Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Панової І.Ю., суддів: Коваленка В.М., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на ухвалу та постанову у справі господарського суду Харківської області від 20.01.2015 (про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу) Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 № 922/1191/13 господарського суду Харківської області за заявою Приватного акціонерного товариства "АККО-ІНВЕСТ" про визнання банкрутом за участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - Марченко О.П., від Приватного акціонерного товариства "АККО-ІНВЕСТ" - Ямпольський Ю.О., від Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова - Пузіков В.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.01.2015 у справі № 922/1191/13, зокрема, затверджено наданий суду звiт лiквiдатора i лiквiдацiйний баланс; ліквідовано юридичну особу - Приватне акціонерне товариство "АККО-ІНВЕСТ"; визнано вимоги: ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ на загальну суму 90487974,08 грн.; ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на суму 387040,56 грн.; Західної ОДПІ м. Харкова на суму 317011,38 грн.; КП "Харківводоканал" м. Харків на суму 34322,09 грн.; УПФУ в Дзержинському районі м. Харкова на суму 89082,20 грн.; ДПІ у Київському районі м. Харкова на суму 317374,65 грн.; ДПІ у Ленінському районі м. Миколаїв на суму 1849,70 грн.; ПАТ "ОТП Банк" м. Київ на суму 24587720,10 грн.; ФО-П ОСОБА_1., м. Харків на суму 396300,00 грн.; ДВС України, відділ примусового виконання рішень м. Київ на суму 2471441,57 грн.; фізична особа ОСОБА_2., м. Харків на суму 1970,00 грн.; УДК служби у Дзержинському районі м. Харкова на суму 1073,00 грн.; ВАТ "Херсонські комбайни", м. Херсон на суму 549,14 грн.; ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька на суму 36752,57грн.; УДСО при ГУМВС України в Харківській області на суму 2643,80 грн.; фізична особа ОСОБА_3., м. Харків на суму 2643,80 грн. - погашеними; провадження у справі припинено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі № 922/1191/13 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 20.01.2015 у справі № 922/1191/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 20.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі № 922/1191/13, прийняти нове рішення, яким відмовити ліквідатору у задоволенні клопотання про затвердження ліквідаційного звіту, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 41, 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43 ГПК України.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Харківської області від 15.04.2013 порушено провадження по справі № 922/1191/13 про банкрутство ПАТ "АККО-ІНВЕСТ" на підставі вимог ст.ст. 12, 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено судове засідання, на якому судом буде вирішено питання щодо подальшої процедури банкрутства ПАТ "АККО-ІНВЕСТ" на 17.04.2013.

Постановою господарського суду Харківської області від 17.04.2013 ПАТ "АККО-ІНВЕСТ" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором у справі призначено голову ліквідаційної комісії Колесникова О.М.

Як вбачається з матеріалів справи 03.07.2014 за результатами ліквідаційної процедури ліквідатор ПАТ "АККО-ІНВЕСТ" Колесников О.М. надав господарському суду звіт про проведену роботу. Розгляд звіту ліквідатора господарським судом неодноразово відкладався.

19.01.2015 ліквідатор ПАТ "АККО-ІНВЕСТ" надав господарському суду уточнений звіт ліквідатора з додатками у справі про банкрутство ПАТ "АККО-ІНВЕСТ".

Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції від 20.01.2015 затверджено наданий ліквідатором звіт та ліквідаційний баланс, з огляду на те, що ліквідатором проведені всі необхідні дії по ліквідації банкрута.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 18.02.2015 погодився з висновком суду першої інстанції, що ліквідатором проведені всі необхідні дії по ліквідації банкрута, надані всі документи, що свідчать про ліквідацію банкрута, в тому числі ліквідаційний баланс з непогашеною кредиторською заборгованістю на загальну суму 119 135 748,64 грн., у зв'язку з недостатністю активів банкрута, які можна було б направити на погашення кредиторської заборгованості.

На думку суду другої інстанції підстав для скасування ухвали господарського суду Харківської області від 20.01.2015 про затвердження ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу немає, суд першої інстанції правомірно прийняв рішення про затвердження ліквідаційного балансу, звіту ліквідатора та припинив провадження у справі про банкрутство ПАТ "АККО - ІНВЕСТ".

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, та постанова суду апеляційної інстанції, прийняті з порушенням вимог ст. 43 ГПК України, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 4-1 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення у справі про банкрутство, що є актом правосуддя, повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства відповідну інформацію для ведення Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 45 Закону про банкрутство, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів; довідка архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню; для акціонерних товариств - копія розпорядження про скасування реєстрації випуску акцій, засвідчена Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; для емітентів цінних паперів - копія звіту про наслідки погашення цінних паперів, засвідчена Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно ч. 2 ст. 46 вказаного Закону, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Враховуючи вимоги ст.ст. 41, 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що розглядаючи ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, в судовому засіданні господарський суд перевіряє обґрунтованість, правомірність та повноту дій ліквідатора, а також, достовірність змісту ліквідаційного балансу.

