910/607/15-г Про розірвання третейської угоди, укладеної сторонами, яка викладена у договорі поруки - 15.07.2015 Прийняття

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротех" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанк Росії" про розірвання третейської угоди, укладеної сторонами, яка викладена в п. 6.8 договору поруки від 24.10.2013 № 6 шляхом виключення п. 6.8 з договору поруки від 24.10.2013 № 6.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2015 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (колегія суддів у складі: суддя Гаврилюк О.М. - головуючий, судді Сулім В.В., Коротун О.М.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 18.03.2015, постанову апеляційного суду від 19.05.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 652 ЦК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Так, позивач стверджує, що при укладенні третейського застереження в договорі поруки № 6 від 24.10.2013 він не знав та не міг знати про розвиток політичних, міжнародних та внутрішньодержавних подій, які призведуть до широкомасштабного озброєного конфлікту, інформаційної, транспортної, фінансової ізоляції товариства, у зв'язку з чим зупинена виробнича діяльність останнього, а тому в умовах скорочення виробництва та штату фахівців він може не дізнатися про судове засідання, а відтак, не зможе захистити належним чином свої права в третейському суді.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду першої інстанції від 18.03.2015 та постанову апеляційного суду від 19.05.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому відповідач зауважив на тому, що позивач має свого представника, який представляє його інтереси в господарських судах (зокрема у даній справі), що спростовує доводи останнього про неможливість представництва у Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", який знаходиться у м. Києві.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 24.10.2013 ПАТ "Дочірній банк Сбербанк Росії" (кредитор) та ТОВ "Агротех" (поручитель) укладено договір поруки № 6 (далі - договір поруки), за умовами якого позивач виступив поручителем за зобов'язаннями, що випливають з договору про відкриття кредитної лінії № 26-Н/13/66/КЛ-КБ від 24.10.2013, який був укладений з боржником - ТОВ "Комп'ютерні автоматизовані системи";

- у п. 6.8 договору сторони визначили, що усі спори, розбіжності або вимоги, що виникають з цього договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання не укладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного договору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", місцезнаходження якого: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25 (свідоцтво про реєстрацію постійного діючого третейського суду від 15.03.2013, видане Державною реєстраційною службою України) згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду http://arbitrate.com.ua/. Спір розглядається одноособово суддею, призначеним Головою Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" з списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http:arbitrate.com.ua. При цьому, сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", добре розуміють положення цього регламенту. Сторони домовились, що рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" є остаточним і обов'язковим з дати його винесення. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення цього договору.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що в зв'язку з проведення антитерористичної операції на Донбасі він позбавлений можливості забезпечити належний, професійний захист своїх інтересів, а при укладанні договору поруки він не міг передбачити проведення антитерористичної операції. Також позивач зазначив, що наразі відсутній поштовий та залізничний зв'язок з містом Донецьком, а відповідно до регламенту третейського суду у ньому відсутнє право апеляційного та касаційного оскарження рішення третейського суду.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного:

Так, одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях ст.ст. 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зміна договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можлива за наявності умов, вказаних у частині другій статті 652 ЦК України, а саме:

в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Слід зауважити, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Так, господарськими судами враховано вказані вимоги закону, а також доводи позивача про те, що сторони не могли передбачити у майбутньому, з усією обачністю та добросовісністю, різкого погіршення умов ведення господарської діяльності в регіоні місцезнаходження позивача, зокрема масові заворушення, захоплення будівель державних установ, проведення бойових та військових дій, а тому в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.

Водночас, ситуація, що склалася на території Донбасу в даному випадку не впливає на факт чинності третейського застереження в договорі поруки, а відтак і не може вважатись істотною зміною обставин для сторін даного договору в розумінні ст. 652 ЦК України.

Відсутність поштового та залізничного зв'язку з містом Донецьком не є окремими підставами для того, щоб розірвати п. 6.8 договору поруки, який містить третейське застереження.

Відповідно до п. 51 регламенту Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" третейський суд направляє сторонам повідомлення про день, час та місце проведення засідання Третейського суду не пізніше ніж за 10 днів до такого засідання. Повідомлення направляється за останнім відомим місцем проживання чи за юридичною адресою або за місцезнаходженням юридичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення, телеграмою, телефонограмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, у тому числі шляхом вручення.

Тобто регламент третейського суду передбачає можливість повідомлення сторін про засідання не лише засобами поштового зв'язку, а й іншими наявними засобами.

Крім того, Верховною Радою України прийнято Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (1632-18) , який набрав чинності 20.08.2014, частиною першою ст. 1 Закону змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних, зокрема, господарським судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції. Розгляд відповідних справ здійснюється господарськими судами, що визначаються Головою Вищого господарського суду України.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014 № 28-р (vr028600-14) "Про зміну територіальної підсудності господарських справ" визначено, що розгляд справ, підсудних господарським судам, розташованим у районі проведення АТО, здійснюється такими судами:

- господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області, - господарським судом Запорізької області;

- господарських справ, підсудних господарському суду Луганської області, - господарським судом Харківської області;

- господарських справ, що підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом, - Харківським апеляційним господарським судом.

Отже, розгляд справ, підсудних господарським судам, розташованим у районі проведення АТО також проводиться за межами зони проведення АТО. Відтак для участі в судовому розгляді позивач так само як і при розгляді третейським судом, місцезнаходженням якого є: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25, так і при розгляді справи судом загальної юрисдикції повинен буде направляти своїх представників поза межі зони проведення АТО у разі бажання взяти участь в судових засіданнях.

Посилання скаржника на відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження рішення третейського суду правомірно відхилено господарськими судами попередніх інстанцій з огляду на те, що це не пов'язано зі зміною істотних обставин, а позивач в порядку ст. 627 ЦК України добровільно погодився на передачу розгляду спорів до третейських судів, інститутом яких таких стадій оскарження не передбачено.

При цьому, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що за змістом ст. 122-1 ГПК України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Крім того, Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин (абзац перший п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004 (v003p710-04) ).

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди") (п. 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 (v001p710-08) ).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 0211.2004 № 15-рп/2004 (v015p710-04) ). Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного .ч 5 ст. 55 Конституції України (п. 4.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 (v001p710-08) ).

В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Крім того, п. 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) роз'яснено, що господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Отже, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України (254к/96-ВР) не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Відтак, доводи позивача про те, що третейське застереження передбачене договором обмежує його право на судовий захист, в т.ч. на апеляційний та касаційний перегляд рішення третейського суду не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, Вищий господарський суд України вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки досліджених судами доказів, а згідно ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.