Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" на постанову та на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року за заявою приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі господарського суду міста Києва за первісним позовом Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України до приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про стягнення 14 092 989,73 грн. та за зустрічним позовом приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про тлумачення умов договору в засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з"явився, - відповідача:Голомозий Є.В.,

У січні 2015 року приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій" звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі № 910/24029/13 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року (суддя Ващенко Т.М.) заяву приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року (колегія суддів у складі: Руденко М.А. - головуючий, судді Буравльов С.І., Пономаренко Є.Ю.) ухвалу місцевого господарського суду від 10.03.2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким заяву приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про визнання наказу господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі № 910/24029/13 таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду м. Києва від 18.04.2014 року у справі № 910/24029/13 в задоволенні первісного позову Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України до приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про стягнення 14092989,73 грн. відмовлено; у задоволенні зустрічного позову приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про тлумачення умов договору відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 року рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2014 року змінено: визнано недійсним з моменту укладення договір оренди нежитлового приміщення № 01-02/06 від 12.01.2006 року, укладений між закритим акціонерним товариством "Інститут розвитку передових технологій" (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій") та Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України. Первісний позов задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" на користь Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 14 092 989,73 грн. та 68820,00 грн. судового збору. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 року у справі № 910/24029/13 залишено без змін.

На виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 року у справі № 910/24029/13, 23.12.2014 року Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ, який стягувачем пред"явлений до виконання і постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 29.12.2014 року відкрите виконавче провадження з виконання вказаного наказу.

Відповідно до ч.2 ст. 117 ГПК України, господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Згідно з ч. 4 ст. 117 ГПК України, господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Подаючи заяву про визнання наказу від 23.12.2014 року таким, що не підлягає виконанню, приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій" посилається на припинення ним зобов'язання, у зв'язку з направленням стягувачу заяви № 16-01 від 19.01.2015 року про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню виходили з того, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 року, на виконання якої було видано наказ та відкрите виконавче провадження на момент розгляду заяви, поданої у порядку ст. 117 ГПК України, відповідачем не була виконана, а заява про зарахування зустрічних вимог не відповідає умовам їх прозорості і її направлення стягувачу не припиняє обов"язку щодо своєчасного виконання постанови суду та не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів з висновками попередніх інстанцій погоджується з огляду на наступне.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Частиною 1 ст. 116 ГПК України передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно приписів ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", регулювання правовідносин у сфері виконавчого провадження не обмежується лише цим Законом, а здійснюється "на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону, та інших законів…", добровільне виконання може здійснюватись у будь-який, передбачений чинним законодавством спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Статтею 601 ЦК України встановлено такий спосіб припинення зобов'язання як зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. При цьому, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). При цьому, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням

здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зважаючи на викладене, зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). При цьому, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, це означає, що сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); зрілість вимог -необхідно щоб термін виконання зобов'язань вже настав, або був визначений моментом запитання, чи що б термін не був указаний взагалі, тобто виконання можна вимагати в будь-якій момент; ясність вимог.

Враховуючи приписи зазначених статей і те, що вимоги Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України до приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій", вказані у заяві про зарахування зустрічних вимог не є прозорими (не містять підстав виникнення зобов"язання, погодженого розміру плати за користування, періоду нарахування та строків оплати), тобто такими, що між сторонами немає спору відносно характеру зобов"язання, його змісту, умов виконання, та за відсутності доказів про виконання боржником постанови суду, дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 117 ГПК України для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки вони були предметом ретельного дослідження судом апеляційної інстанції і їм була надана належна правова оцінка.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 10.03.2015 року у справі № 910/24029/13 залишити без змін.