Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддів Ковтонюк Л.В., Чернова Є.В., за участю представників: позивача - не з'явився, відповідача-1 відповідача-2 прокуратури - не з'явився, - не з'явився, - Зарудяна Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Луганської області та Рубіжанської міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі № 913/483/15 за позовом прокурора м.Рубіжне Луганської області в інтересах держави в особі Рубіжанської міської ради до 1.Управління освіти Рубіжанської міської ради, 2.фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути майно

Рішенням господарського суду Луганської області від 13.08.2015 (суддя Фонова О.С.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди №59 від 01.06.2011 з урахуванням додаткових угод №1 від 03.01.2014 та №2 від 01.05.2014 до нього, припинено зобов'язання за зазначеним договором на майбутнє та зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 повернути Управлінню освіти Рубіжанської міської ради приміщення площею 184кв.м. вартістю 79552 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Донецького апеляційного Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 (судді: Попков Д.О., Радіонова О.О., Татенко В.М.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Заступник прокурора Луганської області та Рубіжанська міська рада в поданих касаційних скаргах просять постанову скасувати, рішення залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 18, 61, 63 Закону України "Про освіту", п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 (v0063588-01) , та ст. 43 ГПК України. Зокрема, скаржники вважають, що, з'ясувавши факт розміщення столярної майстерні в орендованому приміщенні державного загальноосвітнього навчального закладу (Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7) згідно з п.1.2 договору оренди від 01.06.2011, тобто не за встановленим законом цільовим призначенням (для навчально-виховного процесу), апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що приміщення школи може бути об'єктом оренди з метою його використання у підприємницькій відповідача-2.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника прокуратури, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін первісного рішення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, місцевий господарський суд послався на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України, ч.3 ст. 207 ГК України, ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту", п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 (v0063588-01) , та п.1.2 Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 01.08.2001 р. № 563 (z0969-01) та зареєстрованого в Мінюсті України 20.11.2001 р. за № 969/6160 застосувавши які встановив, що відповідне приміщення Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7), що є об'єктом оренди за оспорюваним договором № 59 від 01.06.2011, може передаватися в користування виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, а роботи по збірці меблів не відповідають вказаній діяльності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд, в свою чергу, виходив з того, що:

01.06.2011р. між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради (орендодавець) та фізичною - особою підприємцем ОСОБА_5 (орендар) підписано договір №59 про оренду нежилого приміщення (далі - договір), за умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування комунальне майно - нежиле вбудоване приміщення, площею 184 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, в приміщенні майстерні, яке знаходиться на балансі Управління освіти Рубіжанської міської ради, вартість якого складає 79552 грн.

Відповідно до п.2.2.34 Положення про Управління освіти Рубіжанської міської ради (а.с.а.с.11-13) до повноважень останньої віднесено здійснення передачі в оренду приміщень закладів освіти відповідно до чинного законодавства України. В свою чергу, вказана в спірному договорів адреса орендованих приміщень є юридичною адресою Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7, яка підпорядкована відповідачу-1 (а.с.14) та засновником (власником) якої є позивач (п.п.1.2,1.3 Статуту - а.с.а.с.17-26).

Згідно з п.п.5.1,5.2 Статуту Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7 матеріально-технічна база навчального закладу включає будівлі, споруди, землю, комунікації, транспортні засоби, службове житло, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено у балансі. Майно навчального закладу належить йому на правах оперативного управління відповідно до чинного законодавства, рішення про заснування закладу та укладених ним угод.

Відповідно до п.1.2 договору майно було передане в оренду для розміщення майстерні по збірці меблів.

01.05.2014р. сторони підписали додаткову угоду №2, якою було внесено зміни до п.1.1 договору оренди №59 від 01.06.2011, а саме орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле вбудоване приміщення площею 184 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, в приміщенні майстерні СШ №7 на першому поверсі, яке знаходиться на балансі Управління освіти Рубіжанської міської ради (а.с.32).

Цією додатковою угодою також був продовжений строк дії договору до 31.03.2017 р. та внесено зміни до п.3.1 договору, відповідно до якого орендна плата за перший місяць оренди стала дорівнювати 1612,11 грн.

Згідно з інвентарною карткою №46 обліку основних засобів в бюджетних установах (а.с.33), будівля за адресою: АДРЕСА_1 визначена як майстерня СШ №7, обліковується в управлінні, як основний засіб з інвентарним №10310002, введений в експлуатацію в 1968 р.

