатку зернову CASE серія НОМЕР_2, теліжку для жатки CASE та відповідні реєстраційні та технічні документи на вищевказане майно. Вартість майна визначена в розмірі 1 221 765,00 грн.

27.12.2009 між сторонами вищевказаного договору було укладено акт приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 4.1 договору купівлі-продажу оплата комбайна з устаткуванням покупцем здійснюється шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок у строк до 05.01.2010.

Проте, 22.01.2010 між ФГ Садко Р.І. та ОСОБА_7 було укладено угоду про залік зустрічних грошових вимог, відповідно до умов якого борг ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 26.12.2009 було списано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та договором про сумісну діяльність.

В угоді про залік зустрічних вимог вказано, що борг відповідача (ОСОБА_7) перед позивачем (ФГ "Садко Р.І.") складає 1 221 767,00 грн. Зобов'язання відповідача перед позивачем виникли на підставі договору про зворотну фінансову допомогу № 15/07/08 та виконання позивачем зобов'язань відповідача по поверненню кредитних коштів ПАТ "ПриватБанк". Зокрема, 960 350,00 грн. по договору про зворотну фінансову допомогу та 261 417,00 грн. - сума сплаченого по кредиту відсотків.

Також, господарськими судами встановлено, що факт отримання ФГ "Садко Р.І." коштів від ОСОБА_7 підтверджено банківською квитанцією від 15.07.2008 та прибутковим касовим ордером ФГ "Садко Р.І." № 20 від 01.08.2008 на загальну суму 960 350,00 грн. Факт виконання ФГ "Садко Р.І." грошових зобов'язань ОСОБА_7 по поверненню кредитних коштів підтверджено банківськими квитанціями та платіжним дорученням, копії яких містяться в матеріалах справи, зокрема: - квитанцією від 17.08.2009 на суму 39831,16 грн.; - квитанцією від 20.10.2009 на суму 51529,40 грн.; - квитанцією від 21.12.2009 на суму 118767,44 грн.; - платіжним дорученням від 15.12.2009 № 1463745888 на суму 51289,00 грн.

29.10.2012 ОСОБА_7 отримав свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_3.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що з урахуванням загальної кредиторської заборгованості боржника перед кредиторами в розмірі 1 395 530,79 грн., скаржником не надано доказів, що спірні угоди завдають збитків боржнику, а також їх виконання створюють умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 15.01.2015 мотивована тим, що заявником - ліквідатором ФГ "Садко Р.І" не надано суду доказів наявності підстав для визнання угод недійсними, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Проаналізувавши норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу від 26.12.2009 та угоди про залік зустрічних вимог від 22.01.2010 недійсними, та про відмову ліквідатору ФГ "Садко Р.І." арбітражному керуючому Чупруну Є.В. у задоволенні поданої заяви, оскільки, оспорюваний договір купівлі-продажу та угода про залік зустрічних вимог відповідає нормам ЦК України (435-15) , що підтверджено тим, що вказані договори укладені в письмовій формі, спрямовані на реальне настання правових наслідків, а саме: майно за договором було прийнято, угода про залік зустрічних вимог виконана, волевиявлення сторін, при укладенні вказаних договорів було вільним.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився із висновком суду першої інстанції, що підстави, передбачені ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, щодо визнання спірних угод недійсними - відсутні і, ліквідатор, в даному випадку, не мав правових підстав для звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсною угоди боржника з підстав, передбачених ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство.

Щодо посилання заявника апеляційної скарги - ліквідатора боржника Чупруна Є.В. на положення ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що норми ч. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією. Визначені ж у ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство підстави для визнання угод (майнових дій) боржника недійсними - є спеціальними підставами для визнання угод (майнових дій) боржника недійсними на стадії проведення ліквідаційної процедури банкрута.

Щодо посилання заявника апеляційної скарги на наявність загальних підстав для визнання спірних угод недійсними, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) , а саме - відсутність спрямованості укладених угод на настання реальних правових наслідків, оскільки, зернозбиральний комбайн та устаткування до нього у Фермерського господарства "Садко Р.І." на дату укладення договору купівлі-продажу зазначеного майна від 26.12.2009 був відсутній, а отже, неможливо було передати його за актом приймання-передачі ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до п. 2.3 договору купівлі-продажу передача комбайна з устаткуванням від продавця до покупця здійснюється за актом приймання-передачі.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що право власності на комбайн з устаткуванням виникає у покупця з моменту підписання даного договору, а саме 26.12.2009.

