Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Яценко О.В., Фролової Г.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 у справі № 904/6692/15 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 68 "Мирний" про визнання правочину недійсним та стягнення збитків у розмірі 12 678,56 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача Хізрієв Х.М. - відповідача Корольов Г.Л.

В липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант" звернулося Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 68 "Мирний", в якій просило суд визнати недійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант" та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив № 68 "Мирний" договір оренди нежитлових приміщень від 31.12.2008 та стягнути з відповідача на свою користь 12 678, 56 грн. збитків.

Позов мотивований тим, що правочин вчинено під впливом обману, внаслідок чого позивач поніс збитки.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2015 (суддя Ніколенко М.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 (головуючий Подобєд І.М., судді: Величко Н.Л., Іванов О.Г.) в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані недоведеністю та необґрунтованістю позову.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В запереченні на касаційну скаргу Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив № 68 "Мирний" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 31.12.2008 між Житлово-будівельним кооперативом № 68 "Мирний" (правонаступником якого є Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив № 68 "Мирний"), як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант", як Орендарем, укладено договір оренди нежитлових приміщень (а.с. 38-41, т. 1).

За умовами цього договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване у м. Дніпропетровську по вул. Героїв Сталінграду у буд. № 10, на першому поверсі, загальною площею 50 м кв. і яке позначене на плані, що додається до цього договору (надалі іменується "орендоване майно") для використання його під офіс, склад. Строк оренди за договором становив 11,5 місяців (пункт 1.2. договору).

За умовами п. 2.1. вказаного договору, Орендодавець протягом тижня з дня набрання чинності цим Договором передає, а Орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами.

В матеріалах справи відсутній акт передачі орендованого майна від Орендаря до Орендодавця, проте сторони не заперечують факту отримання позивачем у користування вказаного приміщення та його використання певний час.

Надані позивачем банківські виписки (а.с. 42-50, т. 1) підтверджують перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів у якості плати за оренду приміщення згідно договору б/н від 31.12.2008: за квітень 2009 року - в сумі 887,80 грн., за травень 2009 року - в сумі 908,58 грн., за червень 2009 року - в сумі 908,58 грн., за липень 2009 року - в сумі 908,58 грн., за серпень 2009 року - в сумі 908,58 грн., за вересень 2009 року - в сумі 908,58 грн. за жовтень 2009 року - в сумі 908,58 грн., а всього на загальну суму 6 339,28 грн.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що договір оренди нежитлових приміщень від 31.12.2008 фактично виконувався його сторонами.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" про визнання недійсним зазначеного договору заявлений з тієї підстави, що правочин був вчинений під впливом обману. Позивач вважає, що відповідач, як одна із сторін правочину, навмисно ввів другу сторону (позивача) в оману, не повідомивши про те, що орендоване приміщення не є його власністю. Сплачені позивачем на виконання цього договору грошові кошти визначені останнім як такі, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави. У зв'язку із цим позивач вважає, що договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант" та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив № 68 "Мирний" має бути визнаний недійсним у судовому порядку, а відповідач, як сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати позивачу, як другій стороні, збитки у подвійному розмірі.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач послався на те, що він є власником орендованого позивачем майна, однак право власності на нього оформлено не було. Наданими до матеріалів справи документами підтверджується факт законного володіння, користування та розпорядження приміщенням, що було передано позивачу в оренду. Крім того, відповідач просив суд застосувати до вимог позивача наслідки спливу позовної давності.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові достатньо обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно положень статті 204 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України (435-15) ) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216 ЦК України).

Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

В пунктах 2.1., 2.9., 3.10. своєї постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) (із змінами і доповненнями) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було.

Той факт, що відповідач не оформив право власності на передане позивачу в оренду приміщення не свідчить про те, що договір укладено під впливом обману.

До матеріалів справи позивачем не надано доказів в підтвердження того, що відповідач, як одна із сторін правочину, навмисно ввів позивача, як другу сторону, в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Відповідних обставин судами попередніх інстанцій не встановлено.

Позивач не довів належними та допустимими засобами доказування той факт, що оспорюваним правочином, стороною якого він не є, на час його вчинення були порушені його права та охоронювані законом інтереси.

Навпаки, судом апеляційної інстанцій встановлено, що спірний договір укладено на виконання рішення державного арбітражу Дніпропетровської області від 12.12.1988 у справі № Д3-151.

Крім того, встановлено, що в межах іншого судового провадження Господарським судом Дніпропетровської області розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" до Дніпропетровської міської ради за участю Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельний кооператив №68 "Мирний" про визнання за позивачем в порядку набувальної давності права власності на нежитлові приміщення загальною площею 442,3 кв. м, першого поверху в п'яти поверховому будинку, розташованому за адресою: місто Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграду, будинок 10.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2014 у справі №10/5005/13036/2011 в задоволенні позову відмовлено. Підставою для прийняття постанов став висновок судів, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант" володіло спірним майном з 2001 року на підставі відповідних договорів оренди, укладених з Житлово-будівельним кооперативом № 68 "Мирний", тобто на законних підставах.

Отже, обставини викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у визнанні недійсним оспорюваного правочину.

Враховуючи, що позовна вимога про стягнення збитків, в даному випадку, є похідною вимогою від позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, висновки судів в цій частині, є обґрунтованими.

В пункті 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 (v0010600-13) зазначено, що суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості у випадку, якщо права або інтереси позивача не порушені.

В даному випадку, апеляційним господарським судом, на відміну від суду першої інстанції, розглянуто заяву відповідача про застосування позовної давності та відмовлено у позові з підстав його необґрунтованості, що виключає можливість застосування позовної давності.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводам касатора судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка. Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 у справі № 904/6692/15 залишити без змін.