818/1523/17 Про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого особі - 15.07.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року, прийняту у складі судді Бондаря С.О., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: Донець Л. О. (головуючий), Бенедик А.П., Мельнікової Л. В.

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.10.2017 №66 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого позивачу.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що рішення відповідача, яким йому було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, є незаконним та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на законність і обґрунтованість спірного рішення.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач прибув в Україну в 2007 році.

5. 13.04.2007 ОСОБА_1 звернувся до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну, на підставі вимог пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію"

6. Позивачу видано безстрокову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 25.06.2007.

7. 24.09.2013 позивач звернувся до Ковпаківського районного відділу у м. Суми Управління ДМС України в Сумській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні, у зв`язку з непридатністю до користування.

8. Позивачем отримано нову посвідку на постійне проживання НОМЕР_2 від 26.09.2013.

9. Рішенням відповідача від 05.10.2017 №66 позивачу було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

10. Підставою для прийняття вказаного рішення стало отримання відповідачем інформації від Управління патрульної поліції в м. Суми про вчинені позивачем адміністративні правопорушення та доцільність розглянути питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну.

11. Вважаючи вищеозначене рішення протиправним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року, позов задовольнив.

13. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", які були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. Управління Державної міграційної служби України в Сумській області подало касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

15. У скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судове рішення та ухвалити рішення про відмову в позові.

16. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на правомірність прийняття рішень судів попередніх інстанцій.

V. Джерела права й акти їх застосування

17. Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Правовий статус, основні права, свободи та обов`язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3773-17) , відповідно до статті 4 якого, іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.

19. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-ІІІ (2491-14) .

20. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про імміграцію" визначено, що імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

21. У розумінні статті 1 Закону України "Про імміграцію" іммігрантом є іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

22. Згідно положень частини першої та другої статті 4 зазначеного Закону дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.

23. Статтею 6 Закону України "Про імміграцію" визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:

1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;

2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;

3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;

4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;

5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

24. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону України "Про імміграцію" заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

25. Статтею 12 Закону України "Про імміграцію" визначені підставі для скасування дозволу на імміграцію. Так, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

26. Положеннями ч. 1 ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

27. Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (1983-2002-п) .

28. Відповідності до п. 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

29. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

VI. Висновок Верховного Суду

30. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію стало те, що це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

31. В підтвердження даних доводів відповідачем надані лист Департаменту Національної поліції м. Суми від 21.07.2017 № 6397 з копіями постанов про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

32. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що лист - це службова кореспонденція, яка носить лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не є нормативно-правовим актом, який міг би врегульовувати правовідносини.

33. Так, вказаний вище лист Департаменту Національної поліції м. Суми від 21.07.2017 № 6397 не містить жодних обґрунтувань та доказів щодо необхідності для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, у зв`язку з перебуванням позивача в статусі особи, що має право на імміграцію в Україні.

34. Лист Департаменту Національної поліції м. Суми носить рекомендаційний характер, а відтак не є безумовною підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну стосовно позивача.

35. Водночас вказаний лист не містить обставин, що передбачені законодавством України, як підстави для скасування дозволу на імміграцію, а дії відповідача по скасуванню оскаржуваного рішення фактично призвели до безпідставного позбавлення гарантованого Конституцією України (254к/96-ВР) права громадянина іншої держави на постійне проживання в Україні за відсутності доведеного факту порушення, визначеного пунктом 4 частини першої статті 12 Закону, у відповідності до чинного законодавства.

36. Згідно Конституції України (254к/96-ВР) Україна характеризується не тільки як демократична, але й як соціальна і правова держава. Правовий порядок такої держави побудований так, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

37. Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Тобто, в розумінні вказаної статті загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності, та процедуру такого притягнення має визначати закон.

38. За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

39. Постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, надані відповідачем, свідчать про вчинення позивачем декількох дрібних адміністративних правопорушень, які самі по собі не створюють загрози здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України.

40. Відтак, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для скасування спірної постанови.

41. Доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, вказаного висновку не спростовують.

42. При цьому, в силу вимог частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

43. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

44. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

36. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2018 року у справі № 818/1523/17 залишити без змін.