Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Артпласт Трейд" в особі ліквідатора Лихопьока Дениса Павловичана постанову та рішення Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року господарського суду Київської області від 27.01.2015 року у справі господарського суду № 911/5237/14 Київської області за позовом ТОВ "Артпласт Трейд" до ТОВ "Артпласт Інвест" про визнання правочину недійсним у судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ "Артпласт Трейд": не з'явилися, ТОВ "Артпласт Інвест": Нижник М.М. (довіреність від 24.06.2015 року).

03.12.2014 року шляхом направлення поштового відправлення ТОВ "Артпласт Трейд" в особі ліквідатора Лихопьока Дениса Павловича (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до ТОВ "Артпласт Інвест" (далі - відповідача) про визнання правочину недійсним з цивільно-правових підстав, а саме договору оренди приміщення № 01/03/11 від 20.03.2011 року, як такого, що є удаваним та не спрямований на реальне настання правових наслідків (том 1, а.с. 2-45).

Рішенням господарського суду Київської області від 27.01.2015 року (суддя Ейвазова А.Р.) у задоволенні позову відмовлено з посиланням на підтвердження належними доказами наміру сторін спору на укладення оплатного договору оренди, що спростовує доводи позивача про фактично безоплатне користування відповідачем спірним нежитловим приміщенням та не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину удаваним (том 2, а.с. 32 - 36).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 27.01.2015 року, позовні вимоги задовольнити, судові витрати покласти на відповідача, мотивуючи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права та неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 27.01.2015 року у даній справі - без змін з тих же підстав (том 2, а.с. 73 - 78).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 24.03.2015 року та рішення суду першої інстанції від 27.01.2015 року, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України № 4212-VІ від 22.12.2011 року (4212-17) , статей 4-1, 4-3, 32 - 34, 41, 43, 61 - 63 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ). Скаржник зазначив про порушення судами першої та апеляційної інстанцій положень чинного законодавства про банкрутство про виключну підсудність спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, які стосуються майнових вимог до боржника, господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 24.03.2015 року та рішення суду першої інстанції від 27.01.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника відповідача - Нижник М.М., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 4-1 ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а норми господарського процесуального кодексу застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.

Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Також, згідно з частиною 9 статті 16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України.

Зазначені зміни до процесуального законодавства набрали чинності з 19.01.2013 року, незалежно від того за нормами якої редакції Закону про банкрутство (2343-12) здійснюється провадження у конкретній справі про банкрутство та у якій стадії провадження перебуває боржник.

Частиною 4 статті 10 Закону про банкрутство в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) , передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Отже, з врахуванням змін до ГПК України (1798-12) , внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) , що набрав чинності 19.01.2013 року, спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особами, чиї майнові права порушено (ліквідатором боржника, кредиторами) після 19.01.2013 року, належить до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Відтак, у межах провадження у справі про банкрутство підлягають розгляду спори про визнання недійсними правочинів боржника, незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правові чи передбачені законом про банкрутство), оскільки такі правочини безпосередньо пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів) та в силу імперативних приписів процесуального закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Пунктом 4 частини 1 статті 111-9 ГПК України передбачено право касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю і припинити провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.12.2014 року ТОВ "Артпласт Трейд" в особі ліквідатора Лихопьока Дениса Павловича звернулося з позовом до ТОВ "Артпласт Інвест", як орендаря належного позивачу майна, про визнання недійсним договору оренди приміщення № 01/03/11 від 20.03.2011 року на підставі статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України (том 1, а.с. 2 - 45).

За змістом позовної заяви позивачем зазначено про порушення справи № 911/3271/13 про банкрутство ТОВ "Артпласт Трейд" ухвалою господарського суду Київської області від 23.09.2013 року та визнання його банкрутом постановою суду від 31.03.2014 року з призначенням ліквідатором боржника Лихопьока Д.П.

Зважаючи на внесення змін до Господарсько-процесуального кодексу України (1798-12) (частини 7 статті 12 та частини 9 статті 16) та виключну підсудність майнових спорів, до яких віднесено спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, з 19.01.2013 року виключно судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правові чи передбачені законом про банкрутство), колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що ТОВ "Артпласт Трейд" в особі його ліквідатора повинно було звернутися у справу про банкрутство № 911/3271/13 з вимогою про визнання недійсним договору оренди приміщення № 01/03/11 від 20.03.2011 року, укладеного з ТОВ "Артпласт Інвест", оскільки такий спір стосується формування ліквідаційної маси позивача-банкрута.

Разом з тим, ліквідатором позивача Лихопьоком Д.П. подано позов до відповідача (орендаря спірного нежитлового приміщення) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди поза межами процедури банкрутства, внаслідок чого порушено норми процесуального права про виключну підсудність даного спору суду у справі про банкрутство.

Не прийнявши до уваги зазначених норм процесуального права суди першої та апеляційної інстанцій розглянули позов про визнання недійсним спірного правочину по суті та відмовили у задоволенні позовних вимог, внаслідок чого відповідно до пункту 7 частини 2 статті 111-10 та пункту 7 частини 3 статті 104 ГПК України оскаржувані в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати, а позовне провадження про визнання правочину недійсним, укладеного щодо майна позивача, який перебуває в процедурі банкрутства на стадії ліквідації, припинити, як таке, що подано до господарського суду з порушенням виключної підсудності справи суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України.

З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року та рішення господарського суду Київської області від 27.01.2015 року та припинення провадження у справі № 911/5237/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111-3, 111-7, 111-9 - 111-10 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу ТОВ "Артпласт Трейд" в особі ліквідатора Лихопьока Дениса Павловича задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року та рішення господарського суду Київської області від 27.01.2015 року у справі № 911/5237/14 скасувати. Провадження у справі № 911/5237/14 припинити.