420/5625/18 Про визнання протиправною бездіяльність селищної ради щодо демонтування дитячого спортивного майданчика, зобов`язання селищної ради демонтувати дитячий спортивний майданчик та перенести його на інше більш придатне місце (віддалене від житлових будинків) - 15.07.2019 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 (суддя Л.І. Свида) і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 (головуючий суддя Шевчук О.А., судді Бойко А.В., Осіпов Ю.В.) у справі №420/5625/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Овідіопольської селищної ради Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Овідіопольської селищної ради Одеської області, в якій просили суд визнати протиправною бездіяльність Овідіопольської селищної ради Одеської області щодо демонтування дитячого спортивного майданчика за адресою: Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Залізнична, 1; зобов`язати відповідача демонтувати дитячий спортивний майданчик за адресою: Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Залізнична, 1 та перенести його на інше більш придатне місце (віддалене від житлових будинків); стягнути з відповідача матеріальної шкоди, яка була вчинена протиправною бездіяльністю останнього в розмірі 28897 грн., моральної шкоди, яка була вчинена протиправною бездіяльністю відповідача в розмірі 100 000 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на дитячому спортивному майданчику постійно порушується громадський порядок дорослими, а біля майданчику на дорозі діти катаються на скейтах, мопедах, ламають дерева та огорожі прибудинкових ділянок. На думку позивачів, їхнє сусідство з відповідним дитячим спортивним майданчиком впливає на здоров`я позивачів та їх сімей та вимушує позивачів постійно звертатися то органів поліції з заявами про порушення громадського порядку та з інших питань, однак органи поліції не реагують на факти порушень, а посадові особи державних органів залякують мешканців прилеглих будинків та здійснюють перешкоди в отримані прав на майно та земельні ділянки.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується, зазначає, що спірний майданчик є огородженим, розташовано на достатній відстані від позивачів, що не суперечить ДБН 360-92, затвердженого наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 №44.

Також у відзиві зазначено, що за перевищення рівня шуму можуть накладати стягнення органи Національної поліції, а не Овідіопольська селищна рада.

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 у справі №420/5625/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 у справі №420/5625/18 залишено без змін.

5. ОСОБА_1 з рішеннями судів не погодився, тому звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/5625/18 - скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

6. Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі №420/5625/18. Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2019 призначено розгляд справи у попередньому судовому засіданні на 15.07.2019.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що дитячий спортивно-ігровий майданчик за адресою: Одеська область, смт . Овідіополь, вул . Залізнична, 1, розміщений на земельній ділянці площею 0,1 га за колективним зверненням мешканців смт. Овідіополь від 20.02.2012, в тому числі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які підписали це звернення.

8. 01.03.2012 на засіданні постійної комісії із земельних відносин, адміністративно-територіального устрою та охорони навколишнього природного середовища було розглянуто питання щодо розміщення майданчику.

9. Рішенням Овідіопольської селищної ради від 21.05.2012 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки для будівництва дитячого спортивного майданчику по

вул. Залізничній. 10 . Рішенням Овідіопольської селищної ради від 05.10.2016 Овідіопольській селищній раді наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Овідіополь по вул. Залізничній для будівництва дитячого спортивно-ігрового майданчику та зони відпочинку.

11. Рішенням Овідіопольської селищної ради від 23.03.2017 №420-VII вирішено встановити спортивно-ігрові майданчики в смт. Овідіополь, в тому числі, по вул. Залізничній .

12. За даними паспорту дитячого спортивно-ігрового майданчика по вул. Залізничній, він розташований на земельній ділянці, площею 0,1 га, наявна бетонна огорожа майданчику, освітлення та на ньому розміщуються каруселі, гойдалки, спортивний комплекс, пісочниця, лавки, бруси, турніки.

13. Розпорядженням Овідіопольської селищної ради від 23.05.2018 №36/2018-ср було затверджено правила утримання та експлуатації дитячих ігрових та спортивних майданчиків, форму типового паспорту дитячих та спортивних майданчиків, форму журналу результатів контролю за технічним станом обладнання майданчиків та акту огляду і перевірки обладнання майданчиків, тощо.

14. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зазначають про бездіяльність органів місцевого самоврядування щодо перенесення майданчику з тих підстав, що він заважає мешканцям прилеглих будинків та сприяє у створенні шуму, що перевищує норми для комфортного проживання людей та шкодить їх здоров`ю, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

На підтвердження обставин про те, що позивачам майданчик заважає надані чисельні скарги до органів національної поліції, органів місцевого самоврядування, відео фіксація подій, які відбуваються на дитячому майданчику та прилеглій до нього території, тощо.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позовні вимоги, заявлені саме до Овідіопольської селищної ради, є необґрунтованими, а викладені позивачами в позові обставини можуть бути предметом розгляду в суді в частині неналежного реагування державних органів влади, зокрема, поліції на незаконні дії осіб, які перебувають на майданчику та на проїзній частині, усунення перешкод в користуванні своїм майном в цивільному судочинстві, тощо, тобто в даному випадку суд вважає, що позивачі обрали невірний спосіб захисту своїх прав.

16. В обґрунтування такого висновку Одеський окружний адміністративний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що відповідно до вимог законодавства обов`язки щодо додержання норм шуму розповсюджуються як на органи державної влади та місцевого самоврядування, так і на підприємства, фізичних осіб, тобто, за порушення вимог законодавства з питань санітарного та епідемічного благополуччя населення передбачена відповідальність, зокрема, ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення - порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, а розгляд таких справ здійснюють органи Національної поліції у відповідності до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому, всі обставини, зазначені позивачами, стосуються порушення норм законодавства особами, які перебувають на дитячому майданчику та біля нього, за що вони мають нести відповідальність, передбачену законодавства, а посилання позивачів на відсутність реакції на ці дії органів поліції є бездіяльністю цих органів, яку позивачі не просять визнати протиправною та не звертаються до суду з вимогами щодо перевірки законності їх дій.

17. У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної та матеріальної шкоди судами першої та апеляційної інстанції було відмовлено з огляду на відсутність протиправної бездіяльності саме Овідіопольської селищної ради, яку визначено відповідачем у даній справі.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

18. Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема, невірним застосуванням норм "Санитарные нормы допустимого шума в помещениях жилых и общественных зданий и на территории жилой настройки", затверджені наказом Головного державного санітарного лікаря СРСР від 03.08.1984 № 3077-84, а також положення ст. 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Також ОСОБА_1 з посиланням на норми права та практику Європейського Суду з прав людини, вважає, що суди невірно відмовили у задоволенні позовних вимог, вказавши, що позивачами невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

20. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

22. У даній справі позивачі звернулись до суду з позовними вимогами саме до Овідіопольської селищної ради Одеської області про визнання протиправною бездіяльності щодо демонтування дитячого спортивного майданчика, зобов`язання вчинити відповідні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, мотивуючі свої позовні вимоги постійним порушенням громадського порядку на дитячому майданчику та порушенням правил додержання тиші, особливо у нічний час.

23. Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" визначено, що до компетенції сільських рад належить встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами ст. 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" сільські, селищні, міські ради затверджують правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених законом, забезпечують контроль за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також громадянами санітарного та екологічного законодавства, правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, інших нормативно-правових актів у сфері захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, органи місцевого самоврядування, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в України" (280/97-ВР) здійснюють повноваження в частині встановлення правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, додержання тиші в громадських місцях, але вони не наділені повноваженнями на притягнення за порушення вимог законодавства до адміністративної та іншої відповідальності, що входить в компетенцію інших органів влади, зокрема, поліції за перевищення рівня шуму та порушення громадського порядку, нецензурну лайку, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, перебування на проїзній частині, тощо, органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду та органів надзвичайних ситуацій за порушення санітарних норм, норм пожежної безпеки, тощо.

24. Овідіопольська селищна рада, яка визначена відповідачем у даній справі, надавала в межах своїх повноважень відповіді на всі звернення позивачів. При цьому, Верховний Суд зазначає, що обставини, викладені позивачами, не є підставою для демонтажу дитячого спортивного майданчика за законодавством України, у зв`язку з чим не вбачається можливим задовольнити позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо демонтування дитячого спортивного майданчика та зобов`язання демонтувати відповідний майданчик або перенести його на інше місце.

