Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В. Цвігун В.Л. за участю представників: ДК "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Жигадло І.Б. розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Сєверодонецьке об'єднання "Азот" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року у справі № 910/28176/14 господарського суду міста Києва за позовом приватного акціонерного товариства "Сєверодонецьке об'єднання "Азот" до Дочірньої компанії "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору поставки природного газу

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.2015 р. (суддя Ващенко Т.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського господарського суду від 13.05.2015 р. (судді: Чорна Л.В., Пашкіної С.А., Смірнова Л.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2015 р. залишено без змін.

Суди виходили з тих мотивів, що укладаючи спірний договір сторони скористались своїм правом, наданим статтею 259 Цивільного кодексу України, та збільшили строк позовної давності щодо стягнення неустойки; господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, позов задовольнити, визнати недійсним договір поставки природного газу з моменту його укладення.

Скаржник доводить порушення судом норм ст.ст. 202, 258, 628, 638 ЦК України, ст.ст. 179, 180 ГК України, оскільки умови договору про встановлення трирічної позовної давності до вимог про стягнення неустойки суперечать положенням законодавства згідно з якими позовна давність до таких вимог встановлюється в один рік.

ДК "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у відзиві доводи скарги заперечує, вважає, що правильності висновків судів, які ґрунтуються на встановлених обставинах та відповідають нормам матеріального права, не спростовано, просять скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення та постанову без зміни.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представника учасника судового процесу, який взяв участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що укладений договір суперечить чинному законодавству, а саме вимогам статті 258 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна заява в один рік. В той же час, згідно п. 9.3. договору строк позовної давності за цим договором, в тому числі по стягненню неустойки, встановлено тривалістю у 3 (три) роки. А, отже, в силу ч.1 ст. 203 ЦК України та ст. 215 ЦК України договір поставки має бути визнаний судом недійсним з моменту його укладення.

Судом встановлено, що 22 грудня 2009 р. між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Постачальник) та закритим акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (далі - Покупець) укладено Договір поставки природного газу № 06/09-1984 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ (далі - газ).

Згідно Статуту приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (нова редакція), затвердженого рішення чергових загальних зборів закритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" з моменту його реєстрації є правонаступником прав та зобов'язань закритого акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", яке в свою чергу є правонаступником прав та зобов'язань Сєвєродонецького державного виробничого підприємства "Об'єднання Азот".

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. (п. 1 ст. 638 ЦК України).

Так, розділом 7 Договору сторони передбачили відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором у вигляді сплати пені.

Зокрема, пунктом п. 9.3 Договору сторони погодили, що строк позовної давності за Договором, в тому числі по стягненню неустойки, встановлюється тривалістю в три роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Разом з цим, статтею 259 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Таким чином, укладаючи спірний договір сторони скористались своїм правом, наданим статтею 259 Цивільного кодексу України, та збільшили строк позовної давності щодо стягнення неустойки.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. № 9 (v0009700-09) , судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судами попередніх інстанцій зроблено правомірні висновки про відсутність визначених законом підстав для визнання оспорюваних умов правочину недійсними із заявлених в позові підстав, доводи скаржника цих висновків не спростовують, не грунтуються на нормах закону та практиці їх застосування, тому відхиляються.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2015 р. у справі № 910/28176/14 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.