911/4923/14 Про визнання ТОВ банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури - 28.07.2015 Прийняття

Постановою господарського суду Київської області від 23.03.2015 (суддя Скутельник П.Ф.), серед іншого, визнано ТОВ "Актив-7" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кіцула С.Б.; в задоволенні клопотання голови комітету кредиторів - ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" в частині призначення ліквідатором ТОВ "Актив-7" арбітражного керуючого Єрохіна О.П. відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Шипко В.В., Верховець А.А.) постанову господарського суду Київської області від 23.03.2015 залишено без змін.

До Вищого господарського суду України з касаційними скаргами звернулися арбітражний керуючий Ярмолінський Ю. В. та Публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Дочірній банк Сбербанку Росії", які просять скасувати постанову господарського суду Київської області від 21.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування посилаються на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 26, 27, 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України.

В порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні було оголошено перерву на 28.07.2015.

Судова колегія, заслухавши пояснення учасників судового засідання, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі Закон).

За частиною 1 ст. 2 Закону, провадження у справі про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ухвалою господарського суду Київської області від 08.12.2014 за заявою ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Актив-7"; визнано безспірні вимоги ініціюючого кредитора в розмірі 8 165 711,98 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Актив-7"; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.02.2015 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника у наступному складі та обсязі: вимоги ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" у сумі 7 308,00 грн., які підлягають задоволенню у першу чергу задоволення вимог кредиторів; у сумі 12 659 352,32 грн., які підлягають задоволенню у четверту чергу задоволення вимог кредиторів; у сумі 1 208 171,71 грн., які підлягають задоволенню у шосту чергу задоволення вимог кредиторів; вимоги, забезпечені заставою майна боржника, що обліковуються в реєстрі окремо: ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" в сумі 18 371 000,00 грн.

27.02.2015 відбулись збори кредиторів боржника, відповідно до яких сформовано комітет кредиторів, до якого обрано єдиного кредитора боржника - ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", що підтверджується протоколом № 1 зборів кредиторів ТОВ "Актив-7".

Відповідно до протоколу № 1 засідання комітету кредиторів боржника від 27.02.2015, головою комітету кредиторів боржника обрано ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії"; уповноважено голову комітету кредиторів подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; уповноважено голову комітету кредиторів подати до господарського суду клопотання про призначення ліквідатором банкрута арбітражного Єрохіна О.П.

23.03.2015 голова комітету кредиторів боржника звернувся до суду із клопотанням про перехід до ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором ТОВ "Актив-7" арбітражного керуючого Єрохіна О.П.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, постановою від 23.03.2015 визнав ТОВ "Актив-7" банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру. В задоволенні клопотання ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" в частині призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Єрохіна О.П. відмовив та призначив ліквідатором боржника арбітражного керуючого Кіцула С.Б.

При цьому виходив з того, що боржник є таким, що неспроможний відновити свою платоспроможність не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, оскільки загальна сума активів боржника становить 2381600,00 грн., а розмір кредиторської заборгованості - 32245832,03 грн., тобто є значно більшою; жодних доказів, що свідчать про можливість відновлення платоспроможності боржника суду, та жодних заперечень щодо заявлених клопотань про визнання боржника банкрутом, учасниками у справі не надано, а рішення про перехід до процедури ліквідації боржника прийнято на засіданні комітету кредиторів.

Проте такі висновки судів не можна визнати законними та обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 ст. 27 Закону про банкрутство у підсумковому засіданні господарський суд за пропозицією розпорядника майна боржника та на підставі рішення зборів кредиторів приймає одне з таких судових рішень: ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому статтею 30 Закону про банкрутство; ухвалу про введення процедури санації та зобов'язання керуючого санацією підготувати план санації у разі відхилення плану санації боржника зборами кредиторів або неподання його боржником; постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство; ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду в межах граничного строку, визначеного цим Законом.

Завдання підсумкового засідання суду полягає у з'ясуванні ознак банкрутства та наявності можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження по справі, виходячи з клопотання комітету кредиторів, однак остаточна їх оцінка надається судом.

Згідно з частиною 4 ст. 205 Господарського кодексу України, у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами.

