Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арматура України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі № 908/6217/14 Господарського суду Запорізької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арматура України" до Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" про стягнення 28 173, 20 грн. в судовому засіданні взяли участь представники : - позивача Плецька Ю.В. - відповідача Скиба О.С.

В грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арматура України" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 21 318 грн. основного боргу, 4 321,16 грн. інфляційних втрат, 534, 41 грн. 3 % річних та 1 999,63 грн. пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог вих. № 63 від 18.02.2015, яка прийнята та розглянута судом, т.1., а.с.138-139).

02.03.2015 Приватне акціонерне товариство "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" подало до Господарського суду Запорізької області відзив на позовну заяву, в якому відповідач наполягає на вирішенні даного судового спору третейським судом. У зв'язку з цим, відповідач просив суд припинити провадження у справі на підставі пункту 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Відповідне клопотання мотивоване тим, що в укладеному між позивачем та відповідачем договорі (пункт 9.2. договору) міститься застереження про передачу всіх пов'язаних з договором спорів на вирішення третейського суду.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.03.2015 (суддя Корсун В.Л.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 21 318 грн. 00 коп. основного боргу, 1 987 грн. 54 коп. пені, 532 грн. 66 коп. 3% річних, 4 320 грн. 95 коп. індексу інфляції та 1 826 грн. 09 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі місцевий господарський суд послався на відсутність відповідної згоди позивача про передачу спору на вирішення третейського суду.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку подавши скаргу до Харківського апеляційного господарського суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (головуючий Сіверін В.І., судді: Терещенко О.І., Ільїн О.В.) вказане рішення суду скасовано. Провадження у справі припинено на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арматура України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Приватне акціонерне товариство "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Арматура України", як постачальником, та Приватним акціонерним товариством "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська", як покупцем, укладено договір № 209 (на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів), за умовами якого постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити запорну арматуру на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 9.2. цього договору передбачено, що у випадку коли спори та розбіжності, що виникли у зв'язку з даним договором чи його укладенням, порушенням, розірванням, недійсності не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється в Постійно діючому Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" відповідно до регламенту вказаного суду. Рішення Регіонального Третейського суду є кінцевим та обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами в строки вказані у рішенні суду.

Предметом даного судового спору є вимоги постачальника про стягнення з покупця заборгованості за вказаним договором, інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

02.03.2015 Приватне акціонерне товариство "Центральна збагачувальна фабрика "Колосниківська" звернулося до Господарського суду Запорізької області з клопотанням про припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В зазначеному клопотанні відповідач послався на те, що при укладенні договору № 209 від 01.10.2013 сторони дійшли згоди про вирішення спорів у Постійно діючому Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група".

Пунктом 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Колегія вважає достатньо обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 1 Закону України "Про третейські суди" № 1701-IV від 11.05.2004 (далі по тексту - Закон) встановлює, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 12 Закону, яка визначає вимоги до виду і форми третейської угоди, передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.

Стаття 5 Закону встановлює, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Передбачене даною нормою право може бути реалізоване і після порушення провадження у справі з наслідками, передбаченими пунктом 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Стаття 6 Закону встановлює, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи.

В пунктах 4.2., 4.2.3 своєї постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що, в тому числі, є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Так, господарський суд, до якого подано позов з питання, що є предметом третейської угоди, припиняє провадження у справі, якщо є заперечення однієї з сторін щодо вирішення спору у господарському суді і судом не буде визнано, що третейська угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача (т.1, а.с.175-178), в якому він просить суд припинити провадження у справі, оскільки між сторонами укладена третейська угода у вигляді третейського застереження про передачу спору на вирішення третейського суду, а саме, до Постійно діючого Третейського суду України при Асоціації "Регіональна правова група".

Встановивши, що сторонами у справі була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження, викладеного в пункті 9.2 договору про передачу спорів за даним договором на вирішення Постійно діючого Третейського суду України при Асоціації "Регіональна правова група", апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що така форма третейського застереження відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди" (1701-15) і є однією з умов укладеного сторонами договору № 209 від 01.10.2013.

Доказів недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання вказаної третейської угоди (застереження) до матеріалів справи не надано.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Норми Цивільного кодексу України (435-15) визначають що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

За правилами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Уклавши з відповідачем договір № 209 від 01.10.2013, позивач фактично погодився з передбаченим в ньому порядком вирішення спорів (пункти 9.1., 9.2. цього договору).

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі у зв'язку з укладенням сторонами угоди про передачу даного спору на вирішення третейського суду, є достатньо обґрунтованим.

Колегія вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте з порушенням норм діючого законодавства.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

З приводу посилання касатора на те, що право на звернення до суду за захистом свого права не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що наявність третейського застереження не свідчить про те, що право на судовий захист заперечується чи обмежується. Звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин.

Таким чином, в третейському суді відбувається захист порушеного права в передбачений діючим законодавством спосіб, який фактично здійснюється за згодою сторін, оформленою відповідним договором, який відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

В пункті 4.2.3. своєї постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Враховуючи викладене, доводи касатора не можна визнати достатньо обґрунтованими.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі № 908/6217/14 залишити без змін.