Частина 1 ст. 760 ЦК України визначає можливість встановлення законом видів майна, що не можуть бути предметом договору найму (оренди).

Наразі таке майно визначено положеннями ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими, зокрема, заборонено передачу в оренду об'єктів державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

В свою чергу, ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" серед державного майна, яке не підлягає приватизації та має загальнодержавне значення, визначає об'єкти освіти, що фінансуються з державного бюджету.

Таким чином, системний аналіз положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) вказує на те, що не може бути об'єктом оренди майно за одночасної наявності таких ознак: перебування майна у державній власності; майно є об'єктом освіти, що фінансується з державного бюджету.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, об'єкт договору оренди знаходиться у комунальній власності, а встановлений місцевим господарським судом в силу ч.2 ст. 18 Закону України "Про освіту" статус державного навчального закладу жодною мірою не впливає на режим власності в контексті приналежності такого майна, на чому наголошує відповідач-2.

Більше того, матеріали справи не містять жодних належних доказів фінансування відповідного об'єкту освіти з державного бюджету на дату укладання спірного договору.

Апеляційний суд з цього приводу зауважив, що згадуване у відзиві відповідача-1 фінансування загальноосвітньої школи у 2015 р. за рахунок субвенцій з державного бюджету, по-перше, доказово не доведено відповідним кошторисом, по-друге, хронологічно не стосується моменту укладання спірного договору, по-третє, за змістом визначення термінів, наведених в п.п.23, 48 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, субвенції (трансферти) з державного бюджету до місцевого на утримання загальноосвітніх шкіл є доходом відповідного місцевого бюджету, який і здійснює подальше безпосереднє фінансування відповідної установи. З Державного бюджету у такому випадку безпосереднє фінансування комунального закладу не здійснюється.

Відсутність двох зазначених обов'язкових умов для віднесення певного майна до об'єктів, що не можуть бути передані в оренду, унеможливлює правомірне застосування до спірного договору положень ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Апеляційний суд зазначив, що частина 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" встановлює не заборону на передачу в оренду об'єкта освіти, а заборону на його використання не за призначенням. Між тим, об'єктом оренди за змістом п.п.1.1,1.2 спірного договору є приміщення в будівлі майстерні, цільове використання якого в межах орендних правовідносин визначено як розміщення майстерні зі збирання меблів.

Враховуючи дані обставини, а також те, що ч.4 ст. 61 Закону України "Про освіту" безпосередньо передбачає можливість фінансування за рахунок здачі приміщень в оренду державних навчальних закладів, до яких в силу ч.2 ст.18 цього Закону відносяться навчальні заклади комунальної власності, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність вказаних судом першої інстанції підстав стверджувати про невідповідність спірного договору вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України.

Проте, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7, 8 ч.2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування, зокрема, визначено доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Пунктом 105 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою КМ України від 27.08.2010 № 778 (778-2010-п) , конкретизовано, що джерелами фінансування закладу є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, навчально-дослідних ділянок, підсобних господарств, від передачі в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Проте, згідно імперативних вимог ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

У відповідності до приписів п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 (v0063588-01) , здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Згідно приписів ст.ст. 28, 29 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.

За змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

Колегія також зауважує, що відповідно до ст. 4 Закону України "Про загальну середню освіту" систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

В свою чергу, згідно з п.1.2 Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 01.08.2001 р. № 563 (z0969-01) , навчально-виховний процес, як складова освітньої діяльності - це система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Апеляційним судом безпідставно залишено поза увагою той факт, що згідно договору оренди від 01.06.2011 частина приміщення школи передана відповідачу-2 для використання з метою розміщення майстерні по збиранню меблів, тобто суто в цілях підприємницької діяльності орендаря, не пов'язаної з навчально-виховним процесом та не з метою надання освітніх послуг.

Касаційна інстанція враховує те, що наведеної правової позиції дотримується також при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних з визнанням недійсним договору оренди приміщень, розташованих у загальноосвітніх навчальних закладах. Зокрема, приймаючи постанову від 27.05.2015 у справі № 925/1800/13, Верховний Суд України виходив з того, що метою оренди приміщення в навчальному закладі є його використання за призначенням, пов'язаним з навчально-виховним процесом, оскільки орендоване приміщення використовується для надання безоплатних медичних (стоматологічних) послуг учням і педагогічному складу навчального закладу.

Крім того, умови договору оренди № 59 від 01.06.2011 не містять положень щодо надання учням Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7 безкоштовних чи пільгових освітніх послуг з трудового, професійного навчання чи професійної орієнтації в орендованому відповідачем-2 приміщенні.