Отже, боржник визнається банкрутом, коли господарським судом встановлено його неспроможність відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Відповідно до частини 1 ст. 37 Закону про банкрутство у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю представників сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Частиною 1 ст. 33 та частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, посилалися на результати проведеної розпорядником майна інвентаризації майна боржника та аналізу його фінансово-господарського стану, акт інвентаризації основних фондів (засобів) від 13.03.2015, в якому зазначено, що розпорядником майна виявлено активи - земельні ділянки усього на 23816600,00 грн.; будь-яких інших активів боржника розпорядником майна не виявлено та у інвентаризаційних описах не відображено. Жодним з учасників у справі доказів, які б свідчили про наявність інших активів боржника не включених до інвентаризаційного опису, суду не надано.

Однак, поза увагою судів залишилися інші докази у справі. Так, вірно вказавши в оскаржуваних судових рішеннях про надання 23.03.2015 ліквідатором боржника ряду додаткових документів, судами попередніх інстанцій не було надано оцінку даним документам, зокрема фінансовому звіту ТОВ "Автив-7" (Баланс, форма № 1-м) станом на 31.12.2013, наданий Головним управлінням статистики у Київській області, який є останнім поданим звітом боржника. Відповідно до даного звіту, вартість активів боржника становить понад 60 млн. грн., що значно перевищує розмір його кредиторської заборгованості (а.с. 36 - 37 т. 4).

Крім того, розпорядником майна до суду надано лист Управління Держземагентства у Макарівському районі Київської області від 13.03.2015, відповідно до якого боржник є власником 18 земельних ділянок в межах Копилівської сільської ради (а.с. 38 - 40 т. 4).

З метою отримання інформації про вартість земельних ділянок розпорядник майна направив відповідний запит до Управління Держземагентства у Макарівському районі Київської області. Станом на 23.02.2013 (дату винесення постанови про визнання боржника банкрутом) відповідь не надходила.

При цьому, станом на 23.03.2015 за наявними матеріалами неможливо було провести інвентаризацію даних земельних ділянок та визначення реальної вартості у зв'язку з відсутністю технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж цих ділянок в натурі, про що розпорядник майна повідомив Управління Держземагентства у Макарівському районі Київської області в листі № 01-12/3553 від 2.12.2014, копію якого також було надано суду.

На дані факти розпорядником майна було звернуто увагу у звіті № 02-01/12-42 від 18.03.2015, що був наданий суду 23.03.2015 (а.с. 141 - 147 т. 4).

У даному звіті також вказано про те, що боржник має значний обсяг власного капіталу (60813400,00 грн.), та зазначено про неможливість встановити залишки грошових коштів на рахунках у боржника у банківських установах у зв'язку з тим, що керівник боржника виписки з банківських рахунків не передав.

Тобто, звіт розпорядника майна про фінансово - майновий стан боржника не був предметом належного дослідження суду першої інстанції при вирішенні питання про обґрунтованість рішення комітету кредиторів про перехід до ліквідаційної процедури. Більше того, відповідні обставини не з'ясовувались і комітетом кредиторів на засіданні від 23.03.2015, що підтверджується наявним у справі протоколом засідання комітету кредиторів.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання боржника банкрутом є передчасним, оскільки суд при введенні ліквідаційної процедури керувався виключно рішенням комітету кредиторів, не встановивши та не дослідивши при цьому факту неоплатності боржника на виконання вимог ст. 205 ГК України та ст. 1 Закону про банкрутство.

При цьому за приписами частини 3 ст. 27 Закону про банкрутство у підсумковому засіданні господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури саме на підставі рішення зборів кредиторів.

Викладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, оскільки в порушення вимог ст. ст. 32 - 34, 43 ГПК України господарський суд першої інстанції не з'ясував належним чином дійсні обставини справи, не надав правової оцінки наявним у справі доказам, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права, передбачених, зокрема ст. ст. 1, 37 Закону про банкрутство.

Залишаючи постанову господарського суду першої інстанції без змін, господарський суд апеляційної інстанції вказаних недоліків суду першої інстанції не усунув, на зазначені вище обставини уваги не звернув та не дав їм належної оцінки. В той час як відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неповного з'ясування обставин справи, та порушення принципу безпосередності судового розгляду, в тому числі дослідження доказів у їх сукупності, на які посилалися учасники провадження під час оскарження вищенаведених судових актів, у зв'язку з чим висновки судів про визнання боржника банкрутом та перехід до ліквідаційної процедури, враховуючи вимоги Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , є передчасними.

Відповідно до частини 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а відтак судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи до господарського суду Київської області на стадію розпорядження майном в підсумковому засіданні.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.