Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача-Кость О.Г., відповідача-не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 у справі № 926/44/15 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до МКП "Чернівцітеплокомуненерго" про стягнення 30973222,47 грн.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.03.2015 (суддя Байталюк В.Д.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 (судді: Галушко Н.А., Кузь В.Л., Орищин Г.В.), позов задоволено частково - на підставі ст.ст. 526, 549, 625, 629 ЦК України та ст.ст. 193, 218, 230 ГК України стягнуто з МКП "Чернівцітеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 0,02 грн. основної заборгованості, 1416734,89 грн. пені, 3150975,35 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 969572,40 грн. В частині стягнення 1578332,48 грн. основної заборгованості провадження у справі припинено на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині позову. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу природного газу № 13/3048-ТЕ-38 від 25.01.2013 шляхом несвоєчасної оплати поставленого газу та обґрунтованістю вимог позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних. Стосовно позовних вимог про стягнення пені суд першої інстанції на підставі п.3 ст. 83 ГПК України, ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшив її розмір до 1416734,89 грн.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у стягненні 1416734,89 грн. пені, прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 549, 551 ЦК України, ст.ст. 42, 218, 219, 229, 233 ГК України та ст.ст. 4, 4-2, 43, 83, 84 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що при винесенні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій не врахували особливі обставини щодо діяльності позивача, його майнові інтереси та тяжкий фінансовий стан, який спричинений в тому числі неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором № 13/3048-ТЕ-38 від 25.01.2013. Заявник також вказує на недоведеність виняткового характеру випадків для зменшення розмірів пені та штрафу з огляду те, що збитки позивача від вимушеного залучення комерційних кредитів за ринковими відсотковими ставками через несвоєчасне проведення розрахунків за спожитий природний газ такими контрагентами, як відповідач, не компенсуються заявленою до стягнення загальною сумою штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, тобто розмір збитків кредитора значно перевищує розмір неустойки.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині позовних вимог про стягнення 1416734,89 грн. пені) фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Зменшуючи на підставі п.3 ст. 83 ГПК України розмір підлягаючої до стягнення суми пені на 50%, судами взято до уваги підтверджений належними доказами важкий фінансово-майновий стан відповідача, його соціальну значущість та специфіку діяльності, ступінь виконання боржником основного зобов'язання, який характеризується повною сплатою вартості поставленого газу (основного боргу) до прийняття рішення, недоведеність завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань, а також те, що прострочення платежів за одержаний газ обумовлено передусім несвоєчасними розрахунками населення за спожитий газ.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право місцевого господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено також пунктом 3 статті 83 розділу ХІ (Вирішення господарських спорів у першій інстанції) Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

В свою чергу, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Разом з тим, згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту приписів ст. 233 ГК України, ч.3 ст. 551 ЦК України та п.3 ст. 83, ч.ч.1,2 ст. 101, ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України повноваження на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) мають саме суди першої та апеляційної інстанцій, які на відміну від касаційної інстанції, наділені правом на встановлення таких обставин, як-от: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні (тяжкий фінансовий стан боржника тощо); інші інтереси сторін, що мають істотне значення; відсутність завдання збитків іншим учасникам господарських відносин у разі порушення зобов'язання; розмір неустойки значно перевищує розмір збитків кредитора (є надмірним), оскільки саме ці обставини можуть бути достатньою підставою для зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Отже, чинне законодавство не обмежує право господарського суду на зменшення неустойки певним вичерпним колом обставин.

Зменшуючи на підставі п.3 ст. 83 ГПК України розмір підлягаючої до стягнення суми неустойки на 50%, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги вжиття відповідачем необхідних та залежних від нього заходів для недопущення тривалого прострочення платежів, ступінь виконання боржником основного зобов'язання за укладеним договором, зокрема, повну сплату ним основного боргу до прийняття рішення у справі, а також значну заборгованість населення за спожитий газ та теплову енергію, при цьому доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, матеріали справи не містять.