25. Водночас, щодо посилань позивачів на відсутність реакції органів поліції на порушення громадського порядку та перевищення рівнів шуму суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що відсутність реакції органів поліції є бездіяльністю цих органів, але позивачі заявили позовні вимоги саме до Овідіопольської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності щодо демонтування дитячого спортивного майданчика, зобов`язання вчинити відповідні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди і не просили у даній справі визнати протиправною бездіяльності органів поліції.

26. Також, суди першої та апеляційної інстанції вірно відмовили у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди Овідіопольською селищною радою Одеської області з посиланням на те, що у даному випадку відсутня протиправна поведінка саме відповідача.

27. Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій розглянули адміністративну справу в межах позовних вимог та правомірно відмовили позивачам у задоволенні позовних вимог з посиланням на невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

28. Щодо доводів касаційної скарги про невірне застосування судами першої та другої інстанції положень ст. 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та "Санітарних норм допустимого шуму в житлових приміщеннях, громадських будівлях і на території житлової забудови", судова колегія Верховного Суду зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п`яти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян - суб`єктів господарської діяльності - від п`ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 №4004-ХІІ, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров`я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів зобов`язані, зокрема вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об`єкти): жилих будинків і прибудинкових територіях; лікувальних, санаторно-курортних закладів, будинків-інтернатів, закладів освіти, культури; готелів і гуртожитків; розташованих у межах населених пунктів закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу; інших будівель і споруд, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди; парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 24 вказаного Закону, шум на захищених об`єктах при здійсненні будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби; у нічний час, із двадцять другої до восьмої години на захищених об`єктах забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.

В Таблиці 1 "Санітарних норм допустимого шуму в житлових приміщеннях, громадських будівлях і на території житлової забудови", затверджених Головним державним санітарним лікарем СРСР Головного санітарно-епідеміологічного управління Міністерства охорони здоров`я СРСР, визначено максимальні рівні звуку, зокрема в житлових кімнатах квартир, житлових приміщеннях будинків відпочинку, пансіонатів, будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, спальних приміщеннях в дитячих дошкільних установах і школах-інтернатах, з 07 до 23 год. - 55 дБ, з 23:00 до 07:00 год. - 45 дБ; території, які безпосередньо прилягають до житлових будинків, будівлям поліклінік, амбулаторій, диспансерів, будинків відпочинку, пансіонатів, будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, дитячих дошкільних закладів, шкіл та інших навчальних закладів, бібліотек, з 07 до 23 год. - 70 дБ, з 23:00 до 07:00 год. - 60 дБ; майданчики відпочинку на території мікрорайонів і груп житлових будинків, будинків відпочинку, пансіонатів, будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, майданчики дитячих дошкільних закладів, шкіл та інших навчальних закладів - 60 дБ.

Згідно з п. 9 Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 №1109 (1109-99-п) , зокрема поточний державний санітарно-епідеміологічний нагляд як діяльність головних державних санітарних лікарів, їх заступників, інших посадових осіб установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби з контролю за дотриманням юридичними і фізичними особами санітарного законодавства, санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, приписів, постанов та висновків здійснюється шляхом обстеження та перевірки об`єктів нагляду щодо дотримання і реалізації вимог безпеки для здоров`я і життя людини; обстеження та перевірка об`єктів нагляду проводиться вибірково за планами, що розробляються органами, установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, позапланово - залежно від санітарної та епідемічної ситуації, а також за повідомленнями підприємств, установ і організацій та за заявами громадян; результати обстеження та перевірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

29. Для встановлення факту вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зазначеними посадовими особами установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби мають бути проведені відповідні обстеження та перевірка, за результатами яких оформлено відповідний акт, проте будь-яких доказів зазначеного учасниками справи не надано.

Таким чином, доводи касаційної скарги в частині того, що судами першої та апеляційної інстанції невірно застосовано положення ст. 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та "Санітарних норм допустимого шуму в житлових приміщеннях, громадських будівлях і на території житлової забудови" є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.

30. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас за правилами частини другої цієї статті суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

31. За приписами ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

32. Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

33. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/5625/18, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.