910/27123/14 Про стягнення річних за прострочку розрахунків за договором закупівлі товарів за державні кошти - 29.07.2015 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор Фарма" (Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіоліс Трейд ЛТД") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Міністерства охорони здоров'я України 67 056,64 грн. процентів річних.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач з простроченням виконав взяті на себе зобов'язання в частині здійснення остаточного розрахунку за поставлений йому товар відповідно до умов договору про закупівлю товарів за державні кошти № 30/13/188/21-24 від 24.05.2013 р. (а.с.5-8).

Відповідач у справі - МОЗ України до прийняття рішення у справі по суті заявлених вимог відзиву на позов не надав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2015 р. у задоволенні позову відмовлено повністю (а.с.67-71).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що умовою оплати поставленого товару є перерахування бюджетних коштів відповідачу, відповідні кошти відповідачу були перераховані несвоєчасно, у зв'язку з чим, відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем зобов'язання.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 р. скасовано, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 66 465,44 грн. процентів річних (а.с.111-116).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних, у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині мотивовані. При цьому, вимога про стягнення процентів річних задоволена частково з урахуванням здійсненого судом перерахунку

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (а.с.124-127).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.

24.05.2013 р. між Міністерством охорони здоров'я України (замовником) та ТОВ "Вектор Фарма" (ТОВ "Фіоліс Трейд ЛТД") (постачальником) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 30/13/188/21-24, згідно п. 1.1. якого позивач зобов'язався у 2013 році поставити інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні, зазначені в специфікації, а відповідач - оплатити такий товар на умовах цього договору. Закупівля товару здійснюється за рахунок коштів державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 2301400 "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру" за напрямом "Централізована закупівля лікарських засобів та виробів медичного призначення для закладів охорони здоров'я для забезпечення лікуванням хворих із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями". Товар постачається уповноваженому підприємству відповідача: Державне підприємство для постачання медичних установ "Укрмедпостач" (Уповноважене підприємство), з метою подальшої його поставки до закладів охорони здоров'я.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача передбаченої законом відповідальності за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку за цим договором щодо здійснення остаточних розрахунків за поставлений товар.

Укладений сторонами договір, в силу ст. ст. 173- 175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

За умовами укладеного сторонами договору, відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити поставлений йому позивачем товар.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виконання договору в частині поставки товару на суму 7 293 402 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних:

- № ВН-0004 від 31.01.2014р. на суму 7 192 890,00 грн.;

- № ВН-0008 від 10.02.2014р. на суму 100 512,00 грн.

Розрахунок за отриманий товар проведено згідно платіжних доручень № 6192 від 02.06.2014 р. на суму 100 512,00 грн., № 6193 від 02.06.2014 р. на суму в розмірі 7 192 890 грн. (платежі проведено 03.06.2014 р. згідно відмітки банку на платіжних дорученнях).

Посилаючись на порушення строків, у які мало бути здійснено оплату товару у відповідності з умовами договору (п. 4.2), позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 67 056,64 грн. процентів річних.

Пунктом 4.2 договору про закупівлю товарів № 30/13/188/21-24 від 24.05.2013 р. передбачено, що оплата здійснюється замовником протягом семи робочих днів після поставки товару на склад уповноваженого підприємства, за повідомленням уповноваженого підприємства про таку поставку, у разі відсутності фінансування - після поставки товару, по мірі надходження фінансування з Державного бюджету України.

Факт прострочення виконання зобов'язань відповідача щодо проведення оплати поставленого товару за накладними № ВН-0004 від 31.01.2014 р. (поставка на суму 7 192 890,00 грн.), № ВН-0008 від 10.02.2014 р. (поставка на суму 100 512,00 грн.), виходячи з умов договору про погодження оплати у строк 7 робочих днів, підтверджується матеріалами справи.

Оплату поставленого товару проведено відповідачем 03.06.2014 р., тобто мало місце прострочення:

- на 111 днів у відношенні поставки від 31.01.2014 р. на суму 7 192 890,00 грн. (оплата мала бути проведена 11.02.2014 р. включно);

- на 103 дні у відношенні поставки від 10.02.2014 р. на суму 100 512,00 грн. (оплата мала бути проведена 19.02.2014 р.).

З урахуванням приписів ст. 538, 629 ЦК України, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не впливає на настання строку виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, оскільки строки розрахунків сторонами чітко визначені у п. 4.2 договору.

Оплата поставленого за договором товару у строк, визначений договором, є обов'язком замовника (п. 6.1.1, 4.2 договору), а питання щодо здійснення фінансового забезпечення зобов'язань замовника не є предметом даного спору, про що правильно зазначено судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Крім того, в силу ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, ч. 1 ст. 530 ЦК України визначає, що строк виконання зобов'язання може визначатись подією, яка неминуче настане.

Разом з тим, вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, враховуючи, що подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).

Фактично договір містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати коштів за виконані роботи пов'язано з дією особи, яка не є стороною такого договору.

Однак, за змістом ст. 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 528 ЦК України, навіть у випадку покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. № 11/446).

Також, згідно п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У п. 1.10 зазначеної постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. (v0014600-13) зазначено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю; тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або на відсутність вини (ст. 614, 617 ЦК України чи ст. 218 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі, визначеному судом в результаті перерахунку.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. у справі № 910/27123/14 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України - без задоволення.