Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), відповідача ОСОБА_4, представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі № 922/69/15 Господарського суду Харківської області за позовом Харківської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення суми,

Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) у розмірі (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) 330843,03 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2015 (суддя Хотенець П.В.) у позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 (судді: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Пелипенко Н.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2015 скасовано; прийнято нове рішення; позовні вимоги задоволено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до міського бюджету м.Харкова збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 330843,03 грн згідно з розрахунком величини пайового внеску виконаного за показниками опосередкованої вартості будівництва; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь Харківської міської ради витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 6616,86 грн та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3308,43 грн.

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Харківська міська рада вправі вимагати від усіх замовників будівництва на території міста Харкова належного виконання вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , зокрема, щодо належного виконання пайової участі.

Не погоджуючись з постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову - без змін. Також у відзиві позивач просить справу розглядати без участі його представника.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області від 31.12.2013 за № ХК 202133610003, будівництво громадського будинку, нежитлової будівлі магазину літ. В-2 за адресою: АДРЕСА_1 було прийнято в експлуатацію. Замовником будівництва за даною декларацією є Фізична особа-підприємець ОСОБА_5.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частиною третьою даної норми визначено, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч.5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до ч.9 ст.40 цього ж Закону договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з ч.1 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката (ч.5 вказаної норми).

Як встановив місцевий господарський суд та підтверджується матеріалами справи, 17.02.2015 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та Харківською міською радою був укладений договір № 31-15/1 про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі - Договір), за умовами якого сторони дійшли згоди щодо пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова при будівництві громадського будинку нежитлової будівлі магазину літ. "В-2" по АДРЕСА_1.

Згідно з п.2.1.1 Договору сторони передбачили, що розмір пайової участі відповідача складає 54891,54 грн.

Договір набуває чинності з часу підписання сторонами або набрання чинності судового рішення щодо укладення цього договору, та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за договором (п.4.1 Договору).

При цьому місцевий господарський суд встановив, що 13.03.2015 в межах строків, визначених пунктом 2.1.2. договору (60 календарних днів з дня укладання договору), відповідачем було перераховано до бюджету м. Харкова 54891,54 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому посилання суду першої інстанції на те, що право власності на новостворену нежитлову будівлю літ. "В-2", загальною площею 382,4 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1, зареєстровано за відповідачем у 2008 році, тобто, до прийняття Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , не мають істотного значення для вирішення спору. Зазначене не призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Натомість суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та задовольнив позовні вимоги, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з правовою позицією апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі Харківська міська рада посилалась на те, що відповідач, будучи замовником зазначеного будівництва, в порушення вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не уклав з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м.Харкова та не сплатив до місцевого бюджету пайовий внесок, спричинивши міському бюджету збитки у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) на суму 330843,03 грн.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна як наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Оскільки між Харківською міською радою та відповідачем договір про пайову участь у заявленій до стягнення сумі не укладався, відповідні зобов'язальні правовідносини не виникли, то відсутні підстави для кваліфікації цієї суми пайового внеску як упущеної вигоди позивача.

З встановлених судами обставин не вбачається, що позивач в повному обсязі довів наявність збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 330843,03 грн, протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, а також заходи, які ним вживались для отримання доходів на вказану суму.

Кожна сторона, згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для задоволення позову є помилковим, а тому постанова Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2015. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Пунктом 11 ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 3308,43 грн за здійснення касаційного перегляду в даному випадку підлягає стягненню з позивача.

При цьому, переплачена сума судового збору за подання касаційної скарги згідно квитанції № 59 від 02.06.2015 в розмірі 1323,38 грн підлягає поверненню Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи викладене та керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 49, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі № 922/69/15 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2015.

Стягнути з Харківської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 3308,43 грн витрат по сплаті судового збору при зверненні з касаційною скаргою.

Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ.

Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 з державного бюджету України судовий збір у розмірі 1323 (одна тисяча триста двадцять три) грн 38 коп., надмірно сплачений згідно квитанції № 59 від 02.06.2015, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.