826/25764/15 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб власників транспортних засобів - 15.07.2019 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016 (суддя - Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (головуючий суддя - Безименна Н.В., судді - Кучма А.Ю., Аліменко В.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Інспекції, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції №1888-17 від 10.10.2015.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послалася на те, що: виходячи з положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податковчого кодексу України, відповідний контролюючий орган наділений правом на формування транспортного податку лише починаючи з 2016 року; ОСОБА_1 не є власником транспортного засобу, за який Інспекція нарахувала податкове зобов`язання, оскільки 11.07.2014 вказаний транспортний засіб був викрадений невстановленими особами, про що внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідування, у зв`язку з чим між ОСОБА_1 та ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" був укладений договір про передачу майнових прав на транспортний засіб та переуступку права вимоги на застрахований транспортний засіб.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22.03.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції №1888-17 від 10.10.2015.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог мотивований посиланням на положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, також на підпункту 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу України, яким передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), та на встановлений підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України календарний рік як базовий податковий (звітний) період для сплати транспортного податку, що виключає належний позивачу автомобіль з об`єктів оподаткування в 2015 році. Також суди виходили з того, що виключається сплата власником транспортного засобу податкових зобов`язань, визначених статтею 267 Податкового кодексу України, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом третьою особою, що має місце у даному випадку та підтверджується копією витягу з кримінального провадження № 12014100010005674.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.09.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права, оскільки використання транспортного засобу пов`язується із його реєстрацією, з огляду на що допоки за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль Toyota Highlander, 2013 випуску з об`ємом двигуна 3456 см-3, (д.н.з. НОМЕР_1 ), позивач вважається його власником і є платником транспортного податку.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.07.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 02.07.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що 27.02.2014 ОСОБА_1 був придбаний транспортних засіб - Toyota Highlander, 2013 випуску з об`ємом двигуна 3456 см-3 на підставі договору купівлі-продажу № 0241/02/14, укладеного з ТОВ "Саміт Моторз Україна".

Згідно інформації, вказаній у копії витягу з кримінального провадження №12014100010005674, 11.07.2014 до Голосіївського РУ ГУ МВС України в місті Києві надійшла заява про те, що 11.07.2014 приблизно о 08:30 за адресою: місто Київ, вулиця Саксаганського, 58, на парковці невстановлена особа незаконно заволоділа автомобілем Toyota Highlander, д.н.з. НОМЕР_1, білого кольору.

16.09.2014, між ОСОБА_1 (сторона 2) та ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" (сторона 1) був укладений договір про передачу майнових прав на транспортний засіб та переуступку права вимоги на застрахований транспортний засіб, відповідно до умов якого: сторона 1 виплачує страхове відшкодування стороні 2, відповідно до підпункту 12.5 пункту 12 договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0101-14-00130, укладеного між сторонами 06.03.2014, за викрадений (11.07.2014) транспортний засіб марки Toyota, моделі Highlander, 2013 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3, тип легковий універсал-В, місце реєстрації УДАІ в місті Києві, свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4 (пункт 1.1 статті 1); сторона 1 виплачує стороні 2 страхове відшкодування у розмірі 438534,55 грн. на розрахунковий рахунок, відповідно до заяви страхувальника (пункт 1.2 статті 1); сторона 2 після отримання страхового відшкодування у розмірі, визначеному у підпункті 1.2 пункту 1 цього договору, передає своє право власності на автомобіль стороні 1 шляхом підписання вказаного договору (пункт 2.1 статті 2); у випадку, якщо автомобіль буде знайдено (встановлено його фактичне місцезнаходження), передано органами МВС будь-якій стороні даного договору та сторона 1 прийме рішення оформити право власності на автомобіль, згідно з чинним законодавством, то сторона 2 зобов`язана у строк протягом 5 діб з дня отримання повідомлення (рекомендованого листа) про прийняте рішення, зняти автомобіль з обліку в органах ДАІ та фактично передати його стороні 1 разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, ключами та іншими документами. При цьому, витрати по зняттю автомобіля з обліку в органах ДАІ, якщо такі необхідні, покладаються на сторону. Факт передачі автомобіля підтверджується актом приймання-передачі, складеним між сторонами (пункт 2.2 статті 2).

Інспекцією було сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення № 1888-17 від 10.06.2015, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначено ОСОБА_1 податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000,00 грн.

Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) . В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 57 цією Конституції.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) статтю 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, за якою запроваджено новий місцевий податок - транспортний податок. Закон України від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) набрав чинності з 01.01.2015.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

У відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

За пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

За підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до переліку місцевих податків належить податок на майно.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок на майно складається, зокрема, з транспортного податку.

Враховуючи наведене, транспортний податок є місцевим податком.

Частиною першої статті статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Зі змісту наведених норм закону випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, норма передбачає період опублікування рішення ради (період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (період, який є наступним за плановим). Ці періоди не співпадають у часі.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Також, суди попередніх інстанцій правомірно відзначили, що виключається сплата власником транспортного засобу податкових зобов`язань, визначених статтею 267 Податкового кодексу України, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом третьою особою.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.