Водночас, суд правильно зазначив про недоведеність понесення позивачем збитків саме внаслідок несвоєчасних розрахунків відповідача за договором № 13/3048-ТЕ-38 від 25.01.2013. Таким чином, розмір заявленої до стягнення суми пені значно перевищує розмір збитків позивача з огляду на недоведеність останніх, що в розумінні ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є достатньою (винятковою) підставою для зменшення розміру належної до сплати неустойки.

При цьому, касаційна інстанція не може прийняти до уваги голослівні твердження стягувача про те, що його збитки від вимушеного залучення комерційних кредитів за ринковими відсотковими ставками через несвоєчасне проведення розрахунків за спожитий природний газ такими контрагентами, як відповідач, не компенсуються заявленою до стягнення загальною сумою штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

За таких обставин, в період порушення покупцем строків оплати поставленого газу позивача ніхто не міг примусити до залучення кредитних коштів від банківських установ, оскільки дії ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з цього приводу ґрунтуються передусім на принципах комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного суду про те, що збитковість господарської діяльності позивача у 2014р., так само як і наявне зростання відсоткових ставок за кредитами не пов'язані з простроченням виконання відповідачем договірних зобов'язань по оплаті поставленого газу та ніяким чином не залежало від дій чи бездіяльності останнього. Отже, додаткові витрати, на які посилається позивач, не були вимушеною необхідністю, не обумовлені протиправною поведінкою відповідача та не перебувають з нею у безпосередньому причинному зв'язку, а стали наслідком управлінських рішень позивача, що є його комерційним ризиком.

Колегія враховує, що місцевий господарський суд на стадії вирішення спору в першій інстанції достеменно встановив, а апеляційний суд на стадії апеляційного перегляду справи підтвердив наявність передбачених ст. 233 ГК України, ч.3 ст. 551 ЦК України та п.3 ст. 83 ГПК України підстав для зменшення розміру підлягаючої до стягнення суми неустойки з урахуванням ступеню вини відповідача, об'єктивної неможливості останнього виконати свої грошові зобов'язання за договором № 13/3048-ТЕ-38 від 25.01.2013 у встановлений строк, у зв'язку з чим, розмір стягуваної пені правомірно був зменшений вдвічі.

Натомість касаційна інстанція в силу вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України не вправі переоцінювати наявність істотних обставини, визначених судом першої інстанції в якості підстав для зменшення розміру стягуваної неустойки.

Колегія також враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки (постанови ВГСУ від 01.06.2010 у справі № 11/3, від 06.07.2010 у справі № 15/250/09, від 07.11.2013 у справі № 5023/4891/12 та від 23.07.2014 у справі № 927/1141/13).

Крім того, передчасними вважаються посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на правові позиції, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 29.05.2014 у справі № 921/186/13-г, від 08.05.2014 у справі № 921/185/13-г, від 03.06.2014 у справі № 17/5014/2629/2012, від 15.08.2013 у справі № 921/186/13-г, від 25.07.2013 у справі № 904/1610/13-г, від 06.06.2013 у справі № 5023/4891/12, від 25.04.2013 у справі № 5023/5210/12, від 11.04.2013 у справі № 5023/5038/12, від 14.03.2013 у справі № 5010/1076/2012-2/56 та від 13.12.2012 у справі № 10/5026/1270/2012, оскільки зазначеними постановами згадані справи в частині зменшення розміру пені були направлені на новий розгляд до судів першої інстанції. При цьому, заявником помилково не враховано, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Відтак, прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому вищезазначені постанови не можуть бути прийняті колегією до уваги при розгляді даної справи.

Інші наявні заперечення заявника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі (звіт про фінансові результати ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за 9 місяців 2014 р.), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правомірність результатів розгляду решти позовних вимог не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим, законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для часткового скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 у справі № 926/44/115 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" - без задоволення.