Також, суд другої інстанції встановив, що договір купівлі-продажу від 26.12.2009 підписаний особисто ОСОБА_7 та Садко Р.І. від імені ФГ "Садко Р.І.", а також скріплений печаткою фермерського господарства.

На підставі акту приймання-передачі від 27.12.2009 ФГ "Садко Р.І.", який містить підписи сторін укладеного договору купівлі-продажу, передано ОСОБА_7 зернозбиральний комбайн Case 2388, а також устаткування до нього.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що заявником апеляційної скарги не спростовано факту обізнаності ФГ "Садко Р.І." про місцезнаходження майна, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу на час його укладення.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в рахунок оплати отриманого майна ОСОБА_7 було зараховано грошове зобов'язання ФГ "Садко Р.І." перед ним в розмірі 1 221 765,00 грн. на підставі угоди про залік зустрічних грошових вимог від 22.01.2010.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу зернозбирального комбайну та устаткування від 26.12.2009 та угоди про залік зустрічним грошових вимог від 22.01.2010 в зв'язку із відсутністю спрямованості укладених угод на настання реальних правових наслідків, а саме на підставі вимог ч. 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України, вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, в порушенням вимог ст. 43 ГПК України, винесені, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону від 30.06.1999, ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Згідно вимог частини 1 статті 25 вказаного Закону, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, з підстав, передбачених частиною 10 статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Частиною 10 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; - договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; - виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Згідно ч. 11 ст. 17 вищевказаного Закону, угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо: угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Проаналізувавши положення ч. ч. 10, 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство не передбачено підстав для визнання ліквідатором недійсними угод, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, підстави для визнання угод боржника недійсними наведено у ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство.

Положення ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство не можуть бути підставами для визнання недійсною спірної угоди при провадженні справи про банкрутство, оскільки предметом регулювання цієї норми є підстави для відмови від виконання договорів боржника.

Вказана правова позиція підтримана постановою Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 14/5026/1311/2012.

Відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

На підставі вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в жовтні 2014 року до господарського суду надійшла заява ліквідатора Чупруна Є.В. про визнання недійсними договору купівлі-продажу зернозбирального комбайну та устаткування від 26.12.2009 та угоди про залік зустрічним грошових вимог від 22.01.2010, укладених між ФГ "Садко Р.І." та ОСОБА_7 (а.с. 116 Том 4).

У листопаді 2014 року ліквідатор направив господарському суду заяву № 02-01/19/49-10/356 від 16.10.2014 про зміну підстав визнання договорів недійсними за заявою від 16.10.2014 № 02-01/19/49-10/1303 (а.с. 143 Том 4).

Із заяви про зміну підстав для визнання договорів недійсними, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ліквідатор просив суд визнати вищевказані договір купівлі-продажу та угоду про залік зустрічних вимог недійсними з тієї підстави, що вказані договори укладені боржником - ФГ "Садко Р.І." з окремими кредитором - ОСОБА_7, що надає перевагу одному кредитору перед іншими, тобто на підставі п. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій в даному випадку, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, не надали належної правової оцінки змісту заяви ліквідатора банкрута Чупруна Є.В. про визнання недійсними договору купівлі-продажу зернозбирального комбайну та устаткування від 26.12.2009 та угоди про залік зустрічним грошових вимог від 22.01.2010, укладених між ФГ "Садко Р.І." та ОСОБА_7, з врахуванням заяви про зміну підстав визнання договорів недійсними, а саме, не з'ясували та не надали правового аналізу підставі, згідно ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, та мотивам звернення ліквідатора із заявою про визнання недійсними договору купівлі продажу та угоди про залік зустрічних вимог, з врахуванням заяви про зміну підстав визнання договорів недійсними, що свідчить про неповноту дослідження обставин справи в судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України висновки судів попередніх інстанцій про те, що заявником - ліквідатором ФГ "Садко Р.І" не надано суду доказів наявності підстав для визнання угод недійсними, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вважає неправомірними, оскільки, підстави для визнання угод боржника недійсними містяться у ч. 11 ст. 17 вищевказаного Закону, і як вбачається із матеріалів справи та встановлено господарським судом в оскаржуваній ухвалі, скаржник в своїй заяві просив визнати договори недійсними саме з підстав, передбачених ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала суду першої інстанції від 15.01.2015 та постанова суду апеляційної інстанції від 01.04.2015 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу ліквідатора Фермерського господарства "Садко Р.І." арбітражного керуючого Чупруна Євгена Вікторовича задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 15.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2015 у справі № 19/49-10 скасувати. Справу № 19/49-10 передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області.