909/115/14 Про визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню - 28.07.2015 Прийняття

головуючого-судді суддів: Воліка І.М. (доповідача), Акулової Н.В., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" на ухвалу від 30.03.2015 господарського суду Івано-Франківської області та на постанову від 18.05.2015 Львівського апеляційного господарського суду винесених за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" про визнання наказу господарського суду Івано-Франківської області № 262 від 19.03.2015 таким, що не підлягає виконанню у справі № 909/115/14 господарського суду Івано-Франківської області за позовом учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна Човгана Івана Григоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" про стягнення 147 300,00 грн. В судове засідання прибули представники сторін:позивача Добрянський І.В. (дов. від 23.06.2015 № 983); відповідача не з'явились; Відповідно до Розпорядження заспутника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 27.07.2015 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий - Волік І.М. (доповідач), судді - Акулова Н.В., Шевчук С.Р.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 у справі № 909/115/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2015, задоволено позов учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" Човгана І.Г.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" (надалі - ТОВ "Вулкаскот-Україна") на користь Човгана І.Г. 147 300,00 грн. частки від розподілу прибутку, 2 946,00 грн. судового збору.

На виконання зазначеного рішення господарського суду, яке набрало законної сили 19.02.2015, судом виданий наказ № 262 від 19.03.2015.

20.03.2015 відповідач - ТОВ "Вулкаскот-Україна" звернувся до господарського суду з заявою про визнання наказу господарського суду Івано-Франківської області від 19.03.2015 № 262 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2015 у справі № 909/115/14 (Рочняк О.В.), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 (колегія суддів: Гриців В.М. - головуючий, судді Зварич О.В., Кордюк Г.Т.), відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Вулкаскот-Україна" про визнання наказу господарського суду Івано-Франківської області № 262 від 19.03.2015 таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач - ТОВ "Вулкаскот-Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 та ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2015 скасувати, і прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено норми процесуального та матеріального права, і зокрема, частини 2 ст. 117 ГПК України, ст. 1166 Цивільного кодексу України, оскільки надано невірну правову оцінку добровільному виконанню рішення суду шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, яке підтвердженне належними доказами, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги, проте відповідач правом взяти участь в судовому засіданні не скористався.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представника позивача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач звертаючись з заявою про визнання наказу господарського суду Івано-Франківської області № 262 від 19.03.2015 таким, що не підлягає виконанню, свої вимоги обгрунтував тим, що Човган І.Г. є боржником перед ТОВ "Вулкаскот-Україна" на загальну суму 208 442,23 грн., які були отримані Човганом І.Г. у 2012 році за час перебування ним на посаді директора товариства. Після прийняття рішення у даній справі про стягнення з ТОВ "Вулкаскот-Україна" на користь Човгана І.Г. 147 300,00 грн. частки від розподілу прибутку та 2 946,00 грн. судового збору, відповідач прагнучи добровільно виконати рішення суду, в порядку, перебдаченому ст. 601 Цивільного кодексу України, звернувся до Човгана І.Г. з заявами за вих. № 24 від 19.02.2015 та вих. № 28 від 02.03.2015 про припинення грошових зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 150 246,00 грн. В силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є правомірним правочином, який припиняє грошові забов'язання сторін.

Згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

В частині 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України визначено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом.

Відповідно до частини 2 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

В пункті 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) зазначено, що частина четверта статті 117 ГПК України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Таким чином, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) встановлено вичерпний перелік підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

При цьому судами враховано, що відповідно до частини 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до вимог ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

А згідно з частиною 4 ст. 232 КЗпП України трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації розглядаються безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах. Водночас частиною 3 ст. 233 КЗпП України встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Виходячи з правового аналізу вищенаведених правових норм місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки Аудиторський звіт, наданий відповідачем на підтвердження заборгованості Човгана І.Г. перед Товариством, не містить інформації та не підтверджує факту заподіяння директором Човганом І.Г. шкоди Товарству, у зв'язку з чим зарахування вимог є неможливим, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

За встановлених обставин, суди дійшли правомірних висновків щодо відсутності правових підстав для погашення заборгованості, що виникла з корпоративних відносин, за рахунок недоговірної (деліктної) заборгованості, яка в порушення приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України не підтверджена відповідачем належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відмова у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є обгрунтованою.

Таким чином, постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін ухвалу господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.