505/329/17 Про призначення соціальної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послугта стягнення моральної шкоди - 06.11.2019 Прийняття

на постанову Котовського міськрайонного суду Одеської області від 03 квітня 2017 року (постановлену у складі головуючого судді Нікітішин В.П.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., суддів Стас Л.В., Лук`янчук О.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Управління соціального захисту населення Подільської міської ради Одеської області (далі також - відповідач, УСЗН), в якому просив:

- зобов`язати УСЗН призначити позивачу та його сину починаючи з 20 січня 2017 року щомісячну грошову допомогу, яка передбачена пунктами 2, 3 "Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг", затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 (505-2014-п) (далі - Порядок №505);

- стягнути з УСЗН на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди 25000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 03 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено частково: зобов`язано УСЗН призначити позивачу щомісячну грошову допомогу, яка передбачена пунктами 2, 3 Порядку №505, починаючи з 20 січня 2017 року. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що УСЗН правомірно відмовила в призначенні допомоги сину позивача - ОСОБА_2, який є сином ОСОБА_3 та відповідно членом її сім`ї, і неправомірно відмовила позивачу в призначенні такої допомоги, оскільки відсутні докази наявності сімейних відносин між позивачем та ОСОБА_3

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Подільської міської ради Одеської області задоволено. Постанову Котовського міськрайонного суду Одеської області від 03 квітня 2017 скасовано. Прийнято у справі нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між позивачем та ОСОБА_3 склалися усталені відносини, які мають характер сімейних, і які продовжуються по теперішній час. Отже, враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що вимога позивача про зобов`язання УСЗН призначити позивачу та його сину починаючи з 20 січня 2017 року щомісячну грошову допомогу, як особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції є безпідставними, оскільки ОСОБА_3, яка є матір`ю сина позивача та з якою позивач разом мешкає та має спільне господарство, є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що згідно пункту 6 Порядку 505 позбавляє позивача та його сина права на отримання щомісячної грошової допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, а судове рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови у наданні сину позивача грошової допомоги, зобов`язавши відповідача призначити із 20 січня 2017 року щомісячну грошову допомогу позивачу та його сину.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 31 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №505/329/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №505/329/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 06 листопада 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що позивач разом з сином - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувають на обліку осіб, які переміщені з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Це підтверджується довідкою №5109000206 від 01 квітня 2016 року, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Подільської міської ради Одеської області.

Позивач і його син мешкають в житловому будинку, який належить ОСОБА_3, яка є матір`ю ОСОБА_2 .

20 січня 2017 року УСЗН отримало від АТ "Державний Ощадний банк України" Філія Одеське обласне управління ТВБВ №10015/0365 пакет документів для призначення щомісячної адресної допомоги на проживання позивачу (копія паспорту, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, заява про надання грошової допомоги для призначення вперше, копія свідоцтва про народження сина, копія довідки про взяття на облік особи, яка переміщується).

27 січня 2017 року державним соціальним інспектором УСЗН була проведена перевірка достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи позивача, про що складений акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

31 січня 2017 року рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам м. Подільськ, створеної рішенням виконавчого комітету Подільської міської ради від 28 липня 2016 року №163, було прийнято рішення про відмову в призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на проживання згідно з пунктом 6 Порядку 505.

31 січня 2017 року позивачу було направлено повідомлення про відмову у наданні допомоги переміщеним особам на проживання.

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження від 28 листопада 2008 року серія НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Пролетарського районного управління юстиції у місті Донецьку, батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_1 - батько та ОСОБА_3 - матір.

Восени 2014 року позивач з ОСОБА_3 та їх спільним син разом покинули м. Донецьк і разом оселилися в м. Ананьїв Одеської області, де їх було взято на облік в Управлінні соціального захисту населення Ананьївської державної адміністрації як внутрішньо переміщених осіб з вересня 2014 року по вересень 2015 року за однією адресою: АДРЕСА_2 . Це підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довідок про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що видані Управлінням соціального захисту Ананьївської районної державної адміністрації зі штампом ДМС на звороті та копії паспортів позивача та ОСОБА_3

В серпні 2015 року ОСОБА_3 на правах приватної власності був придбаний житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №46883653.

Тобто, у власності ОСОБА_3 є житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, що в свою чергу згідно пунктом 6 Порядку 505 виключає підстави призначення допомоги, яка передбачена пунктами 2, 3 цього Порядку, особам, які є членами сім`ї ОСОБА_3 .

