Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Сибіги О.М., суддів Божок В.С., Костенко Т.Ф. розглянувши матеріали касаційної скарги Харківської міської ради, м. Харків на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року у справі господарського суду Харківської області за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Спільного підприємства "Фрегат" товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків про повернення майна та відшкодування доходів

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Пащенко Ю.А.

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до спільного підприємства "Фрегат" товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - СП "Фрегат" ТОВ) про зобов'язання відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0, 0663 га, розташовану по вул. Котлова, 185 у м. Харкові, та про стягнення з відповідача на користь позивача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна в розмірі 653 708, 24 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2015 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року у позові відмовлено повністю.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, посилання на безпідставність використання такої земельної ділянки в розумінні ст. ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України є неправомірним, як і стягнення з відповідної земельної ділянки доходу, отриманого від такого майна; відтак, оскільки земельна ділянка, яка є предметом спору, не є такою, що набута безпідставно, правові підстави для відшкодування доходів, отриманих від такого майна, відсутні.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року в частині залишення без змін рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2015 року про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з СП "Фрегат" ТОВ на користь Харківської міської ради доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, в розмірі 653 708, 24 грн. та в цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

СП "Фрегат" ТОВ до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Позивача згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що СП "Фрегат" ТОВ є власником нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 2 839, 1 кв.м. по вул. Котлова, 185 у м. Харкові. Право власності відповідача на нежитлову будівлю підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.11.2000 року б/н, виданим виконавчим комітетом Харківської міської ради. Вказане Свідоцтво зареєстроване КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 28.11.2000 року, про що зроблено запис № 607 в реєстровій книзі № 4-282.

Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради було проведено обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, на якій розташована вищезазначена нежитлова будівля, за результатами чого складено акт від 15.12.2014 року, з якого вбачається, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0, 2958 га у м. Харкові по вул. Котлова, 185 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1".

Як зазначав позивач, речові права відповідача на вищевказану земельну ділянку не зареєстровані, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки по вул. Котлова, 185 у м. Харкові, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав, що підтверджується листами Управління Держземагентства у м. Харкові Харківської області за вих. № 2281/08 від 23.04.2014 року та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради у листі за вих. № 12447/0/225-14 від 04.12.2014 року.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.11.2014 року № 29834255 щодо вказаного вище майна підтверджується, що речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, відповідач не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому, на думку позивача, використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав, що є підставою для повернення майна Харківській міській раді.

Також, Харківською міською радою були подані судам розрахунки доходу, одержаного відповідачем від безпідставно набутого майна (земельної ділянки) територіальної громади м. Харкова за період з 01.01.2012 року по 01.01.2015 року на загальну суму 653 708, 24 грн., які були складені Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради.

Вважаючи, що відповідач безпідставно користується спірною земельною ділянкою, чим порушує права Харківської міської ради, позивач звернувся до суду з відповідним позовом на підставі ст. ст. 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України та просив зобов'язати відповідача повернути Харківській міській раді безпідставно набуте майно -земельну ділянку та стягнути з відповідача 653 708, 24 грн. доходів, отриманих від безпідставно набутого майна.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 Цивільного кодексу України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент набуття права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Враховуючи, що у СП "Фрегат" ТОВ на правомірній підставі виникло право власності на нерухомість, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 185, останній має законодавчо визначене право користування земельною ділянкою, на якій розташована його будівля, що спростовує твердження позивача про безпідставне користування відповідачем спірною земельною ділянкою.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Проте, сама по собі відсутність оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість відповідача у справі (користувача земельною ділянкою) не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу Закону набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці.

Крім того, слід зазначити, що недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомості, на користування нею, та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зобов'язання відповідача в примусовому порядку повернути (передати) земельну ділянку в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого ст. 41 Конституції України.

При цьому, наявність правових підстав для набуття земельної ділянки відповідачем свідчить про неправомірність ототожнення позивачем поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки), як підстави для застосування положень ст. ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, з не укладенням зі сторони відповідача договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі і законодавчо визначене право на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість відповідача, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно було відмовлено у задоволенні вимог щодо повернення в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельної ділянки, як безпідставно набутого майна.

Також судами попередніх інстанцій правомірно відзначено, що Харківською міською радою не було доведено наявності елементів цивільного правопорушення в діях СП "Фрегат" ТОВ, а тому застосування ст. ст. 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є протиправним.

В цій частині судові акти господарських судів попередніх інстанцій касатором не оскаржуються.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 653 708, 24 грн. як доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України є загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Вказані положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зазначені положення застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 2 зазначеної статті).

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Як було вищезазначено, з моменту виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Таким чином, враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, посилання на безпідставність використання такої земельної ділянки в розумінні ст. ст. 1212 - 1214 Цивільного кодексу України є неправомірним, як і стягнення з відповідної земельної ділянки доходу, отриманого від такого майна.

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного доходу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, при визначенні часу, протягом якого, на думку позивача, здійснювалося безпідставне користування відповідачем спірною ділянкою, позивач посилався на акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 185 від 15.12.2014 року, відповідно до якого СП "Фрегат" ТОВ використовується земельна ділянка загальною площею 0, 2958 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" з 17.11.2000 року станом на момент складення зазначеного акту (15.12.2014 року). При цьому, як було вищезазначено, згідно з інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.11.2014 року № 29834441 загальна площа нежитлових приміщень відповідача становить 2 839, 1 кв.м.

Враховуючи невідповідність площі земельної ділянки, на якій розміщене нежитлове приміщення відповідача, з площею 2 839,1 кв. м., зазначеної в акті від 15.12.2014 року, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем розміру земельної ділянки, яка використовувалася відповідачем, а також необґрунтованість визначеного позивачем періоду використання спірної земельної ділянки.

Крім того, необхідно відзначити, що оскільки договір оренди на спірну земельну ділянку відповідачем не укладався, то позивачем безпідставно розрахована заявлена до стягнення сума, виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку; вказана сума належними і допустимими доказами не підтверджена.

В той час, згідно з положеннями ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

В п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до листа Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області № 5046/9/20-33-15-04-15 від 01.12.2014 року відповідач обліковується як платник земельного податку та сплачує земельний податок за земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 185, і станом на 01.12.2014 року податковий борг по земельному податку (код платежу 30656850) у СП "Фрегат" ТОВ відсутній.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскільки земельна ділянка, яка є предметом спору, не є такою, що набута безпідставно, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність відмови у позові також і в частині стягнення з відповідача доходів, отриманих від такого майна.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Харківської міської ради, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року у справі № 922/912/15 - залишити без змін.