904/310/15 Про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення - 16.07.2015 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІФОН-ТРАНС" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод бурового обладнання" про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення в сумі 244 866,63 грн., яка складається з 108 200,00 грн. основного боргу, 108 200,00 грн. штрафу, 15 849,07 грн. пені, 9 925,60 грн. інфляційних втрат, 1 698 грн. - 3% річних, 506,66 грн. вартості проїзних документів, 487,20 грн. вартості витрат на відрядження, 4 897,33 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2015 (суддя Мартинюк С.В) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість в розмірі 108 200 грн. за договором транспортно-експедиційного обслуговування № 081230 від 25.12.2013, штраф в розмірі 108 200 грн., 15 836,44 грн. пені, 3% річних в розмірі 1696,79 грн., інфляційні втрати в розмірі 9 925,60 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

В частині задоволення позову судове рішення мотивоване встановленням факту надання послуг позивачем, за які відповідач в порушення умов договору не розрахувався, за порушення замовником (відповідачем) зобов'язання з розрахунків умовами договору передбачено стягнення штрафних санкцій - штрафу та пені, а ст. 625 ЦК України передбачено стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат в разі порушення строків розрахунків. В частині відмови у позові судове рішення мотивоване тим, що ухвалами у даній справі явка представника позивача в судове засідання не вимагалась, позивач не позбавлений права ініціювати розгляд справи в режимі відеоконференції, тому підстави для стягнення з відповідача витрат на відрядження та вартості проїзних документів відсутні.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 (судді: Прудніков В.В., Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.), зазначене судове рішення змінене, а саме постановлено:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод бурового обладнання" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріфон-Транс" 108 200,00 грн. основного боргу, 108 200,00 грн. штрафу, 1 099,70 грн. пені, 1 696,79 грн. річних, 9 925,60 грн. інфляційних втрат, 4 601,36 грн. судового збору. В решті позову - відмовити.

В частині зміни судового рішення суд апеляційної інстанції послався на те, що судом першої інстанції при перевірці правильності розрахунку суми пені не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України. В решті суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду.

При цьому суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача для зменшення розміру штрафних санкцій, вказавши на те, що в суді першої інстанції таке клопотання не подавалось, більш того, заявником не подано належних доказів на обґрунтування названого клопотання.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод бурового обладнання" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник відзначає, що суди неправильно та неповно дослідили докази, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи, а також неправомірно не застосували положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та не зменшили заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гріфон Транс" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод бурового обладнання" (замовник) укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 081230 від 25.12.2013.

Відповідно до п. 1.1 договору експедитор, діючи за дорученням замовника, в межах цього договору надає послуги замовнику в організації перевезень найманим вантажним транспортом, згідно із діючим законодавством України, вимог міжнародних Конвенцій та Угод в сфері міжнародних перевезень.

Пунктом 2.2 договору визначено, що виконання кожного міжнародного перевезення, в рамках даного договору, оформлюється окремим замовленням на конкретне перевезення у формі заявки, в якій обумовлені конкретні умови та вартість кожного перевезення.

Згідно з пунктом 2.1 договору, експедитор надає одну або декілька послуг: організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та зарубіжних країн на підставі відповідних заявок; здійснює розсилання товарно-транспортної документації; за погодженням із замовником виконує інші доручення замовника.

Факт виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення, підтверджується відповідним актом виконаних робіт, що виписується експедитором після здачі вантажу вантажовласнику, вказаному в заявці, та направляється замовнику разом із документами, визначеними в п. 5.10 договору (п. 5.6 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено, що вартість перевезення та інших послуг обумовлюється у окремих заявках замовника, що направляються експедитору, які є невід'ємною частиною даного договору.

Порядок та строки оплати за виконані послуги зазначаються в заявці, що направляється замовником експедитору перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень). В разі, якщо в заявці не зазначений порядок та строки здійснення оплати за надані послуги, оплата замовником експедитору здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту отримання вантажу вантажовласником. (п. 5.8 договору).

Відповідно до пункту 6.2.12 договору в разі прострочення платежу, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, в межах строків, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з п. 6.2.11 договору у випадку затримки оплати, передбаченої розділом 5 договору, замовник сплачує експедитору штраф у розмірі 100% від вартості наданих послуг, що зазначена у заявці, а також від зобов'язань, що зазначені у п.п. 6.2.1-6.2.5 договору.

У заявках - додатках до названого договору сторони погодили, що оплата проводиться по факту доставки вантажу протягом 60 календарних днів.

На виконання умов договору позивач надав відповідачеві транспортно- експедиційні послуги на загальну суму 108 200,00 грн., про що сторонами складені відповідні акти здачі-прийняття робіт. Вказану суму відповідач у встановлений строк не оплатив, у зв'язку з чим позивачем було нараховано за період з 07.12.2014 по 29.12.2014 штраф у розмірі 108 200,00 грн., пеню у розмірі 1 112,33 грн., 119,17грн. - 3% річних, 60,80 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивачем на суму боргу у розмірі 519 200 грн., який стягнутий на його користь рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 у справі № 904/9421/14 (за послуги надані за вищезазначеним договором, але за інший період), було нараховано 14 736,74 грн. пені, 1 578,93 грн. - 3% річних, 9 864,80 грн. інфляційних втрат.

Господарські суди попередніх інстанцій перевірили правильність вищезазначених розрахунків та встановили, що до стягнення підлягають 108200, 00 грн. штрафу, 1099, 70 грн. пені, 1696, 79 грн. річних, 9925, 60 грн. інфляційних втрат. При цьому апеляційний господарський суд додатково перевіривши правильність розрахунку пені, врахував положення ч. 6 ст. 232 ГК України та вніс відповідні корективи.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлені обставини та норми наведеного законодавства, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у даній справі.

В решті суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій (щодо витрат, пов'язаних з прибуттям представника позивача в судове засідання).

Щодо посилань касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій неправомірно не застосували положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та не зменшили заявлений до стягнення розмір штрафу, то судова колегія касаційної інстанції відхиляє названі доводи, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські суди досліджують наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі поданих заінтересованою стороною доказів (документів), що підтверджують винятковість обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення штрафних санкцій. При цьому таке зменшення є правом суду, а не його обов'язком. Як відзначив апеляційний господарський суд, при розгляді справи у суді першої інстанції, відповідачем не ставилось питання про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій (неустойки). З матеріалів справи вбачається, що клопотання про зменшення неустойки було заявлене лише у суді апеляційної інстанції. Також апеляційний господарський суд вказав на те, що відповідачем не надано відповідні докази, які б свідчили про винятковість обставин невиконання грошового зобов'язання, наявність скрутного майнового стану. Додане до апеляційної скарги рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при торгово-промисловій палаті було відхилено судом як доказ.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, тому доводи касаційної скарги, які потребують переоцінки доказів у справі, до уваги не приймаються, а відтак, і не дають підстав для скасування судових рішень.