Затверджуючи звіт ліквідатора, господарський суд повинен дати оцінку належності проведення ліквідатором всієї ліквідаційної процедури, дотримання ним черговості задоволення вимог кредиторів, відповідності законодавству про банкрутство всіх обов'язкових додатків до звіту ліквідатора, зокрема, оцінити повноту пошуку, виявлення майнових активів банкрута, для включення їх в ліквідаційну масу, дати оцінку діям ліквідатора щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, надати оцінку повноті реалізації ліквідатором активів боржника, а також з'ясувати чи здійснювались ліквідатором заходи для виявлення та повернення дебіторської заборгованості банкрута. Висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв'язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення з господарського спору, в тому числі і у справі про банкрутство, повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В даному випадку, колегія суддів Вищого господарського суду України висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу банкрута, а також, припинення банкрута, як юридичної особи, та припинення провадження у справі про банкрутство вважає безпідставними, з огляду на таке.

Виходячи із вимог ч. 1 ст. 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Суд касаційної інстанції вважає, що враховуючи особливості розгляду справи за правилами ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та відсутність комітету кредиторів в даній справі, кредитори, для формування їх думки щодо звіту ліквідатора та повноти ліквідаційного балансу, повинні бути попередньо, до розгляду звіту ліквідатора господарським судом, обізнані зі змістом вказаних підсумкових документів та належним чином повідомлені про час та місце розгляду звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу господарським судом.

В даному випадку, суд першої інстанції не з'ясував в оскаржуваній ухвалі чи були в досудовому порядку кредитори, згідно реєстру вимог кредиторів, обізнані зі змістом уточненого звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, наданого ліквідатором до господарського суду 19.01.2015.

Крім того, господарський суд в тексті ухвали про затвердження звіту ліквідатора не встановив, чи були належним чином повідомлені кредитори банкрута, згідно реєстру вимог кредиторів, про час та місце судового засідання, у якому 20.01.2015 розглядався уточнений звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, на вищезазначені обставини, в порушення вимог ст.ст. 99, 101 ГПК України та вимог спеціального Закону про банкрутство, уваги не звернув та не дав їм належної оцінки.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує.

Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.

Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.

Згідно ч. 9 ст. 45 Закону про банкрутство, погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 45 вказаного Закону, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. У першу чергу задовольняються, зокрема, витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату судового збору; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому; вимоги щодо відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним повноважень розпорядника майна, керуючого санацією боржника або ліквідатора банкрута; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати Гарантійного фонду виконання зобов'язань за складськими документами на зерно, пов'язані з набуттям ним права регресної вимоги щодо зернового складу, - у розмірі всієї виплаченої ним суми відшкодування вартості зерна.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.

Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалі та постанові, зі звіту ліквідатора, встановлено що згідно наданих Державною реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції офіційних відомостей (інформаційна довідка з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 12402592 від 07.11.2013 р., інформаційна довідка з Державного реєстру іпотек № 12403020 від 07.11.2013 р), в іпотеці заставного кредитора ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" знаходилось наступне нерухоме майно, яке є власністю банкрута: нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 178,3 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 24-А; нежитлові будівлі літ. "А-1" та літ. "Б-1", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Якіра, 109; нежитлова будівля, загальної площею 2946,7 кв.м., що розташована за адресою: м. Херсон, вул. Тираспольська,1; нежитлові будівлі: літ. "А-3" площею 901,3 кв.м., літ. "Б-2" площею 2520,7 кв.м., літ. "В-2" площею 2947,2 кв.м., літ. "Г-1" площею 780,5 кв.м., літ. "Д-4" площею 1275,5 кв.м., літ. "Е-2" площею 3014,4 кв.м., літ. "Ж-2" площею 516,4 кв.м., літ "З-1" площею 100,7 кв.м., літ. "И-1" площею 177,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, буд. 243-А. Вказане заставне майно банкрута не було включено до ліквідаційної маси і обліковувалось ліквідатором окремо.

Ухвалою господарського суду від 18.12.2013 надано згоду на продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення.

Ліквідатором було здійснені заходи щодо визначення організатора аукціону. Рішенням конкурсної комісії (протокол № 1 від 12.11.2013 р.) організатором аукціону з продажу майна банкрута було обрано Інноваційно-комерційну товарну біржу (код ЄДРПОУ 36372688; м. Харків, вул. Культури, 11).