В даний будинок на постійне місце проживання переїхали позивач, ОСОБА_3, їх син ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 .

На час розгляду справи, позивач та його син проживають у цьому житловому будинку, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 27 січня 2017 року №114.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач зазначає, що обґрунтування незаконності постанови суду першої інстанції наведено в апеляційній інстанції. З приводу постанови суду апеляційної інстанції, то позивач вказує на те, що суд апеляційної інстанції не перевірив постанову суду першої інстанції, не обґрунтував свої висновки, посилався на неіснуючі в матеріалах справи докази та застосував невідповідні норми матеріального права. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції було помилково встановлено факт сімейних відносин позивача та його сина із ОСОБА_3 та використання зазначеного як підстави для відмови у задоволенні позову.

07 листопада 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу, в яких він зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, визначається Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 (505-2014-п) (далі - Порядок №505) та Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (365-2016-п) (далі - Порядок № 365).

Згідно з пунктом 2 Порядку №505 грошова допомога надається особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Відповідно до пункту 6 Порядку №505, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Згідно з пункту 10 Порядку №505, уповноважені органи мають право перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення грошової допомоги, а також здійснювати запити та безоплатно отримувати відомості від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, необхідних для призначення грошової допомоги та контролю за правильністю її надання.

Відповідно до пункту 15 Порядку №505, контроль за цільовим та ефективним витрачанням бюджетних коштів, виділених для виплати грошової допомоги, здійснюється в установленому порядку.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 365 цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій, довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги за рахунок державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 7 Порядку №365 визначено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №365 за результатами проведення перевірки структурним підрозділом з питань соціального захисту населення складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Згідно з пунктом 10 Порядку №365 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати, до якого додається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Відповідно до пункту 12 Порядку №365 за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати.

Так, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з наступних обставин та мотивів.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що ні позивач, ні ОСОБА_3 не перебувають в іншому шлюбі з іншими особами, разом із сином переїхали з м. Донецьк у 2014 році до м. Ананьїв, де разом проживали до серпня 2015 року, а потім також разом переїхали в м. Подільськ, де оселились в одному житловому будинку та проживають разом на даний час.

При цьому, факту укладання договірних відносин на користування позивачем та його сином житловим приміщенням у належному ОСОБА_3 житловому будинку не встановлено.

На користь того, що позивач та ОСОБА_3 ведуть спільне господарство та мають спільний бюджет свідчить подана позивачем заява від 30 грудня 2015 року до УСЗН про призначення житлової субсидії за адресою АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_3 ) та декларація про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії.

В розділі II декларації вказуються всі види доходів зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, тобто позивач вказав види доходу ОСОБА_3 . Також в розділі III декларації надається інформація про витрати на придбання майна, товарів або оплату послуг на суму, що перевищує 50 тис. гривень, які здійснені протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням житлової субсидії. Позивач вказав витрати ОСОБА_3 протягом року, який передує поданню декларації.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що між позивачем та ОСОБА_3 склалися усталені відносини, які мають характер сімейних.

Надаючи оцінку висновкам суду апеляційної інстанції, викладеним в оскаржуваному судовому рішенні, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

З аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що щомісячна адресна грошова допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_3, яка є матір`ю сина позивача та з якою позивач разом мешкає та має спільне господарство, є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що згідно пункту 6 Порядку №505 позбавляє позивача та його сина права на отримання щомісячної грошової допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд також враховує позицію Верховного Суду стосовно застосування пункту 6 Порядку № 505, яка сформована, зокрема, у постановах, від 16 квітня 2019 року у справі №464/6142/17 та від 10 жовтня 2019 року у справі №464/2743/17.

Доводи касаційних скарг не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, та є аналогічними доводам позовної заяви, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційних скарг, наведені в них доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанцій щодо наявності сімейних зв`язків позивача, його сина та ОСОБА_3 фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що обґрунтування незаконності постанови суду першої інстанції наведено в апеляційній інстанції, суд зазначає, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, а не скарги поданої стороною спору до суду апеляційної інстанції; на підставі встановлених судами попередніх інстанції фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування ними норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття "якість закону", Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об`єднаного Королівства" (№ 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); "Мелоун протии Об`єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), № 8691/79, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), заява № 12963/87, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.