922/4906/13-г Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ДПІ - 20.07.2015 Прийняття

головуючого судді Євсікова О.О., суддів: Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від третьої особи не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області на рішення на додаткове рішення на постанову Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 р. Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 р. Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 р. у справі № 922/4906/13-г за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України в Київському районі міста Харкова про стягнення матеріальної та моральної шкоди Відповідно до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 20.07.2015 № 02-05/485 для розгляду справи № 922/4906/13-г сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді, Кролевець О.А, Попікова О.В. (доповідач)

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 8930,65 грн., та моральної шкоди у розмірі 8930,65 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 року (головуючий суддя Сальникова Г.І., суддя Лаврова Л.С., суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням від 5.03.2015 р., винесеним на підставі статті 88 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з невирішеним питанням про розподіл судових витрат у даній справі, Господарський суд Харківської області стягнув з позивача на користь Державного бюджет України судовий збір в сумі 1720,50 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015р. головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Камишева Л.М., Медуниця О.Є.) рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.205р. у даній справі скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в сумі 8930,65 грн. та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволені в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3000 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погодившись з рішенням, додатковим рішенням суду І інстанції та постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 4-2, 4-3, статті 35 Господарського процесуального кодексу. При цьому скаржник наголошує на тому, що відмова у задоволенні позову є порушенням статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", оскільки суперечить Конвенції та практиці Європейського суду щодо надання справедливої компенсації матеріальної шкоди, судових витрат та моральної шкоди. Разом з тим позивач зауважує на тому, апеляційним судом не обґрунтовано розмір присудженої до стягнення моральної шкоди.

Відповідач також звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення Господарського суду Харківської області залишити в силі. ДПІ, посилаючись на вимоги статті 23 Цивільного кодексу України наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив вимоги та стягнув з відповідача 3000 грн. моральної шкоди, залишивши, при цьому, поза увагою ті обставини, що відповідач діяв у межах повноважень та спосіб, передбачений Законом України "Про державну податкову службу" (509-12) та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Розглянувши касаційні скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволення з наступних підстав.

Предмет позову у даній справі становить вимога фізичної особи підприємця про стягнення шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача - Державної податкової інспекції, які складаються з матеріальних збитків в сумі 8930,65 грн., а саме: витрат, пов'язаних із прибуттям до відповідача, до судових засідань та до інших установ, в сумі 2687,49 грн.; витрат, пов'язаних з використанням мобільного зв'язку та мережі Інтернет для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій пов'язаних з захистом від порушень відповідача, в сумі 1362,36 грн., витрат на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрат на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрат на оплату державного мита та судового збору - 160,78 грн., справедливу компенсацію за час, витрачений для оскарження незаконних дій/рішень відповідача та за час витрачений на відновлення своїх порушених прав в сумі 4141,20 грн., та моральної шкоди у розмірі 8930,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 1166, 1167, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України та мотивовані визнанням недійсними та скасуванням податкових повідомлень-рішень відповідача, якими позивачу визначена сума податкового зобов'язання.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_4, зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію № 24800000000057678 від 15 березня 2006 року, на податковий облік взятий у ДПІ Київського району м.Харкова 15.03.2006 року за № 887.

На підставі акта документальної перевірки № 5018/17-218/НОМЕР_1 за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 рік Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова винесені податкові повідомлення-рішення № 0003881702/0 від 02.09.2009 року, № 0003881702/1 від 04.11.2009 року за порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 141642,00 грн., з яких 94428,00 грн. - сума донарахованого позивачу податку та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

27 серпня 2009 року ФОП ОСОБА_4, не погодившись з висновками акту перевірки № 5018/17-218/НОМЕР_1, подав до ДПІ Київського району м. Харкова письмові заперечення, які відповідачем були залишені без задоволення.

Не погодившись з донарахуванням відповідачем податку на додану вартість у сумі 141642,00 грн., ФОП ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003881702/0 від 02.09.2009 року, податкового повідомлення-рішення № 0003881702/1 від 04.11.2009 року та податкового повідомлення-рішення № 0003881702/2 від 25.11.2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року у справі № 2-а-43702/09/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволені частково. Визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., № 0003881702/1 від 04.11.2009 р, № 0003881702/2 від 25.11.2009 р. в частині визначення податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму 138049,64 грн., з яких - основний платіж - 92033,09 грн., штрафні (фінансові) санкції - 46016,55 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2013 року у справі № 2-а-43702/09/2070, постанову Харківського окружного адміністративного суду 18 червня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду 30 листопада 2010 року змінено, викладено резолютивну частину постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року в такій редакції: "Позов задовольнити повністю. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., № 0003881702/1 від 04.11.2009 р, № 0003881702/2 від 25.11.2009 р. про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 141642,00 грн., в т.ч. 94428,00 грн. основного платежу та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій ".

Наведені обставини слугували підставою для звернення із даним позовом.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 56 Конституція України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади.

У відповідності до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

За приписами частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) ).

Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн. визнав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, яка полягала у відчутті несправедливості, викликаному порушенням його права на ефективний засіб юридичного захисту, невизначеності щодо результатів оскарження незаконних рішень суб'єкта владних повноважень, керуючись принципом справедливості та розумності, враховуючи характер фізичних та моральних страждань, яких довелось зазнати позивачу.

Однак касаційна інстанція вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними, враховуючи відсутність належного обґрунтування як самого факту заподіяння позивачу моральних страждань, так і розміру присудженої до стягнення суми моральної шкоди.

Окрім того судами не було враховане наступне.

Виходячи з положень статті 56 Конституції України, статті 1173 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (у даному випадку контролюючого органу) при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету.

При цьому враховуючи правовий висновок, наведений в рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001р. № 12-рп/2001 (v012p710-01) , не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Відповідно до приписів частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України, а після внесення змін до цього кодексу згідно Закону України від 07.07.2011 р. № 3614-VI (3614-17) (набрав чинності 07.08.2011 р.) Казначейство України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

За таких обставин апеляційним господарським судом безпідставно були задоволені позовні вимоги за рахунок відповідача - державної податкової інспекції, оскільки відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, здійснюється державою за рахунок державного бюджету, а не за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2015 року.

Однак при розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, співвідповідачами є відповідні органи Державного казначейства України (Державної казначейської служби України), до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. При цьому не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Вимогами статті 24 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Відповідно до вимог статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України прийняття рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, яких не було залучено до участі в справі, є підставою для скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд, під час якого суду належить залучити до участі у справі цю особу, вжити заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи та ухвалення відповідного рішення.

Наведене у даній постанові свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже, і про порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно положень ч. 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Харківської області. При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.