926/1503/14 Про витребування майна з чужого незаконного володіння - 14.07.2015 Прийняття

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне товариство "Арго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 у справі № 926/1503/14 Господарського суду Чернівецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне товариство "Арго" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Укрексімбанк" в місті Чернівці про витребування майна з чужого незаконного володіння в сумі 186902,66 грн., за участю представників сторін від позивача: не з'явились, від відповідача: Тимощук Р.М. (довіреність від 19.09.2011 № 010-01/7622),

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне товариство "Арго" у жовтні 2014 року звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ПАТ "Укрексімбанк" в місті Чернівці про витребування майна з чужого незаконного володіння, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог вх. № 1865 від 17.12.2014, в сумі 186902,66 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 22.12.2014 у справі № 926/1503/14 (суддя Байталюк В.Д.) залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 у справі № 926/1503/14 (в складі колегії суддів: Данко Л.С. - головуючого, Галушко Н.А., Орищин Г.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 у справі № 926/1503/14, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне товариство "Арго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.12.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 у справі № 926/1503/14, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Бондаря С.В. від 22.06.2015 № 05-05/796 у зв'язку з відпусткою судді Овечкіна В.Е., сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: Чернова Є.В. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Дерепи В.І., для вирішення питання про прийняття до провадження або повернення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне товариство "Арго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 у справі № 926/1503/14.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України Бондаря С.В. від 13.07.2015 № 05-05/1044 у зв'язку з виходом з відпустки судді Овечкіна В.Е., сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В., для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне товариство "Арго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 у справі № 926/1503/14.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 17.02.2010 у справі № 9/13, частково зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2011 задоволено позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Укрексімбанку в місті Чернівці та стягнуто з ТзОВ ВКТ "Арго" 767577927,21 грн. боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - єдиний майновий комплекс ТзОВ ВКТ "Арго" (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України), що знаходиться за адресами: Чернівецька область, Хотинський район, с. Бочківці, вул. Головна, 3; Чернівецька область, Хотинський район, м. Хотин, вул. Незалежності, 49/а; Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, проспект Грушевського (проспект ім. Леніна), 1/В; в тому числі: майно, призначене для його діяльності, включаючи земельні ділянки, а також всі об'єкти, розташовані на земельних ділянках, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, право на торгівельну марку або інше призначення та інші права, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, що відображені у самостійному балансі або з будь-якої причини не відображені в його балансі, але є його власністю згідно з випискою з балансу, за початковою ціною 751292106,00 грн. (в т. ч. ПДВ 125215351,00 грн.).

На виконання вказаної постанови господарським судом 28.04.2011 видано наказ про його виконання.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Гречух О.Я. 28.04.2012 складено акт № 720/9 про реалізацію предмета іпотеки, яким встановлено, що відповідача визнано переможцем прилюдних торгів, якому передано єдиний майновий комплекс позивача (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України) за продажною ціною 751292106,00 грн., в тому числі: устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, право на торгівельну марку або інше призначення та інші права, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, що відображені у самостійному балансі або з будь-якої причини не відображені в його балансі, але є його власністю згідно з випискою з балансу.

Відповідно до статей 328, 334 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 66 Господарського кодексу України передбачено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Згідно зі статтю 139 Господарського кодексу України, майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Визначення поняття "основні фонди (основні засоби)" міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 192 згідно з яким основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Таким чином, суди дійшли до правильного висновку, що спірне майно входило до складу єдиного майнового комплексу позивача, передано ним в іпотеку за договором іпотеки від 23.08.2007 № 7107Z57, в подальшому на яке відповідачем набуто право власності внаслідок придбання єдиного майнового комплексу позивача на прилюдних торгах, про що відповідачу приватним нотаріусом Хотинського районного нотаріального округу Чернівецької області оформлено відповідне свідоцтво про право власності від 30.05.2012.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363 (z0128-98) , основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортна накладна це єдиний юридичний документ, який призначений для списування товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного й бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу й обліку виконаної роботи. Лише оформлені належним чином товарно-транспортні накладні можуть свідчити про реальність здійснюваних операцій, засвідчувати факт переходу права власності на майно до позивача, та використовуватися як докази.

Судами встановлено, що позивачем не надано документів про фактичне придбання ним спірного майна після прийняття відповідачем у власність єдиного майнового комплексу позивача (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України); належним чином оформлених товарно-транспортних накладних зі всіма необхідними реквізитами про фактичну передачу майна та фактичне перевезення, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких можливо встановити місця відвантаження майна, відсутність первинних документів, що є обов'язковою умовою для підтвердження взаємозв'язку такої поставки із господарською діяльністю позивача, фактичне виконання господарських операцій щодо придбання майна.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Крім цього, судами встановлено, що вчинені державним виконавцем дії щодо спірного майна, відповідачем не оскаржувались відповідно до норм чинного законодавства у встановленому порядку.

Щодо тверджень позивача, що суди всупереч вимогам статті 187 Цивільного кодексу України погодився із доводами відповідача та безпідставно вказали на відсутність будь-якої індивідуалізації позивачем майна, суди зазначили наступне.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти та користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. Умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин, а отже, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочинів, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, оскільки між позивачем та відповідачем відсутні зобов'язальні відносини.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності (інше право титульного володільця) на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). При цьому об'єктом віндикаційного позову є індивідуально визначене майно, яке наявне у незаконному володінні відповідача та існує в натурі на момент подання позову.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, може бути витребувана індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Згідно з частиною першою статті 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Судами встановлено що позивачем не зазначено будь-які описи, ознаки та характеристики вказаного майна, що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації, і відповідно за таких обставин виключає його встановлення та витребування із чужого незаконного володіння іншої особи. Майно, зазначене позивачем як предмет спору, має лише родові ознаки, що за наявності майна таких же найменувань не дає можливості індивідуалізувати майно, як визначено статтями 184, 190 Цивільного кодексу України.

Врахувавши, що Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" є добросовісним набувачем майна, яке просить витребувати позивач, суди дійшли до правильного висновку, що спірне майно є складовими частинами єдиного майнового комплексу, прийнятого у власність банку, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 у справі № 926/1503/14 Господарського суду Чернівецької області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.