Між організатором аукціону та ліквідатором укладено договір про проведення аукціону № 12/11/13 від 19.11.2013 із змінами внесеними додатковою угодою № 01/03/14 від 19.03.2014. Організатором аукціону вжито заходів щодо підготовки та проведення аукціону з продажу майна банкрута, зокрема оприлюднене оголошення про проведення аукціону на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України за № 5503 від 01.07.2014.

20.06.2014 організатором аукціону було проведено аукціон з продажу майна банкрута, визначено переможця аукціону та складено протокол проведення аукціону № 1 від 20.06.2014. Переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "ВЕЛЕС" (код ЄДРПОУ 37458650; місцезнаходження: м. Харків, вул. Котлова, 68) з переможцем укладені договори-купівлі-продажу майна (договори купівлі-продажу: №№ 678,680,676,674 від 22.07.2014, та № б/н від 25.06.2014). Майно банкрута продане за ціною 3 762 720,00 грн. Після проведення всіх розрахунків між ліквідатором, переможцем та організатором аукціону складено та підписано акт передавання права власності на нерухоме майно від 02.07.2014.

Судами першої та другої інстанцій встановлено, що загалом на ліквідаційний рахунок надійшли кошти у сумі 3 783 735,90 грн. Частина коштів у розмірі 3 762 720,00 грн. надійшла від продажу заставного майна, які було направлено ліквідатором на погашення вимог заставного кредитора ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", за відрахуванням витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідатора.

За результатами ліквідаційної процедури вимоги першої черги задоволені частково. Вимоги заставного кредитора АТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволені частково у розмірі 2 874 044,90 грн. (платіжне доручення № 01 від 19.09.2014). Вимоги другої, третьої, четвертої та шостої черг залишились не задоволені, у зв'язку з тим, що майна банкрута не вистачило для їх задоволення. Вимоги п'ятої черги не заявлялись.

Суд касаційної інстанції зазначає, що законодавець чітко визначив процедуру окремого внесення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, до реєстру вимог кредиторів та задоволення таких вимог. Майно боржника, яке є предметом застави, не включається до складу ліквідаційної маси та використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що виходячи із вимог ч. 4 ст. 42, ч. 9 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кошти від продажу майна банкрута, що знаходиться у заставі кредитора та не включається до складу ліквідаційної маси цього банкрута, можуть використовуватись виключно для позачергового задоволення вимог саме цього кредитора заставодержателя, а також для покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що за рахунок коштів від продажу заставного майна, які спрямовуються на погашення вимог заставного кредитора в процедурі ліквідації, можливо погасити лише витрати, які пов'язані з утриманням, збереженням, а також продажем такого заставного майна.

Суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ч. 4 ст. 42, ч. 9 ст. 45 Закону про банкрутство та ст. 43 ГПК України, не надали правового аналізу та не встановили в ухвалі та постанові, яка сума витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство та роботою ліквідатора, була відрахована ліквідатором від суми направленої на погашення вимог заставного кредитора ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та не з'ясували складових суми витрат.

А також, суди попередніх інстанцій не мотивували в ухвалі та постанові, чому саме за рахунок коштів, отриманих від продажу заставного майна відбулось відшкодування витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство та роботою ліквідатора.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Закону про банкрутство, після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються, зокрема, відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу.

Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалі та постанові встановлено, що за результатами інвентаризації ліквідатором виявлено майно банкрута, що належить йому на праві приватної власності, яке було включено до ліквідаційної маси у наступному складі: нерухоме майно нежитлова будівля, магазин літ. А, загальною площею 204,2 кв.м. розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 135-А; грошові кошти у сумі 1 126,36 Євро, що дорівнює 20 839,18 грн. станом на 25.11.2014, розміщені на поточному рахунку № 260077123 в ХОД ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

В порушення вимог ч. 1 ст. 46 Закону про банкрутство та ст. 43 ГПК України, суди попередніх інстанцій не встановили в ухвалі та постанові, чи відбулась реалізація вказаних об'єктів ліквідаційної маси з метою погашення вимог кредиторів.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про те, що ліквідатором у повній мірі та законно проведено ліквідаційні заходи, передбачені ст.ст. 41-45 Закону про банкрутство, з якими в оскаржуваній постанові погодився суд апеляційної інстанції, є безпідставними та такими, що зроблені без врахування норм ч. 4 ст. 42, ч. 9 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Отже, господарські суди попередніх інстанцій, припустились порушень приписів ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції від 20.01.2015 та постанова суду апеляційної інстанції від 18.02.2015 у справі № 922/1191/13, в частині затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, та припинення провадження у справі № 922/1191/13 - підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 20.01.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі № 922/1191/13, в частині затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Приватного акціонерного товариства "АККО-ІНВЕСТ" та припинення провадження у справі № 922/1191/13 - скасувати. Справу № 922/1191/13 в цій частині передати на розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.