Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Данилова М.В., Данилова Т.Б. за участю представників: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі господарського суду № 907/1082/14 Закарпатської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 95 354,17 грн.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста, звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 85 688,16 грн. основного боргу (в редакції заяви № 390/01 від 06.12.2014 р. про зменшення розміру позовних вимог).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.12.2014 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі № 907/1082/14, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста" залишок суми 77 838,03 грн. основного боргу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог по основному боргу відмовлено.

Відповідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та припинити провадження у даній справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 15.07.2014 р. № 03-05/1231 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Дроботової Т.Б. та у зв'язку з направленням на навчання з підвищення кваліфікації судді Рогач Л.І., для вирішення питання щодо можливості прийняття касаційної скарги до провадження у справі № 907/1082/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.07.2015 р. задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 28.07.2015 р. позивач ат відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.12.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста" (виробник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладений договір поставки № 104.

На виконання умов вищезазначеного договору, виробник передав, а покупець прийняв товар (панчішно-шкарпеткову продукцію) в період з 15.10.2011 р. по 22.12.2011 р. на загальну суму 85 688,16 грн. (що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними, підписаними сторонами та скріпленими печатками, та які містять найменування товару в асортименті, його кількість та ціну).

Згідно з п.3.6 договору розрахунок за отриманий товар покупцем здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виробника. Остаточний розрахунок за отриману партію товару, згідно накладної, покупець робить не пізніше 60 календарних днів з моменту отримання товару, за виключенням окремих умов співпраці, які передбачають інші терміни розрахунку і регулюються у додаткових угодах до договору.

Господарськими судами попередніх інстанцій з огляду на п. 3.6 договору встановлено, що покупець зобов'язаний був оплатити отриманий від виробника товар не пізніше 23.02.2012 р., проте в матеріалах справи відсутні докази проведення оплати отриманого товару, що й стало підставою для звернення до господарського суду з відповідною позовною заявою.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій прийнято до уваги, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.06.2014 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 р. у справі № 907/436/14, встановлено, що станом на 01.01.2012 р. заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста" за отриманий товар за договором № 104 від 30.12.2010 р. становила 77 838,03 грн.

Про наявність заборгованості за поставлений товар за договором № 104 від 30.12.2010 р. в розмірі 77 838,03 грн. не заперечувалось також представниками сторін в ході перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Господарськими судами попередніх інстанцій спростовані доводи заявника касаційної скарги, що між цими ж сторонами є рішення господарського суду, що набрало законної сили про той же предмет і з тих же підстав, оскільки у справі № 907/436/14 підставою для стягнення заборгованості був договір № 107 від 02.01.2013 р., а в даній справі - договір № 104 від 30.12.2010 р.

Крім того, в рішенні господарського суду Закарпатської області від 27.06.2014 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 р. у справі № 907/436/14, зазначено, що позивачем подано окремий позов про стягнення заборгованості за договором № 104 від 30.12.2010 р.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що як зазначається в ч.1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій, з огляду на доведеність порушення відповідачем умов договору щодо сплати коштів, дійшли до вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі № 907/1082/14 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі № 907/1082/14 - залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.