Водночас, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та відповідачами не доведено визначення в навчальних та виховних планах Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 7 питань взаємовідносин сторін спірного договору, зокрема, у сфері співпраці з питань трудового, професійного навчання чи професійної орієнтації, виробничої практики учнів цієї школи.

В порушення вимог ст.ст. 43, 101, 105 ГПК України судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки вищезазначеним істотним для справи обставинам, які правомірно враховано місцевим господарським судом в обґрунтування висновку щодо незаконності використання орендованого приміщення, яке є частиною об'єкта освіти, за призначенням, не пов'язаним з навчальним та науковим процесом.

Натомість апеляційний суд помилково обмежився дослідженням спірних орендних правовідносин на предмет відсутності передбачених ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" заборон для передачі в оренду державного майна (об'єктів освіти, що фінансуються з державного бюджету), яке не підлягає приватизації та має загальнодержавне значення, з огляду на розташування спірного орендованого приміщення майстерні в навчальному закладі комунальної власності та відсутності його фінансування з державного бюджету, в той час як в обґрунтування підстав задоволення позову прокуратура посилається передусім на порушення імперативних приписів ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту" при укладенні оспорюваного договору оренди, яке (порушення) достеменно встановлено місцевим господарським судом.

Касаційна інстанція визнає таким, що суперечить правовій природі договору оренди, висновок апеляційного суду про те, що частина 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" встановлює не заборону на передачу в оренду об'єкта освіти, а заборону на його використання не за призначенням. Адже, згідно з ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, виконання договору оренди неможливе без користування орендарем нежилим приміщенням за цільовим призначенням, вказаним в договорі, а помилковий висновок суду апеляційної інстанції з цього приводу ґрунтується на довільному тлумаченні змісту імперативної норми ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту" та не відповідає фактичним обставинам справи.

Відтак, судом першої інстанції достеменно встановлено факт непов'язаності з навчально-виховним процесом загальноосвітньої школи виконуваних орендарем робіт зі збирання меблів у приміщенні майстерні школи.

Наведене переконливо свідчить про відсутність передбачених законом підстав для передачі частини приміщення школи в оренду для підприємницької діяльності відповідача-2, тобто з метою отримання прибутку, а не за призначенням, пов'язаним з навчально-виховним процесом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з твердженням скаржників про те, що, з'ясувавши факт розміщення столярної майстерні в орендованому приміщенні державного загальноосвітнього навчального закладу (Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7) згідно з п.1.2 договору оренди від 01.06.2011, тобто не за встановленим законом цільовим призначенням (для навчально-виховного процесу), апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що приміщення школи може бути об'єктом оренди з метою його використання у підприємницькій відповідача-2.

Касаційна інстанція також враховує, що оформлене рішенням від 13.08.2015 припинення зобов'язання за недійсним договором оренди на майбутнє відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.07.2015 у справі № 910/24029/13.

Відповідно до п.6 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З огляду на те, що підставою скасування рішення від 13.08.2015 судом апеляційної інстанції стало неправильне застосування останнім норм ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту", п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63 (v0063588-01) , та порушення ст.ст. 43, 101, 105 ГПК України, а судом першої інстанції достовірно встановлено незаконність передачі в оренду частини приміщення державного загальноосвітнього навчального закладу за призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, первісне рішення про задоволення позову є правомірним та підлягає залишенню в силі.

Відповідно до п.11 ч.2 ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України у постанові касаційної інстанції мають бути зазначені новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Разом з тим, з врахуванням приписів пп.5 п.2 ч.2 ст. 4, ч.3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", колегія дійшла висновку про те, що відшкодуванню за рахунок відповідачів підлягають судові витрати заявників виключно у розмірі, який підлягав сплаті за законом, тобто в сумі 3654 грн. кожному з скаржників, а не у всій сплаченій ними сумі (з врахуванням переплати), оскільки порядок повернення зайво сплаченого судового збору врегульовано ст.7 цього Закону.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційні скарги заступника прокурора Луганської області та Рубіжанської міської ради задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі № 913/483/15 скасувати, а рішення господарського суду Луганської області від 13.08.2015 у даній справі залишити в силі.

Витрати заступника прокурора Луганської області та Рубіжанської міської ради у вигляді судового збору в сумі 3654 грн. та 3654 грн. відповідно, сплаченого за подання касаційної скарги, покласти на відповідачів порівну.

Накази доручити видати господарському суду Луганської області.